Коли говорять «жінка-космонавт», згадують її. Не Світлану Савіцкую, яка була другою, ні сучасних жінок, які час від часу літають у космос, а саме її. Валентина Терешкова назавжди вписала своє ім’я в світову історію та історію освоєння космосу тим, що стала першою жінкою, яка залишила земну атмосферу.
Відправляючись того ранку в космос, Валентина Терешкова сказала рідним, що виїжджає на змагання парашутистів. Тільки по радіо мати дізналась, до яких висот дісталася її дочка. Валі було 26. Її позивний – «Чайка» – почув весь світ.
Перша жінка-космонавт
Їх було п’ятеро – жінок, яких готували для польоту у космос. Але, кажуть, що навіть після того, як всі вони пройшли тренувальне пекло, ім’я головної претендентки залишалося невідомим навіть Державній комісії. І лише перед стартом Корольов вирішив, хто братиме цю висоту. «Коли ракета зійшла, і можна було вже бачити ілюмінатор, я крикнула: «Небо, знімай капелюха, я йду до тебе!». Аж раптом чую голос Юри Гагаріна: «Ти що, забула заповідь?». Довелося заспокоїтися!», – згадувала потім Терешкова.
На борту корабля «Восток-6» перша жінка-космонавт облетіла Землю 48 разів, провівши на орбіті 71 годину, – більше, ніж на той час всі астронавти НАСА разом узяті. Вона стала першою цивільною особою в космосі. Звання генерал-майора авіації, – до речі, перше, присвоєне жінці, – вона одержить пізніше…
Валентина Терешкова народилася в березні 1937 року. Офіційна біографія її виглядала так: звичайна дівчинка із села Масленніково Ярославської області. Батько загинув на фронті. Мати сама піднімала трьох дітей. В сімнадцять Валя прийшла на шинний завод робочою – потрібно було гроші заробляти. У вихідні бігала в аероклуб стрибати з парашутом. В 1962 році її, двадцатип’ятирічну робітницю, відібрали для підготовки до космічного польоту. Хоча, як сама зізналася з часом, «захворіла» космосом тоді, коли вперше побачила портрет Гагаріна. «Мені здавалося, що він дивився саме на мене і, усміхаючись, наче говорить: «І ти так зможеш!». «Звичайно, зможу!» – подумала Валя, інструктор парашутного спорту, і написала заявку в загін космонавтів.
Отже, перший жіночий набір в загін космонавтів. Валентина Пономарьова і Ірина Соловйова – явно сильніші. У Пономарьової за плечима Московський авіаційний інститут, льотний досвід (брала участь у всесоюзних змаганнях з льотного спорту). У Соловйової – уральський політех, майстер парашутного спорту, більше 700 стрибків. Тільки у Валі Терешкової немає вищої освіти, 1-й розряд з парашутного спорту, та й з успішністю під час підготовки не дуже: виконати всі тести на «відмінно» вдавалося далеко не завжди. Але Державна комісія відібрала для польоту саме Терешкову. Так стверджують певні інформаційні джерела. Пояснювалися навіть причини такого вибору. Зокрема, по-перше, після гагарінського тріумфу стало зрозумілим, що першій жінці-космонавту доведеться багато їздити, розказуючи про досягнення радянського суспільного ладу. А у Валі якраз є «бойовий комсомольський досвід», оскільки на заводі була секретарем комсомольської організації. Псувала картину, правда, і «плямка» в біографії, адже її батько пропав без вісті ще у фінську війну. До речі, тільки в кінці 1980-х Валентині допоможуть знайти братську могилу, де похований Володимир Аксенович Терешков. Друга причина виявилася більш вагомою: Корольов хотів, щоб під час наступного польоту жіночого екіпажу одна з дівчат вийшла у відкритий космос. Для такої «акробатики» він і «тримав» Соловйову та Пономарьову.
«Політ нормальний»
Це був секретний загін. Терешкову відразу призначили старшою. Вільний час у «секретних дівчат» був обмежений. Щодня – тренування. Одним із найжахливіших апаратів виявилася центрифуга, – одна лише її назва лякала Валю. Дівчина непритомніла, її виносили на свіже повітря, приводили до тями. Терешкова, стримуючи сльози, продовжувала тренуватися. Слідом за центрифугою – термокамера. Після неї навіть сорокаградусна спека сприймалася, як прохолода. Але найстрашнішим вважалося психологічне випробування: Валя провела сім днів у замкненому просторі, в білій, практично без предметів, кімнаті. А десь там, за стіною, лікарі спостерігали за кожним її рухом – хотіли зрозуміти, як дівчина переносить самотність. Та вона усміхалася і співала пісні.
Політ першої в світі жінки-космонавта на космічному кораблі «Восток-6» по навколоземній орбіті разом із кораблем «Восток-5», пілотованим Валерієм Биковським, тривав 2 доби 22 години 50 хвилин. Проте, за деякими джерелами, проведені в космосі години стали для Терешкової зовсім не найщасливішими в житті. Говорили, що Валентина не могла узяти і крихти до рота – від усього нудило. Але вона намагалася усміхатися і передавала на Землю: «Я – Чайка. Політ проходить нормально». Насправді, проблеми в триденному польоті були дещо іншими. Скафандр знімати не дозволялося. На другу добу заболіла гомілка, і скоро біль вже стало неможливо терпіти. На плече тиснув гермошолом. Хотілося нормальної земної їжі, а замість цього – сухі хлібні скоринки. Потім Терешкова зізналась, що одного разу її таки знудило, але не через вестибулярний розлад, а від їжі.
Втім, як з’ясувалося зовсім недавно, політ міг би і не завершитися так щасливо. Страшну таємницю на прохання Корольова Терешкова берегла 30 років. «В автоматичній програмі корабля була допущена неточність, – розказала потім Валентина. – І замість того, щоб здійснювати систему спуску, його орбіта, навпаки, підіймалася. Цю помилку я помітила і доповіла Корольову, а він і Юрій Гагарін тримали зі мною зв’язок». Помилку швидко виправили. Одержавши потрібні дані, Терешкова заклала їх в систему спуску і приземлилася.
Хоча, чесно кажучи, приземлення у Терешкової теж виявилося не зовсім комфортним. Літальний апарат був у формі кулі, тобто, не мав аеродинамічних властивостей. Тому спуск йшов по балістичній траєкторії, і точність у приземленні перших космонавтів було складно встановити. На висоті 7 кілометрів вони катапультувалися, а лише на висоті 4 кілометри у апарату відкривався парашут. Терешкова приземлилася в Алтайському краї. «Я коли катапультувалася і побачила Землю, мене охопив тихий жах, – зізналась потім Валентина. – Адже внизу було озеро. Перша думка: «От послали одну жінку, і треба ж було потрапити у воду!». Втім, програма підготовки включала й можливість приводнення, так що цю проблему в принципі вирішити вдалося б. Проте спостерігався сильний вітер. «Треба було зняти замки і відстебнути парашут, – згадує Терешкова. – А парашут некерований: купол великий, лямки і стропи досить довгі. І тебе несе за волею вітру. Довелося «постояти на голові», потім все-таки парашут відійшов, але у мене на носі з’явився чималий синяк»… Отож, повернення з космосу на рідну Землю далося їй непросто. Опам’яталася тільки в лікарні. А наступного дня було віддано наказ відвезти Терешкову назад на поле і зняти «позитивний матеріал» приземлення першої жінки-космонавта, щоб було що показати широким масам. В результаті, увесь світ облетіли кадри, на яких усміхнена Валя Терешкова в льотному костюмі махає рукою в камеру.
Перша жінка-генерал
Перший політ Чайки став останнім в її кар’єрі, і перша в СРСР жінка-генерал авіації все життя присвятила громадській роботі. Впродовж майже двадцяти років вона очолювала Комітет радянських жінок, а з кінця 80-х – Союз радянських товариств дружби і РосЗарубіжЦентр. Заслуги Терешкової були відзначені високими нагородами не тільки СРСР і Росії, але і інших країн. Її обрано почесним громадянином рідного Ярославля, а також багатьох інших міст світу. Ім’ям Терешкової названо кратер на Місяці. «Я горда, що мені випало важке щастя бути серед тих, хто прокладав дорогу до зірок», – сказала якось на прес-конференції Валентина Терешкова.
Депутат Верховної Ради СРСР, віце-президент Міжнародної федерації жінок… «Залізна леді», як її стали називати. Але кажуть, що це партійне навантаження було для неї зайвим тягарем. За свою громадську діяльність вона жодної копійки не отримувала. Всі роки Терешкова рахувалась спеціалістом Центру підготовки космонавтів і там отримувала зарплату. І мріяла про новий політ. Але після загибелі Гагаріна «перших» вирішили берегти, і Терешковій дали зрозуміти: скафандр їй більше не одягати.
Ідеал радянської жінки
Валентина Терешкова стала для всіх радянських жінок прикладом для наслідування. Її зачіска, манера одягатися в строгі костюми, більше схожі на чоловічі, – все копіювалося. Квіти, прийоми, нагороди. За місяць після польоту вона перезнайомилася з відомими акторами, співаками і мало не зі всім керівництвом країни. Кажуть, що саме завдяки увазі з боку керівництва країни Валентина незабаром вийшла заміж за космонавта Андріана Ніколаєва. Точніше, з чуток, їх «поженив» сам Микита Хрущов. Він хотів зліпити зразково-показову сім’ю, яка стала б моделлю життя в радянському суспільстві. Адже і Терешкова, і Ніколаєв – зірки! Саме на них треба рівнятися! Те, що Хрущов організував пишне весілля і скликав на нього весь вищий світ, – достовірний факт. Веселився весь ЦК, звідусіль чулися крики «Гірко!». Валентина виглядала збентеженою, адже вони хотіли розписатися тихо, по-сімейному, та політика партії цього не дозволила.
Існує думка, що Хрущов насильно одружив космічну пару. Але є й свідчення, які це спростовують. Кажуть, 35-річний, серйозний у всіх відношеннях Андріан почав упадати за 26-річною Валентиною ще до польоту. А через п’ять місяців після її повернення із зіркового відрядження вони розписалися.
Генерал Микола Каманін, який був куратором космонавтів від Військово-Повітряних сил, написав у своєму щоденнику після весілля, 10 листопада 1963 року: «Для політики та науки їхній шлюб, можливо, і буде корисним, але я зовсім не впевнений, що Валя справді любить Андріана. Дуже вже вони різні: вона – вогонь, а він – вода. Обидвоє сильні, вольові люди, жоден з них добровільно не підкориться іншому…». А от третя жінка-космонавт Олена Кондакова, яка була свідком на їхньому весіллі, писала: «Члени першого загону біли настільки привілейованими людьми, що до них прислуховувався сам Хрущов. І якби Валентина сказала «ні», жодне ЦК не змогло би примусити».
Прожили Ніколаєв і Терешкова разом 19 років. Через рік після весілля народилася донька Олена. Нормальна, здорова, з темним волоссячком – вся в батька. Правда, згодом пішли чутки, що дівчинка має проблеми зі слухом, але сама Терешкова хворобу доньки заперечувала. Однак «зіркового» шлюбу все-таки не вийшло. Валя постійно перебувала у роз’їздах за кордоном і по всій країні. Андріан готувався до нового польоту. Десь із середини 1979 року вони рідко почали з’являтися разом. Про те, щоб офіційно розлучитися, не було й мови. За «аморалку» Андріан міг вилетіти із загону космонавтів. Та й Валентині – голові Комітету радянських жінок – розлучення зовсім не личило.
«Тато з мамою розлучились, коли мені було 18, – розповідала потім донька космонавтів Олена. – Я, звичайно переживала, але була вже достатньо дорослою, щоби зрозуміти їхній вчинок». Кажуть, що дозволу на розлучення Терешковій довелося запитувати особисто у Брежнєва. Навіть важко уявити, скільки сил довелося їй на це затратити, адже руйнувалась така показова пара. Але Валя була закохана!
Вони зустрілись в 1978, коли знову було оголошено набір у загін космонавтів і Терешкова проходила медкомісію в надії ще раз полетіти. Юлій Шапошников на той час працював у Військово-медичній академії і був у комісії лікарів, яка перевіряла здоров’я космонавтів. Кажуть, що всі, хто бачив Валентину і Юлія разом, відразу помічали, що ці двоє – закохані. Вони прожили разом 20 років. Шапошников незабаром став директором Центрального інституту травматології та ортопедії, дослужився до генерал-майора.
В 1999-му Юлій Георгійович пішов із життя.
Сьогодні Валентина Терешкова, як і раніше, на громадській роботі. Її часто включають до складу різних делегацій, але все більше часу вона проводить у своєму величезному будинку – на дачі – зі її найголовнішим скарбом – онуком Альошею. І … мріє про політ на Марс. Ще один політ в космос, як зізнається перша жінка-космонавт, – це кращий подарунок. «Дивна, загадкова Червона планета, про яку ми з Сергієм Павловичем Корольовим мріяли декілька десятиріч тому. Я готова полетіти туди і навіть не повертатися», – сказала якось Терешкова на прес-конференції.
Зіркова сім’я: Ніколаєв, Терешкова і Оленка
