Нещодавно у Тернополі з’явилася ще одна рада. До переліку уже відомих громадських рад додалася рада духовна. Що це за колегіальний орган та яка роль церкви у житті людей, розповідає в інтерв’ю синкел Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ отець Андрій Романків.
Отче Андрію, що ж таке Духовна рада і для чого вона була створена?
– Духовна рада – це рада, яка складається із представників духовенства найбільш традиційних церков у Тернополі. Вона працює, щоб бути консультаційною радою для мерії та депутатів у питаннях духовності, а також що стосується проблем у суспільстві між церквою і державою. Рада служить, щоб консультувати владу у прийнятті рішень, що відповідають засадам християнських цінностей.
Вона не може вирішувати жодних питань по своїй природі. Лише дораджувати, разом обговорювати, вносити певні пропозиції до якихось заходів духовних, які би об’єднували громаду міста. Наприклад, відбувався фестиваль духовної пісні у Тернополі, заходи до Дня міста, релігійні свята. Духовна рада покликана вносити свої пропозиції.
А що вона дає для тернополян?
– Представники духовенства не представляють самі себе. Найперше вони є представниками церковної спільноти. Духовенство представляє інтереси своїх вірних. А вірні – це ті самі громадяни. Вони формально розділені у законодавстві, але у реальному житті – це ті самі люди. Ми разом працюємо, щоб допомогти міській раді у питаннях, що стосуються духовної сфери.
Зараз модними є паради наречених. Як церква ставиться до того, що заміжні жінки знову вдягають весільну сукню і фату?
– Це заходи культурного характеру. Церква ставиться до них позитивно. Аби лише вони не переходили якоїсь моральної межі. Треба, щоб було якомога більше духовних і культурних заходів у місті. Бо інакше утворюється порожнина. А вона довго не може сама існувати і наповнюється речами іншого, негативного змісту. Важливо, щоб влада міста працювала у цій сфері – заповнювала простір, створювала майданчики, так би мовити, за смаком людей різних вікових категорій. Щоб містяни могли з користю і цивілізовано провести свій вільний час. Жодних критичних зауважень чи застережень від церкви до міської влади з цього приводу поки що немає.
Важливою є свята тайна вінчання. До неї треба ставитися з гідністю, достойно. Усе інше — традиції. Папа Пій ХІІ колись казав: «Я так люблю традиції, що періодично сам придумую їх». Тайна вінчання – це суть і початок подружнього життя. А фата, хустина, інші речі – це фольклорні атрибути, які сьогодні є, а завтра їх немає. Це не суттєво. То зовнішні обрядові речі, які не стосуються вінчання безпосередньо. Якщо двоє людей щиро любляться, мають добру і непримушену волю жити разом і складають обітницю на Євангелії, то навіть якби вони не мали фати, обручок та інших речей, їхній шлюб є важливий і цінний для Господа Бога.
У тернопільських школах запровадили уроки катехизису. Для чого був здійснений такий крок? І як бути тим, хто за віросповіданням є не греко-католиком, а, наприклад, свідком Єгови чи адвентистом?
– Напевне, якщо поцікавитися, то не буде жодної людини, яка би сказала, що її примушують відвідувати ці заняття. По-перше, якщо є діти з іншим віросповіданням чи батьки не хочуть, щоб їхня дитина ходила на цю науку, їх ніхто не змушує брати участь. Є надзвичайно позитивним, що в державі на місцевому рівні є свідомі люди, які розуміють важливість такої катехизації. Найперше ці науки несуть загальнолюдські цінності, які є глибоко вкорінені в християнські. Тому я думаю, що батьки у переважній більшості і діти також з того задоволені – учні в школі можуть більше почути, навчитися. Того ж ставлення до Бога, до батьків, до інших людей.
Властиво, я не бачу причини розділяти, де проводити таку науку – у школі чи у церкві. Певні речі робляться з ініціативи церкви у самій церкві. Але також ми повинні усвідомлювати, що Україна має древнє коріння християнства. Ці цінності розвивалися за будь-яких умов і впливів. Тому дуже позитивним є те, що при школі теж цього навчають, а не думають, що християнська формація людини – це виключно приватна сфера, яка стосується одної години на тиждень в неділю.
Яка роль церкви у Тернополі?
– Церква у наші є дні є, з одного боку, інституцією, яка має найбільше довіри від суспільства. А з іншого боку, є багато людей, які не мають твердої віри. Вони традиційно відносять себе до християн, але ще у дорозі, щоб пізнати своє призначення. Такі люди бачать у церкві слабке місце, яке не реагує на їхню агресію. Тому, на жаль, сьогодні є багато випадків, маніпуляції певною категорією людей. Бачимо спротиви, штучно підживлені, від якогось непорозуміння. Є певна тенденція і в мас-медіа. Журналісти дуже полюють за такими моментами, як-от спотикнувся священик, якусь помилку зробив, чи хтось каже, що він помилився. До кінця все не з’ясували, а роблять сенсацію.
У нас є дуже багато храмів у місті. Чи потрібно їх стільки?
– Десь я читав таку статистику: на початках християнської доби у Київській Русі, у Києві, на приблизно 50 тисяч населення було 600 церков і каплиць. А в нас сьогодні є 39 зареєстрованих спільнот різних конфесій традиційних церков. Частина з них збудовані, частина ще ні. Але якщо 200 тисяч населення поділимо на ці 39 спільнот, то побачимо, що не так і багато церков. Найбільші три-чотири церкви можуть вмістити 1000 осіб одночасно, а решта – по 150-200 вірних. Зробивши елементарну калькуляцію, бачимо, що десь 30% тернополян є активними віруючими християнами. Інші себе відносять до християн, але не є практикуючими, не дуже багато часу віддають, щоб розвивати своє християнське життя. Є паломники, які ходять до святинь на Тернопільщині – у Зарваницю і Почаїв. Але у самому Тернополі ще непочатий край роботи, щоб сформувати високодуховну моральну громадянську позицію. І я думаю, що треба ще хоча би в два рази більше церков побудувати у місті, ніж є зараз.
Люди, йдучи до церкви, тепер здебільшого думають не про духовні цінності, а про те, як краще вдягнутися, бо там їх побачить багато знайомих. Чи може церква змінити такий споживацький підхід і чому не змінює, якщо може?
– Не всі вірні керуються такими принципами. Це кліше. Є якась категорія людей, які переймаються вбранням і псевдотрадиціями. Вони сприймають похід до церкви як щось більш формальне. Але треба зважати на те, що є позитивна традиція. Людина назовні проявляє свої почуття духовні. Коли іде до церкви, хоче певної чистоти, урочистості, свята, піднесення. Нормально, що при цьому одягає найкращу вишиту сорочку, найкращий сведер чи маринарку. Це є природно для людини. Але головне, щоб те, що є ззовні, було проявом духовності, щоб усередині не було порожнечі. Коли ціла родина іде піднесено і радісно до церкви – це гарно. Людина потребує цього свята і радості. І щоб віряни мали це наповнення у душі, священики і є у храмі. Для цього вони проповідують, сповідають, приносять в жертву Богові молитву.
Набув розголосу скандал із захопленням земельної ділянки священиком на Новому світі. Перед тим на Східному масиві люди протестували проти спорудження каплиці на дитячому майданчику. Який приклад священики подають своїм вірним?
– Потрібно завжди знайти об’єктивну істину тої чи іншої речі. Почнемо з того постулату, що священик не прийшов з космосу. Він прийшов з народу, щоб служити народу. Який народ – такий і священик. Є певне віддзеркалення. Іноді священик може бути не до кінця терпеливим, зробити якусь помилку врешті-решт. Але тут я не говорю про цей конкретний випадок на Новому світі. Цей отець має офіційні дозвільні документи. Справу треба вивчити до кінця, які комісії міської ради давали йому дозвіл. Протистояння відбувається на рівні нерозуміння. Юридично священику треба було робити те, що він мусив робити. Напевно, це треба було зробити ще кілька років тому. А тепер почав робити поспіхом. Мабуть, потрібно було зустрітися із громадою, роз’яснити, які блага будуть від цього дому. Це ж парафіяльний будинок. Можливо, не тільки для священика і його сім’ї, а там заплановані якісь зали. Але не можу від його імені говорити. Церква ще вивчає цю справу.
А конфлікт на вулиці Корольова – частково він був штучний. Ми вже маємо підтвердження тому з інтернет-ресурсів. Це було спровоковано певним язичницьким рухом, який маніпулював людьми, підбурював їх. Але навіть у тому випадку, коли у нас були всі документи на 100% зроблені, повністю вся документація готова, і церква мала право задіяти правоохоронні органи, щоб відстояти те, що є законним, коли побачили це підбурення і неспокій, — церква зробила крок назад. Позиція владики Василія така, що все треба робити у злагоді і мирі. Інакше ця справа втрачає зміст.
Люди зневірюються у традиційній церкві і через це шукають порятунку у сектах?
– Не треба вважати, що люди – це маса, і всі реагують однаково. Навіть якщо священик зробить якусь помилку, то, коли людина є зрілою у своїй вірі, такі речі так радикально на неї не впливають. Зрозуміло, є частина незрілих людей зі слабкою вірою. На них може впливати будь-що. Навіть якщо в маршрутці якась бабця скаже, що чула, ніби щось там було. Відповідно, виникає якась полемічна частина. Але на загал люди вміють розрізняти і бачити, де стосується приватного випадку, а де цілої церкви. Не треба їх змішувати.
Тетяна Сорока
