Коли хтось каже, що ніколи не зміг би працювати з дітьми, особливо, молодшого шкільного віку – тими веселими, шумними, непосидючими «чомучками», Надія Будій тільки посміхається, адже їй із такими – найцікавіше. «Саме в них бачиш найбільшу віддачу від своєї роботи, оскільки кожна дитина все, що від тебе почула й зрозуміла, проектує надалі в своєму житті, – стверджує Надія Дмитрівна. – І особливо радісно, коли з цих малюків виростають прекрасні люди». А ще заступник директора з навчально-виховної роботи в початкових класах Тернопільської спеціалізованої школи №3 з поглибленим вивченням іноземних мов, вчитель-методист Надія Будій переконана, що всі її вихованці – просто «золоті» діти, і вони обов’язково будуть достойними громадянами України.
Початкова школа якоюсь мірою у великому шкільному колективі є окремою країною, яка має свої особливості і специфіку. А що, на Вашу думку, відрізняє вчителя початкових класів від представників інших педагогічних спеціальностей?
Я переконана, що вчитель початкових класів – це ніби ще один член сім’ї кожної дитини. Для батьків, напевно, зовсім не є найголовнішим, наскільки високою чи, скажімо, на офіційних рівнях оціненою є професійна підготовка вчителя-класовода. Вони розуміють, що за роки навчання їхня дитина обов’язково навчиться читати, писати, опановуватиме навчальні предмети на тому рівні, який визначають її природні задатки. Однак кожна мама чи тато хочуть, аби дитина відчувала себе успішною, щоб із задоволенням і бажанням йшла до школи. Саме це питання є пріоритетним у батьків першокласників, коли вони приводять своїх синів та дочок у шкільний клас. З перших днів навчання батьки традиційно прагнуть поділитися з педагогом своїми сімейними «таємницями». Зокрема, одні кажуть, що на донечку чи сина вони чекали багато років, і сам Бог їм її дав. Інші запевняють з гордістю, що вони завжди сподівалися, що їхня дитина буде саме такою! Трапляються й випадки, коли педагог, спілкуючись із батьками, бачить, що вони не в повній мірі розуміють важливість спілкування з дитиною. Через це, я думаю, вчитель початкових класів має відчувати те, чого бракує дитині в сім’ї, і намагатися якось це компенсувати, прихилити дитину до себе таким чином, щоб вона радісно бігла до школи й бачила у педагогові свого друга…
Іноді батьки дивуються: «Як так, ми переконуємо в чомусь дитину, а вона нам перечить, бо вчителька казала саме так, а не інакше». Так от, я впевнена, що ця ситуація є навіть дуже правильною, – така дитяча довіра до педагога є свідченням щирих стосунків і поваги одне до одного. У вчителів і батьків має бути єдина позиція: любов до дитини та вимогливість до неї. Прищепити дітям бажання вчитися, стати успішним – найголовніші завдання початкової школи.
Про шестирічних учнів говорять, що вони вже не дошкільнята, але ще й не школярі. Як вчитель вирішує саме цю проблему, і чи готові сучасні класоводи працювати з дітьми такого віку?
Тепер уже готові. У перші роки переходу початкової школи на чотирирічний термін навчання складалося так, що в одному класі могли бути учні зі значною різницею у віці (1-1,5 року). Це створювало певні труднощі. До роботи із шестирічками нас готували, оскільки між шестирічними і семирічними дітьми різниця дуже велика: і в плані потреби побігати, і в труднощах із концентрацією уваги тощо. Звичайно, ми завжди проводимо заняття з урахуванням цих вікових особливостей: динамічні паузи, ігрові моменти, казкові герої, екскурсії і вистави – все це зацікавлює дітей, робить їхню навчальну діяльність бажаною. Я не скажу, що коли діти ідуть у другий клас, ми якось змінюємо своє ставлення до них чи використовуємо інші методичні прийоми, – мовляв, нарешті вони вже стали старшими і справжніми учнями. Зовсім ні, – ми просто ростемо з ними всі ці чотири роки. Вчителю, навпаки, важко перебудовуватися не тоді, коли його діти долають рубіж між шести- і семирічним віком, а коли він випускає в середню школу своїх четвертокласників! Адже ці діти вловлюють найменшу зміну інтонації, розуміють кожен погляд. А у першому класі знову все спочатку…
Як Ви особисто прийшли до вибору – працювати вчителем початкових класів?
Мій улюблений педагог була вчителем початкових класів.
А як відбувся цей Ваш кар’єрний поступ: від класовода до заступника директора?
Такий крок – це моя любов до школи, в якій я виросла, навчалась, адже сама є випускницею третьої школи. Словом, склалося так, коли я набрала перший клас, провела перші батьківські збори, познайомилася з дітками, наш директор – Степан Іванович Дудяк – запропонував перейти на посаду його заступника. На це я відповіла, що не можу дозволити собі підвести батьків, а найголовніше – дітей, які вже знають свою першу вчительку. В результаті, вже впродовж десяти років намагаюся душу віддавати своїм учням у класі і певні обов’язки стосовно школи теж виконувати добросовісно.
Батьки, підходячи до вибору вчителя для своєї дитини, часто висловлюють вимоги, аби педагог мав особливі звання, регалії, фахові здобутки. А як Ви ставитеся до цього аспекту учительської роботи?
Я радію з того, що колектив вчителів початкових класів школи №3 визнаний лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Творчий педагогічний колектив». Горджуся, що Світлана Анатоліївна Цибульська отримала перше місце на Всеукраїнському конкурсі «Учитель року». Після Світлани Цибульської призерами цього конкурсу стали Світлана Заброцька, Тетяна Копка, Олена Кріль. Усе це зайвий раз доводить, що вчителі кафедри допомагають одне одному, підтримують, діляться досвідом.
У який момент навчання і спілкування зі своїми учнями відчуваєте найбільшу насолоду від власної праці?
Найбільшу насолоду отримую, коли мої діти переходять у четвертий клас, і попереду ще цілий рік великого задоволення від спілкування з ними. Адже за три роки навчання вони настільки робляться «моїми», настільки розуміють вимоги, побажання, що стають просто моїми дітьми, і це – найбільша насолода. Коли ж діти переходять у п’ятий клас, я знову набираю «першачків», з якими потрібно починати все спочатку. І батькам цих дітей, звичайно, хочеться максимум уваги до їхніх малюків.
Що порекомендували б тим, хто планує обрати фах вчителя, зокрема, початкових класів, як правильно визначитися із вибором?
Якщо дитина цей вибір уже зробила, то нічого радити не потрібно, можна лише порадіти такому рішенню. Адже коли людина приймає рішення обрати вчительський шлях, то, однозначно, що у неї в душі вже палає педагогічний вогник. Але найголовніше – це любов до дітей. Тому, користуючись нагодою, вітаю усіх колег із професійним святом, бажаю міцного здоров’я, терпіння і любові до дітей та обраної справи.
Розмовляла Олена Лайко
