Конкурс фотографів під назвою «Фотопроект Фест Фотограф» пройде у Тернополі 19 травня. Задум влаштувати своєрідні змагання, аби визначити кращого майстра фотографії, виник у тернопільських фотографів під час чергових “посиденьок”. І вже через дві-три години після спільного обговорення товариство фотомитців затвердило умови конкурсу. Долучитись до проекту запрошували всіх, хто захоплюється фотографією і має власний творчий підхід до цієї справи. Переможець здобуде приз – 1000 доларів. 
Цікаво, що суддями фотоконкурсу будуть самі ж конкурсанти. При цьому присутність автора робіт є обов’язковою, інакше – його дискваліфікують.
«Фотопроект Фест Фотограф» відбудеться у приміщенні фотостудії «Автограф», власником якої є відомий тернопільський фотограф Андрій Шкварко. Саме він і розповів про мету та особливості конкурсу, а також про розвиток фотомистецтва у Тернополі загалом. Андрій Шкварко – завжди щирий та відвертий у бесідах. Все, що думає, без вагань скаже просто у вічі. А ще пан Андрій залюбки пригостить чашкою кави, ще й чаркою почастує, щоправда в міру, як справжній гостинний українець.
Отож, про фотопроект.
– Як народилась ідея фотопроекту?
– Задум організувати в Тернополі конкурс фотографів визрів раніше, коли я їхав за кермом власного автомобіля. Але настали скрутні часи і все залишилось у планах.
Часто у моїй фотостудії збираються фотографи, щоб погомоніти. Якось нас було п’ятеро: Любчик Городенчук, Міша Фещур, Льоня Тіт, я і Льоша Гуштик. І з пам’яті знову виринула ідея стосовно фотопроекту. Хлопці загорілись бажанням і підтримали ініціативу. Кожен з них запропонував цікаві пропозиції і методом голосування ми їх узгодили. Відтак, протягом двох-трьох годин народився формат фотопроекту.
Спершу я гадав, що зголоситься менше учасників. Однак в останні дні всі активно почали приносити свої знимки. Наразі ми не знаємо конкретну кількість конкурсантів, оскільки ще подають роботи. Серед них є не лише професіонали, але й люди, які просто люблять фотографувати. Взяти участь у конкурсі відізвалось навіть двоє львів’ян. Надалі прагнемо поширити фотопроект принаймні по Західній Україні. Якщо дасть Бог – зробимо його потужнішим.
– Головна мета конкурсу?
– Проект проводимо заради розвитку фотосправи в Тернополі. Адже у нашому місті виставок проводять дуже мало, як й інших заходів, пов’язаних із фотографією. А причина досить проста – брак грошей. Зараз спостерігається скрутна фінансова ситуація і у середовищі фотографів. Передусім треба думати, де заробити гроші, як прогодувати сім’ю. Також слід придбати якісну фототехніку, яка коштує немало, причому на теренах Тернопілля вкладені гроші важко відробити.
За кордоном успішний фотограф, як правило, – це мільйонер. Для порівняння, вартість техніки як у європейського фотографа, так і в українського, майже однакова. Втім, гроші вони “відбивають” по-різному. Вітчизняний фотограф заробляє за зйомку весілля у середньому 200-300 доларів, а зарубіжні фотографи, не говорячи про професійних, – півтори-три тисячі євро. Другий головний фактор – у Тернополі важко просувати щось нове і передове. Хоча, з іншого боку, задуми у нас приживаються швидко. Головне – справу зрушити з місця.
Ще десять років назад професійна комерційна фотографії лише зароджувалася. Фотографи працювали за радянською схемою, залишки якої досі дають про себе знати. Наприклад, щороку кожна сім’я робила три знимки і на цьому все завершувалось. Та й особливих знань чи досвіду у цій справі тоді не було.
Тоді ми, фотографи, вирішили обрати інший маневр: змушували людей робити цілу серію фотографій. Радили молодятам замовляти не дві фотографії, а п’ять міні серій. Згодом наполягали, щоб подружня пара обирала знимки лише великого формату, а потім – і цілий весільний альбом. Такими непопулярними шляхами ми привчали людей до професійної фотографії.
Поділяю думку, що нині більшість не може собі дозволити виділити з бюджету 100 доларів для особистої фотозйомки. Простіше самотужки зробити кілька фото своєю “мильницею” або телефоном.
До слова, у Тернополі, на відміну від столиці, немає газети або глянцевого журналу, які б мали хороший фотоматеріал, а професійні портфоліо роблять одиниці. Натомість друкують рекламні листівки, які нікому не потрібні. Відтак, у цих сферах тернопільським фотографам немає де заробити.
Але, попри всі негаразди, фотографія у Тернополі живе. Як на мене, дешева знимка незабаром “вимре”, залишиться лише модна, гарна фоторобота. Тішить і те, що з’являється багато молодих людей, які хочуть фотографувати, і в них це добре виходить. Загалом розвиток творчої фотографії у Тернополі відбувається.
– Судячи з Ваших слів, перспектив для талановитого фотографа у Тернополі – катма?
– Щоб досягнути результатів у фотосправі, потрібно зібрати свою техніку, все залишити і податися у Європу чи в Америку. А перспективи, які є на Тернопіллі, – розсилати Інтенетом свої роботи на світові фотовиставки. Якщо ти дійсно успішний фотограф, тебе рано чи пізно запримітять. Виставкова фотографія не дає і ніколи не давала комерційного успіху. Вона лише допомагає створити імідж митцю.
Лише за умови настання в Україні кращих фінансових часів, коли фотографу буде на кого працювати, є ймовірність, що фотосправа у Тернополі оживе.
– Запорука вдалого фото?
– Важко відповісти на це запитання. Трапляються випадки, коли професіоналові не вдається зробити хороше фото на конкретну тематику. А буває, що у людини, котра перший раз взяла у руки фотоапарат і трохи обізнана у цій справі, вийшов хороший кадр. Тож часто якісне фото можна зробити випадково. Щоб отримати фотографію, яка б подобалась усім, треба багато знімати, а те чого не знаєш – питати, вчитись, пробувати, розвивати смак.
– Вважаєте себе успішним фотографом?
– Знаю, що таке фотоапарат, його технічну сторону, можу передати деякі знання іншим, хто мені буде цікавим і в кого є таке бажання. А чи успішний я фотограф – хай люди судять на основі моїх робіт.
– Не виникало бажання відкрити власну фотошколу?
– Така ідея була. Більше того, я пробував запустити такий проект. У результаті в мене було тільки троє учнів. Причина – бажаючих вчитись чимало, але мало хто хоче платити.
Для функціонування фотошколи потрібно набрати групу із 10 людей, які змогли б заплатити за навчальний курс 200-300 доларів. Адже за один місяць фотографами не стають. Людина починає тямити у фотографіях, якщо познімає хоча би 2-3 роки.
У майбутньому спробую знову відновити цю ідею.
– Окрім фотографії, чим ще захоплюється Андрій Шварко?
– Займаюся спортом, зокрема бігом. Також задля цікавості колекціоную папуг, яких у мене є сім пар. Для птахів я облаштував вольєр у садку друга, в Кутківцях. Наразі там живуть такі види папуг, як ожерелові, розели, олександрійські.
– Яке значення у Вашому житті відіграє фотомистецтво?
– Це справа, яка ламає людські життя, оскільки їй треба присвятити весь свій час. Адже здебільшого фотографи – це люди, які залишаються у житті сам-на-сам зі своєю фотографією. Загалом від справи мого життя хочу отримувати хороші знимки і гроші.
Юля КВІТКА
