Зима! Настала! Нарешті! Скоро Новий рік! І це нічого, що снігом навіть не пахне, що вдень плюс п’ять і ще можна ходити без шапки, що на фоні сірого асфальту вогники і блискітки ялинок у вже прикрашених по-святковому вітринах виглядають дещо не за сезоном, але все одно це – зима! 
І нехай, поки що лише на календарі! І дарма, що прогнози щодо найближчого початку падання снігу не втішні, а скептики взагалі очікують на дощ в Новорічну ніч! Все одно буде те, що щороку робить особливим це грудневий час: очікування дива, «святомиколаївські» цукерки та сюрпризи під подушкою, подарунки від Діда Мороза під ялинкою, а разом із ними – олів’є, шампанське, «Іронія долі», вітання рідних і друзів, святкові есемески, нехай навіть п’ять однакових за останніх дві години, але радісні і бадьорі, оскільки відчуваєш, що про тебе пам’ятають, згадують, вітають. І нехай в новорічний вечір та перші кілька годин Нового року неможливо ні до кого додзвонитися, – спасибі надійності й стабільності стаціонарних телефонів із традиційними тернопільськими першими цифрами номерів 24, 25, 52, 53, 26, 43, 28 тощо за їхню безперебійну роботу і можливість впевненого зв’язку з рідними і близькими, адже і скайп за повільності і перевантаженості Інтернету може «глючити»), і нехай одні й ті ж обличчя переміщуються з каналу на канал, підпорядковуючись нервовому клацанню кнопок пульта телевізора, а не креативним думкам авторів новорічних програм та концертів, і нехай фейєрверки час від часу спалахують під вікнами, створюючи враження суцільної канонади чи початку бойових дій. Жоден із цих моментів не може зіпсувати того справді особливого, святкового настрою, який охоплює на межі двох років. В цей момент незрозумілий мандраж, ейфорія і просто банальна цікавість не дають спокійно та байдуже махнути рукою, мовляв, «з чого такий галас, – ніч і ніч, така ж, як і всі, що в ній такого особливого». Але особливе є, адже саме вона привідкриває завісу таємниці, – що буде там, у майбутньому, на що чекати, у що вірити, на кого сподіватися?!. Хоча, врешті, все одно розумієш, що чекати потрібно тільки удачі і щастя, що друзі не підведуть, але сподіватися краще таки на самого себе, що вірити у справедливість і перемогу добра так хочеться, але не завжди вдається. Та про це вже, як говорила Скарлетт О’Хара, подумаємо завтра. А сьогодні – перше грудня, і у нас є ще цілих тридцять ранків, щоб прокидатися у передчутті свята, дива, позитиву і очевидно все-таки щастя!
Із зимою, Вас, дорогі!
Олена Лайко
