Талановитих наукових працівників на Тернопільщині вистачає, як і в Україні вцілому. Однак через плачевний стан науки чимало фахівців у пошуках кращої долі та реалізації власного потенціалу виїжджають за кордон. Відтак, вони працюють на добробут чужих держав, коли їхні знання могли би посприяти покращенню життя на Батьківщині. Найболючішою проблемою сучасної української науки є її мізерне фінансування. Тому нашим дослідникам залишається вірити та надіятись, що у майбутньому державні мужі все-таки повернуться обличчям до науки.
Про перспективи науковця та стан фундаментальної та прикладної наукової діяльності вчених Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя, «Тернопільська липа» поцікавилася у професора кафедри «Конструювання верстатів, інструментів та машин» Петра Кривого. За плечима у чоловіка 41-річний досвід діяльності у науковій сфері.
– Які шанси мають науковці в Україні для реалізації власних знань та хисту?
– Враховуючи сьогоднішні реалії, то їхні перспективи – невеликі. Люди, які пишуть дисертації, проводять певні дослідження, відкривають нові закономірності. Однак часто вони залишаються один на один зі своїми науковими результатами, які у більшості випадків ніхто не береться втілювати у життя. Якщо ж все-таки вірити, тоді можна сподіватись, що наука врешті посяде вагоме місце в нашому суспільстві і буде розвиватись на належному рівні. У всіх найрозвинутіших країнах науково-дослідницька діяльність – одна із найважливіших сфер людської діяльності, чого не скажеш про Україну, на жаль. Я би навіть сказав, що у нашій державі спостерігається парадокс у науці. Приміром в області вузи готують досить велику кількість економістів. Загалом на Тернопільщині є близько тисячі кандидатів і докторів економічних наук. Тож за кількістю людей, які мають вчене звання в області за цією спеціальністю на 100 тисяч населення, наш край, мабуть, займає перше місце в Україні. Натомість за економічними показниками Тернопільська область посідає одне з останніх місць, зокрема по заробітній платі. Слід зауважити, що на Тернопіллі знищена промисловість. Тому не розумію деяких чиновників, котрі протягом останніх 10 років стверджують, що наша область – аграрна. Якщо згадати 1989-1990 роки і проаналізувати статистичні дані народно-господарської діяльності, то ВВП Тернопільщини, отриманий у промисловості, складав значно більшу частку, аніж у сільському господарстві. Уявіть, свого часу на Тернопільському комбайновому заводі було вісім тисяч працівників. Там працювали цілими сім’ями. Однак у результаті «професійної» приватизації заводу, люди залишились без роботи. Більше того, сьогодні і заводи в області не діють, адже їх практично знищили. Це – мільярди гривень збитків, за що так ніхто і не відповів.
– Основні проблеми вітчизняної науки?
– Сучасна наука, яка б вона не була – фундаментальна чи прикладна – вимагає насамперед коштів. Фінансування наукової діяльності можна поділити на три частини: заробітна плата, обладнання і витрати на дослідження. На думку колишнього міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка, якщо країна виділяє кожного року менше 1,1% від ВВП на науку, то не слід чекати від неї віддачі. Зараз з держбюджету для наукової діяльності надають 0,4-0,5% від ВВП. Це досить мало.
Наукові дослідження в Україні проводять Національна академія наук України і вищі навчальні заклади.
Для проведення наукових розробок Міністерство освіти і науки виділяє кошти і для нашого університету. Спершу ми подаємо проекти, які проходять у цій установі експертизу. Далі за рейтингом визначають переможців крнкурсу і вуз отримує кошти для реалізації проектів. Але вся біда полягає у тому, що чиновники виділяють гроші лише на заробітну плату наукових співробітників. Однак проведення досліджень теж потребує фінансування. Тому ситуація із поїздками на конференції чи виставки є проблематичною. Відтак, потрібно економити на заробітній платні.
Інколи науковим працівникам залишається лише один вихід – проявити власний патріотизм і придбати за власні гроші все необхідне для дослідження. Так вони виходять із невтішної ситуації, яка склалася в нашій державі.
Якщо врахувати такий показник як вік науковця, то докторам наук сьогодні у середньому близько 75 років, а кандидатам наук – близько 50. Тобто не вистачає молодих науковців.
Існує також суперечливе питання щодо якості підготовки спеціалістів. Як відомо Україні наукових працівників затверджує Вища атестаційна комісія (ВАК). Цей державний орган є залишком радянської влади. Ані в Європі, ані в США подібний орган не діє. Вчені ступені там присуджують самі ж вузи. Але, якщо в Україні таке право здобули б університети, то всі бажаючі стали би кандидатами і докторами наук. На жаль, об’єктивності спеціалізованим радам захисту дисертацій, як на мене, ще дуже не вистачає.
– Що ж тоді робити українським «мізкам » у рідній країні?
Скажу відверто, молоді науковці, які відчувають науковий потенціал, виїжджають з України. Там вони працюють на добробут чужих держав. Сьогодні чимало і моїх випускників працюють у далекому зарубіжжі, де їх поважають та цінують як хороших фахівців. Вже на початку 90-х років науковці залишали рідну землю. Щороку за кордон виїжджало у середньому 20-40 докторів і 100-150 кандидатів наук. Загалом відтоді з України виїхало близько трьох тисяч наукових працівників.
Незважаючи на всі негаразди в науково-дослідницькій діяльності, хочу підкреслити, що є окремі щене знищені підприємства, які в цей страшний час демонструють небачені темпи росту, соціальний захист своїх працівників, конкурентноздатність продукції. Секрет цього успіху на поверхні. Як приклад – Ново-Каховський елетрозварювального обладнання. Директор заводу – колишній наш студент Ярослав Микитів – герой України, академік багатьох закордонних академій наук, партнер Національної Академії Наук України і її президента Борса Патона. Використовуючи наукові розробки всесвітньо відомого інституту зварювання, завод скеровує свою продукцію у 82 країни світу, в тому числі і розвинутих. На цьому заводі шанують вчених і молодь має перспективи.
– Сучасній молоді наука є цікавою?
– Щороку на потоці завжди знайдеться декілька студентів, які прагнуть займатися науковою діяльністю. Однак сьогодні наука для багатьох молодих людей – це ттера інкогніто, незвідана земля. Інтерес студентів до наукової діяльністі, на моє міркування, знизився. Молодь не бачить жодних перспектив у цій суспільній галузі, не знає де після закінчення вузу реалізувати свої знання та напрацювання. Статус молодого дослідника в Україні, як і статус молодого спеціаліста є невизначеним. Тому багато талановитих молодих людей надають перевагу бізнесу, банковій справі, де результат – наяву.
Незважаючи на певні труднощі, студенти нашого вузу на протязі багатьох десятиліть достойно представляють свою альма-матір, займаючи перші і призові місця на конкурсах студентських наукових робіт різних рівнів. Також хотів би відзначити, що ціла плеяда молодих науковцив успішно працювали і працюють за кордоном. Зокрема, Микола Шинкарик (Франція, США), Генадій Юхименко (США), Сргій Рафа (США), Олег Ясній (Франція) та інші. Тож я оптиміст і в кінцевому рахунку молоді належить майбутнє, і є всі підстави нею гордитись.
Користуючись нагодою, хочу через сайт «Тернопільська липа» сердечно привітати наукових працівників з Днем Науки. Бажаю їм нових здобутків у цій нелегкій, але, напевне, найважливішій насьогодні сфері діяльності.
Хотів би відзанчити, що не дивлячись вкрай нездовільне ставлення держави і приватного бізнесу до науково-технічної діяльності, українська наука ще не вмерла і переконаний, що не вмре. А завдяки, я би сказав, сподвижникам від науки, остання не тільки не стоїть на місці, а й має певні досягнення.
Не зважаючи на мізерне фінансування, вчені нашого університету здебільшого на ентузіазмі досягають значних результатів і визнання не тільки на Тернопільщині чи в Україні, але й у Європі і світі.
Результати наукової та міжнародної діяльності і забезпечують нашому університету високе місце у світовому рейтингу ЮНЕСКО. Серед 1200 вузів світу, пропустивши перед собою у Західній Україні лише Львівський університет ім. І.Франка, «Львівську політехніку» і Чернівецький медичний інститут.
Довідка
Петро Кривий – кандидат технічних наук, доцент, професор кафедри «Конструювання верстатів, інструментів та машин» Тернопільського національного технічного университету ім. І. Пулюя. Окрім того, він – інженер, колишній директор заводу, автор близько 200 наукових публікацій, у тому числі більше 50 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Результати наукових досліджень Петра Кривого впроваджені у виробництво на підприємтвах не лише українських міст -Хмельницького Тернополя, але й закордоном – Даугавпілса (Латвія), Бішкеку (Киргизія), Москви, Оренбургу тощо.
Юля КВІТКА
