Хтось по життю успішно прямує дорогою бізнесу чи здобуває світову сценічну славу, комусь більше до вподоби галасувати на трибуні парламенту, комусь – стояти за прилавком магазину чи сидіти за екраном комп’ютера в офісі. А от Олександра Паляниця впродовж багатьох років підкорює дитячі серця, працюючи вчителем початкових класів Тернопільської спеціалізованої школи №5 із поглибленим вивченням іноземних мов.
Олександра Миколаївна виховала й заклала життєві орієнтири учням уже п’яти випусків. Серед них не визначає кращого або гіршого, мовляв, кожен набір є унікальним та неповторним…
Ще в дитячі роки вона знала, що обов’язково стане вчителькою, тож впевнено йшла до цієї мети, адже щиро вірила, що мрії здійснюються. Сьогодні Олександра Паляниця щаслива, що обрала цю професію, оскільки в іншій галузі себе не уявляє.
– Обираючи професію педагога, чому саме стали вчителем початкових класів, а не, скажімо, фізики чи історії?
– Моє покоління виховувалося у радянські часи, відтак я була активним представником піонерської дружини. Як тільки вступила до комсомолу, на мене поклали обов’язки вожатої загону молодших за мене школярів. Таким чином, під моїм шефством опинилося близько тридцяти дітей, з якими згодом у мене зав’язалася міцна дружба. Ми часто разом проводили дозвілля після школи та на вихідних. Тоді й зрозуміла, що працювати з дітьми – моє покликання. До слова, на своє весілля я запросила весь підшефний клас, і, що було вкрай приємно, вони прийшли! Сьогодні вони вже дорослі люди, із власними сім’ями, але ми й досі підтримуємо стосунки. Я навіть навчала дітей колишніх підшефних вихованців!
Отже, працювати педагогом мріяла з дитинства. Спершу хотіла стати філологом. Але свій вибір свого часу зупинила на професії вчителя молодших класів, оскільки прийшла до висновку, що в учнів старших класів уже пізно виправляти те, що не закладено з початкової школи. Тому й вирішила стати таким вчителем. Мені близьке до душі те, що люблять й діти у молодшому віці: співати, малювати, танцювати, словом, тому ми легко знаходимо з ними спільну мову.
Свою педагогічну діяльність розпочала у Тернопільській школі №17, де й сама навчалася. Там працювала піонервожатою і водночас здобувала в освіту в Тернопільському педагогічному інституті на заочному відділенні. Згодом отримала рекомендацію на посаду заступника директора з виховної роботи у школу №5. Так пропрацювала кілька років і потім усвідомила, що бути організатором загальношкільних заходів – це добре, але треба обрати конкретну педагогічну спеціальність. На той час з’явилося місце вчителя початкових класів, і я пішла працювати.
– Чи були випуски, класи, які запам’яталися найбільше?
– У мене було вже п’ять випусків. Кожен із них по-своєму особливий і залишив по собі приємні спогади. Після кожного випуску набираю нових дітей, звикаю до них і довший час порівнюю з тими учнями, які навчалися до них. Скажімо, учні першого випуску писали чорнильними ручками, причому, дуже каліграфічно, адже почерк людини визначає її характер. Якщо роблю зауваження теперішнім дітям стосовно акуратності у письмі, вони ж відповідають, що мовляв, мама купить комп’ютер. До речі, у школах Німеччини, як повідомляють Інтернет-новини, вже відмінили правопис, – у цій країні вважають, що дитину не можна насильно змушувати писати так, як цього вимагають стандарти освіти!
– Що є у вчителів початкових класів відмінного, особливого, порівнюючи з іншими педагогічними спеціальностями?
Вчитель початкових класів – це універсальний педагог, який повинен знати все, щоб зуміти відповісти на запитання школярів. Для цього я особисто багато читаю, вивчаю інтереси та уподобання дітей, освоюю комп’ютерну техніку, адже соромно, коли учні початкової ланки знають більше, аніж їхній педагог. Також слідкую за новинами, користуюся Інтернетом, зокрема, електронною поштою, для спілкування з дітьми.
Окрім традиційних навчальних занять, моя робота із школярами не припиняється і після уроків. Навіть на вихідних ми часто вирушаємо на екскурсії. Отож життям класу живу буквально весь тиждень.
Хочу зазначити, що теперішні мої учні дуже довірливі. Вони розповідають свої маленькі таємниці, про які батьки можуть і не здогадуватися. В таких випадках користуюся принципами педагогічної етики, адже існує таке поняття як «таємниця вчителя і учня». Загалом, процес встановлення довіри з учнями важко дається, адже не кожен з них відразу відкриється. Дитина, насамперед, є відображенням власної сім’ї. Коли майбутнього учня приводять до школи, на початках батьки теж з недовірою ставляться до того, що відбуватиметься з їхнім чадом у майбутньому. Врешті, дитина теж наслідує дорослих, відчуваючи страх і боязнь до нового етапу в її житті. Тому спершу потрібно розвіяти тривогу в батьків, пояснити і продемонструвати, що їхній дитині нічого не загрожує. Для цього, скажімо, роздаю батькам свої візитки, запевняючи, що вони можуть телефонувати у будь-який час доби, і я завжди готова на відверту та щиру розмову. Тож, якщо увійти в довіру до батьків, вона передасться дітям. Головне – не втрати цей зв’язок.
З досвідом у мене вже виробився своєрідний індикатор, що дозволяє своєчасно відчувати, коли в дитини виникає розчарування і навіть зневіра в дорослому. У таких випадках довіру потрібно швидко реанімувати, адже педагог не має права її втратити.
– Ідея навчання дітей з шести років – це добре, погано, чи не варто повернутися до семирічних першокласників?
Як на мене, дитину треба віддавати в школу з семи років. Цю позицію підтримують і багато моїх колег на педагогічних нарадах. Більшість шестирічних першокласників таки втомлюються на уроках. Я скажімо, щоб заохотити дітей цього віку до навчання, проводжу різноманітні фізкультхвилинки. Коли ж учні все-таки не можуть працювати, даю їм можливість відпочити: нічого поганого не бачу в тому, якщо дитина не розв’яже однієї задачі. Зате на наступному уроці вона уважно сприйматиме новий матеріал. Щоправда, є один позитивний момент у навчанні дитини з шести років: вона чудово засвоює інформацію, відтак може запам’ятати значний об’єм матеріалу. Скажімо, дітям у початкових класах не зашкодить вивчати іноземні мови, принаймні, англійську.
– Чи допомагають недільні школи новоспеченим першокласникам – чи варто взагалі водити малюків на такі заняття, адже все це і так потім вивчатимуть в школі?
– Я особисто протягом кілька років навчала дітей у недільній школі. Там малюків знайомлять не лише з наукою, а й адаптують їх до шкільного режиму. Їх ніхто не примушує до навчання, вони не здають вступних іспитів і не проходять співбесіди. Під час занять діти звикають до класу, знайомляться з вчителем, вчаться, як поводитися на уроках чи перерві. Так що можу стверджувати, що після закінчення недільної школи малюки легше сприймають шкільне життя. Натомість тим, хто не відвідував такі заняття, а тим більше дитсадка, дуже важко влитися в навчальний процес.
– Які предмети із навчальної програми викладати Вам особисто найбільше подобається?
Найбільше мені до вподоби трудове навчання, де домінує творчий процес, який лише на перший погляд видається простим. Наприклад, коли на уроці освоюємо техніку оригамі, пояснюю і показую дітям, як потрібно правильно працювати з папером, і вони повторюють за мною, для мене це радісне досягнення, адже учні розуміють мене на відстані, а техніка цього мистецтва сприяє розвитку їхньої уваги та сприйняття. Також люблю викладати математику, читання. Проте, напевно, вчителю початкових класів мають подобатися усі предмети, оскільки будь-яку справу треба виконувати з любов’ю.
– Модним стало говорити – батьки для дитини вибирають не школу, а вчителя. Чи це справді так?
– Це справді так. Як мені відомо, більшість батьків обирають насамперед хорошого вчителя. Це важливо, адже педагог має свій характер, який може не зійтися з дитячим характером. Для цього батьки через рекомендації знайомих шукають вчителя, який би зумів знайти правильний підхід до їхньої дитини. Також, як практикується останніми роками, дітей віддають у недільну школу до конкретного педагога.
– Якби можна було щось змінити в професії, чи вибрали б для себе щось інше?
В іншій професії себе не бачу. Вчитель початкових класів – це для мене не просто професія, а захоплення, хобі, невід’ємна частина мого життя. Іноді можна почути, що вчитель отримує низьку заробітну плату. Звичайно, про гроші доводиться згадувати, особливо коли йдеш до магазину, але працювати потрібно передусім із задоволенням і з душею.
Юля КВІТКА
