Оксана Семирозум: «Професія вчителя дається від Бога»

Прихід дитини в школу – це перший її крок у самостійне життя, старт у «дорослість», від якого вже не вдасться заховатися за мамину спідницю. На новоспеченого першокласника чекають пізнання раніше йому невідомого навколишнього світу, вир яскравих емоцій та вражень, нові друзі й вірні наставники, але часом навіть і сльози. Однак потім спогади про шкільні роки завжди залишаються приємними і теплими, вони гріють душу, викликаючи ностальгію за безтурботним дитинством. А образ людини, яка у перші шкільні роки була найкращим другом та щирим порадником – першої вчительки, ніколи не стирається з пам’яті…

Саме таку педагогічну стежину вибрала в житті Оксана Семирозум. Спочатку працювала у Тернопільській школі-дитсадку №17, а останні чотири роки сіє «розумне, добре, вічне» у «Школі майбутнього» – загальноосвітній школі №24. Учнів вона любить за щирі і відкриті серця, а свою професію – за багатогранність. На думку Оксани Михайлівни, вчитель початкових класів, окрім тощо, щоб збагатити відповідним багажем знань, насамперед повинен виростити своїх учнів хорошими людьми і щирими патріотами своєї Батьківщини.

– Чим професія початкових класів відрізняється від інших педагогічних спеціальностей?

– Робота вчителя початкових класів, на відміну від інших, є різноманітною, а тому – надзвичайно цікавою. Педагог викладає кілька предметів: математику, природознавство, основи здоров’я й інші, отже, його завданням є не лише навчати дітей певним наукам, а й сприяти їхньому загальному розвитку. Але, чесно кажучи, найбільше у своїй професії люблю моменти, коли говоримо з дітьми про життя загалом.

До слова, побувавши на семінарах грузинського педагога і психолога Шалви Амонашвілі, особисто для себе почерпнула багато корисного. Зокрема, перейняла від нього досвід проведення уроків-подарунків, «серцеведення», занять доброти, які допомагають краще пізнати дітей, а також виявити та вирішити їхні проблеми, – як шкільні, так і сімейні. Втім, діти не завжди виносять на загал особисті негаразди і труднощі. Вони із задоволенням діляться радісними враженнями від пережитих щасливих подій чи захоплюючих мандрівок, а от поганим настроєм – дуже рідко. Тому потрібно підібрати «ключик» до кожної дитини, щоб уміти їй допомогти і зарадити. Таким чином, вчителю доводиться застосовувати на уроках не лише свої знання і досвід, а й вкладати у свою роботу всю душу.

До речі, найлегше контакт з дітьми встановлюється під час спільного проведення дозвілля у позаурочний час, коли легко виявити спільні інтереси та вподобання. Скажімо, цього року ми започаткували проект «Кухлик меду», до якого долучилося багато дітей і батьків. Отож, на День міста разом із дітками побували в парку «Національного Відродження», де брали інтерв’ю в пасічників області. Окрім того, учні на цю тематику підготували фотоальбом, відвідали пасіку, вивчали і збирали медоносні рослини, досліджували історію бджільництва в Україні. На основі зібраного матеріалу провели презентації. Відтак, можливо, незабаром ми представлятимемо свої роботи на місцевому рівні.

– Ідея навчання дітей з шести років – це добре, погано, чи не варто повернутися до семирічних першокласників?

– Сьогодні батьки з трирічного віку віддають малюків у дитсадки чи пізнавальні клуби з метою пришвидшити розвиток свого чада. Тому навчання з шести років є нормальним явищем. Однак, вміти рахувати і знати букви, ще не означає, що дитині обов’язково треба йти в перший клас. Вона, насамперед, має бути психологічно готовою до шкільного життя, – скажімо, змогти відсидіти 35-хвилинний урок, вміти підготуватися до заняття чи навіть зав’язати шнурки на взутті! Таким чином, діти, які стають першокласниками у сім років, попри хвилювання батьків, нічого не втрачають. Вчитель же має будувати уроки так, аби зацікавити всіх учнів, організувати процес навчання так, щоб кожна дитина – шестирічний вона першокласник, семирічний чи навіть «п’яти-з-половиною-річний» (а й такі бувають) – на уроках робила для себе нові відкриття.

– Чи допомагають недільні школи новоспеченим першокласникам – чи варто взагалі водити малюків на такі заняття?

– Такі заняття не стільки дають дитині знання, як допомагають звикнути до шкільного режиму. Тобто, у недільних школах проводять психологічну підготовку першокласників до школи. Тому дотримуюсь тієї думки, що дитину віддавати на підготовчі недільні заняття потрібно, аби їй потім легше було адаптуватися.

– Навчальне навантаження у теперішніх молодших школярів, на Вашу думку, відповідне, надмірне, недостатнє?

– Як на мене, то шкільна програма не є надто навантаженою. Діти йдуть до школи вже з певним багажем знань. Утім, батьки хочуть, щоб вони знали все й одразу, тому записують їх у різні гуртки та спортивні секції. Звичайно, це добре, адже в такий спосіб можна виявити здібності і талант малечі. Але треба врахувати й наступне: дитина повинна мати час і на розваги з друзями.

До речі, наступного року взагалі планують змінити навчальну програму. Наразі ми ще не знаємо, які нововведення відбудуться у шкільній освіті.

– Чи варто учням уже в початкових класів вивчати іноземні мови?

– Дитина до семи років швидко сприймає новизну і запам’ятовує її. Так, якщо з трирічним малям спілкуватися різними мовами, деякі фрагменти обов’язково відкладуться в його підсвідомості, і надалі засвоєння іноземної мови відбуватиметься без особливих зусиль. Учням початкових класів, як на мене, достатньо вивчати одну-дві мови, не більше. На сьогодні, переконана, єдина проблема українських шкіл – їхні випускники не володіють відповідним рівнем іноземних розмовних мов.

– Модним стало говорити – батьки для дитини вибирають не школу, а вчителя. Чи це справді так?

– Справді, є така тенденція, що батьки вибирають, перш за все, вчителя, а не школу. А перевагу надають навчальним закладам відповідно до свого статусу. Загалом, вітчизняна освітня система побудована таким чином, що в школу діти йдуть здебільшого за оцінками. І це прикро. Тому намагаюся переконати батьків, що головне – отримати знання і виховати учнів хорошими людьми, а все інше згодом додасться.

– Cкільки у Вас було випусків, і які запам’яталися найбільше?

– Наступного року випускатиму другий набір учнів. З власного досвіду можу сказати, що за чотири роки навчання у початкових класах діти суттєво змінюються: вони дорослішають, збагачуються інтелектуально, починають формуватися як особистості. Тому, коли настає час випускати своїх учнів у середню школу, на очі навертаються сльози смутку і водночас – радості, адже за ці роки звикаю до них, вивчаю характер і поведінку кожного, між нами налагоджуються тісні стосунки. Отож, мабуть, це один із найважчих моментів у професії вчителя початкових класів. Але тішить те, що діти мої підросли, набралися знань і впевнено крокують у майбутнє. Тому це потрібно сприймати як належне, адже в кожного власна життєва стежина. Приємно, що колишні учні не забувають і досі телефонують, вітаються при зустрічі, з радістю пригадуючи шкільні дні та наші спільні класні заходи чи екскурсії.

Чому обрали професію вчителя початкових класів, а не, скажімо, фізики чи хімії?

– Ця професія – моя дитяча мрія. Зробити такий вибір мене наштовхнула вихователька в дитсадку. Вона настільки цікаво проводила заняття, що я вже тоді вирішила стати вчителем початкових класів. Тож практикувалася у цій професії змалечку: вела шкільний журнал, де записувала оцінки своїм «учням» – лялькам. Мені подобається працювати із школярами початкових класів: діти у такому віці по-справжньому щирі, з чистими і відкритими душами, з ними цікаво вести бесіди, а їхні допитливі оченята постійно хочуть дізнаватися про щось нове. Як сказав директор нашої школи цього року на Святі Першого Дзвінка: «Професія вчителя дається від Бога, а всі інші – від вчителя».

Юля КВІТКА

Тернопільська Липа

 

Коментарі закриті.