Відверто про особисте, життєвий досвід, сходження на вершини творчої діяльності розповів тернопільській молоді відомий поет, бард і драматург Олександр Смик 18 травня. Аби поспілкуватися з начальником міського управління культури і мистецтв, поставити запитання зібралося понад 20 молодих людей. Захід проходив у рамках проекту «Зустріч без краватки», у кав’ярні «Відень».
Під час бесіди молодого покоління з Олександром Смиком панувала щира та товаристська атмосфера. Поет згадував свої молоді роки, курйози, які з ним траплялися, перші виступи на сценах міст України. Звичайно, не обійшлося і без цитування віршів пана Смика.
– Успіх приходить тоді, коли ти долаєш у житті свою першу планку. Хтось спивається, хтось починає «колотися», переживаючи якісь розчарування. У таких випадках люди часто звертаються до лікарів. Втім, все відбувається через одну причину: у кожної людини є такий фермент як індиферін, що моделює стан людини. Так, якщо я сьогодні зробив «зліпив» книжку, при цьому мені ніхто не допоміг, і я маю можливість її подарувати, то це – стан індиферії. На скільки ти стрибнув – настільки ти можеш відчувати себе повноцінною людиною.
Зазвичай успішні люди пройшли важкий шлях до успіху. Більшість з них не мають забезпечених батьків, братів, сестер, зауважує пан Смик. Утім, на Заході практикується інше: якщо в тебе заможні батьки, вища освіта – то ти будеш успішною людиною.
– Формування в Україні першої авторської пісні відбулося у 1987-1989 роках. У столиці українською мовою майже не писали, а розмовляли одиниці. Йдучи вулицями Києва у той час, одна людина близько з п’яти тисяч могла заговорити українською, – розповідає драматург.
Свій перший фестиваль українські барди провели у 1987 році у селі Чугуєво. Цікаво, що із 600 виконавців рідною мовою співали Олександр Смик, Олег Покальчук і Едуард Драч.
– Варто відмітити, що перший фестиваль української пісні «Оберіг» був організований комсомольцями. Ми, учасники, жили у готелі «Москва», виступали у кінотеатрі «Росія», а перші квитки закупила служба безпеки з 7 до 14 ряду, – з посмішкою пригадує пан Смик.
Пригадав він і не легкі 90- ті роки. Однак, за його словами, 1989-1993 роки були найцікавішими для становлення української держави. І додав, що ми живемо у сильній державі, адже Україну вже 20 років розкрадають, а вона дотепер зуміла зберегти територію і назву. А ті часи митець завів чимало чудових знайомств. Свого часу заради «Червоної рути» йому довелось пожертвувати роботою, проте він ніколи про це не шкодував.
Довелося Олександрові Смику і «сидіти» на одних сухарях. Він вважає, що вижити йому у 90-ті допомогли церковні дзвони, які він колекціонував, а пізніше роздарував церквам.
– Щоб українська держава відбулася, попри брак грошей, нам потрібно прагнути до цього і мати власну ідеологію. Слід забути про поділ українців на «наш» і «ненаш». Власну державу можна відчути лише на генному рівні. Раджу досягати гармонії з людьми, друзями і Богом, – зазначив пан Смик.
Юлія Квітка
