Учора, 13 липня, відбулась «Зустріч без краватки» з ректором Тернопільського педуніверситету ім. В. Гнатюка Володимиром Кравцем. Модератор довго представляла цього чоловіка, адже кількома словами не перерахувати усіх його регалій: доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України, заслужений працівник освіти України та автор 20-х книг. Викладає пан Володимир вже 40 років, з них – уже 20 років займає посаду ректора. Свій успішний кар’єрний ріст і ректорство чоловік вважає системою парадоксів. 
Перший з них — небажання вчителювати. Як зізнається він особисто, ніколи не прагнув стати вчителем після закінчення школи. Навіть планував навчатись у військовому училищі, де студентів забезпечували всім необхідним за державні кошти. Коли ж приїхав у Київське танкове училище, був єдиний із золотою медаллю. Втім, зовсім сторонні люди порадили відмовитись від цього задуму і, як розповідає Володимир Петрович, він практично звідти втік. Згодом вступив у Кременецький педагогічний інститут на фізико-математичний факультет. Після навчання працював вчителем математики у тернопільській школі №14, але не довго, оскільки в 1970 році пішов служити в армію. Цей період викликає у нього лише теплі спогади. Служив на Закарпатті – у місті Мукачево, де був оператором командира полка по заводу ракетних цілей. Після служби в армії став лейтенантом, а потім і капітаном.
Далі розпочалась його так звана кар’єрна драбинка: спочатку став аспірантом, потім – деканом фізико-математичних наук, а згодом – проректором навчальної роботи. У 1985 році його назначили на посаду ректора Тернопільського педагогічного інституту.
Основою свого успіху Володимир Кравець вважає бажання, адже саме воно повинно як найефективніше стимулювати до роботи.
— Передусім треба мати мету. Але й цього замало, якщо ти не впевнений, що досягнеш її. Треба вірити — інших варіантів просто немає. Бо навіть найбездоганніша освіта, якщо в тебе немає цілі, не допоможе реалізуватись. Гадаю, що змалку треба в дитини сформувати думку, що повинна бути кращою ще в школі вона,і підтримувати цю думку на кожному етапі становлення дитини як особистості. Я люблю на семінарських заняттях створювати дискусії і спостерігати, як студенти намагаються «обігнати» одне одного, проявляючи активність, – ділиться життєвим досвідом пан Володимир.
Багато часу під час зустрічі було відведено обговоренню стану освіти в Україні. Так, великою проблемою програми навчання у вищих навчальних закладах є надмірна кількість предметів.
– У 1989 році в Тернопільському педагогічному інституті було 15 спеціальностей, сьогодні ж, вже в універиситеті, – 32, причому половина з них не належать до педагогічного напряму. Студенти завантажені різними предметами, котрі потім їм не доводиться використовувати в роботі. Закордоном кожен студент самостійно обирає низку предметів, які вважає за необхідне вивчати. Щодня він відвідує 2-3 заняття. В той же час в Україні примусово треба освоювати кілька десятків різних дисциплін. Мабуть, скоро доведеться виготовляти додаток до диплома на трьох аркушах, — жартома додав ректор.
На запитання про хабарництво у «його університеті» пролунала відповідь, що база по боротьбі з корупцією є, але вона не діє. Не допомагають і опитування студентів, адже без прямого фіксування процесу отримання хабаря довести провину викладача дуже важко.
— Коли я викликаю в кабінет конкретних людей, на яких у мене є підозри щодо чесності, то чую просту відповідь: подам на вас в суд за наклеп. Дуже важко контролювати цей процес, адже в штаті працюють близько шести сотень викладачів. Також ініціатором корупції виступають і самі студенти, коли намагаються таким чином полегшити собі навчання,— додає Володимир Кравець.
«Енергійний пенсіонер», як назвав один із журналістів пана Володимира, розповів на зустрічі про свою сім’ю, відпочинок, вподобання.
Так, будучи у шлюбі вже 41 рік, пан Володимир стверджує, що це зовсім його не обтяжує. За 40 років викладання, студентки для нього, як підкреслює ректор Тернопільського педуніверситеті, ніколи не були об’єктом протилежної статі.
Пан Кравець у свої 65-ть є щасливим дідусем, має онука і онучку. На цю тему поділився історією з життя.
– Три роки онук розповідав, ким працюють його бабусі й дідусі. За його словами, бабуся видає книжки в бібліотеці, а дід — викладач, а другий дід, тобто я, нічого не робить, лише сидить і дивиться на акваріум, – пригадує пан Володимир.
Своє дозвілля Володимир Кравець проводить в сімейному колі. Також любить відпочивати на дачі, читати книги, переглядати новини в інтернет-виданнях. Як зазначає чоловік, він зовсім не публічна людина, рідко коли «виходить в світ» і зізнався, що не знайомий з головою облдержадміністрації.
Організатором проекту “Зустірч без краватки” є культурно-інформаційний ресурс Events.te.ua.
Ольга МОЗГОВА
Тернопільська липа
