Так стверджує тернополянин, директор і власник перукарських салонів „Красуня” та „Естет” Ігор Романець.

Ви народилися в Хоросткові, але вже довгі роки рідним містом для вас є Тернопіль. Чим він привабив?

– Коли ще приїжджав до Тернополя у шкільні роки, то він був таким невідомим, незнаним, таємничим. А як у 1979 році вступив до тернопільської політехніки і перебрався сюди остаточно, то відчув його добру ауру. А місто з доброю аурою завжди вабить й стає не чужим. Тоді приходить усвідомлення, що хочеться тут творити, що інколи навіть хочеться виховувати тих, хто не вміє кинути сміття в урну, що тут хочеться жити.

З іншого боку, як би не було за Радянського Союзу, але про місто дбали. Воно мало власні закони, принципи, правила, канони й стандарти. А нині ми це втратили. І насамперед проблема в нас, у людях.

Тобто, з часом місто стало гіршим?

– Так, і сьогодні, мабуть, тільки підприємці підтримують його обличчя. Правда, кожен по-своєму: хтось придумав собі таку бруківку, хтось – іншу; один так облаштував фасад, другий – інакше. Але то все „художня самодіяльність”. Найгірше враження від новобудов: на маленьких клаптиках землі пхають, що хочуть, не думаючи про під’їздні шляхи та місця для паркування, про скверики й дитячі майданчики.

Але хоч щось хороше залишилося?

– Велика перевага Тернополя – компактність: з одного кінця міста в інший можна дістатися менш як за півгодини. Мені ж дуже подобається Центр, особливо поблизу кафедрального собору, та й сам собор.

Яким би ви хотіли бачити Тернопіль завтра?

– Має бути фундамент – технічна, технологічна й культурна інфраструктура, а також чітко прописані правила й закони будови міста. Мав би бути діловий центр, де в одному місці зібрано всі потрібні підприємцям установи. А наразі, поки один папірець оформиш, тиждень на переїзди від інстанції до інстанції треба витратити. Гарно ж придумали з Будинком праці: все під рукою. Також треба розвантажити дороги, прибрати зайві дорожні знаки…

Як трапилося, що ви з технічною освітою стали не просто власником перукарського салону, але й самі вправно орудуєте ножицями?

– Перш ніж взятися за якусь справу, треба досконало її вивчити. Багато читав, дивився відео, їздив і вчився. І в один момент взявся за ножиці й зрозумів, що можу і хочу це робити власноруч.

Чи важко започаткувати у Тернополі власний бізнес?

– Дуже. Поки збереш усі документи, то не тільки купа нервів піде, але й чимало грошей стягнуть. При тому офіційно, без хабарів. Та й характер відповідний має бути, бо не кожному дано стати підприємцем. А ще – велика відповідальність за себе й за колектив.

А як вам вдалося реалізувати себе?

– Мені щастило на гарних людей. Вчителі в музичній школі, викладачі в інституті дали потужний заряд енергії не тільки для науки, але й для життя. Дуже добре, що в Тернополі, незважаючи на „радянщину”, були свідомі люди, які гуртувалися, підтримували одне одного. Ми зараз ніби й вільні, немає необхідності триматися купки, але є потреба формувати патріотичну еліту серед господарників, підприємців. Місія вчителя, священика, підприємця – працювати з людьми. Не тільки говорити про роботу, але спілкуватися поміж собою, виховувати людей. Бо інакше наше майбутнє – то руїна. От оновили площу, розписали церкву – давайте потішимося. А нема такого. Проте саме колективізм та підтримка і спонукають до розвитку. Треба триматися купки й сприяти одне одному.

– Невже у вас ніколи не виникало думки поїхати звідси?

– Я залюбки покинув би країну, але Тернопіль – ніколи.

– Забрали би із собою?

– Взяв би ту ілюзію, в якій я жив, але яка пропала; ті реалії, які зникли. Бо Тернопіль все таки був вражаючим містом і мав свій шарм.