Так сталося, що за останні двадцять років однією з особливостей архітектурного обличчя Тернополя стали церкви. І це не дивно, адже за цей час у місті почало свою діяльність більше тридцяти храмів різних конфесій: греко-католицькі, римо-католицькі, православні, протестантські. Порівнюючи з тим, що в радянський період у Тернополі повноцінно функціонувала лише одна церква – Різдва Христового, можна стверджувати, що наше місто зараз переживає справжнє духовне піднесення. На Тернопільщині зареєстровано понад 1700 релігійних організацій, об’єднань та громад. Сьогодні в кожному мікрорайоні функціонує одна, а то й навіть кілька церков. Окрім того, відбудовано з руїн і відреставровано давні знані святині міста, які є архітектурними спорудами національного значення і свідками подій, пов’язаних з історією Тернополя.
Найстарший тернопільський храм потребує негайного ремонту
Найдавнішою історичною та релігійною спорудою міста є церква Воздвиження Чесного Хреста. Городяни звикли її ще називати Надставною через її місцерозташування – над Тернопільським ставом. Значних втрат храм зазнав під час Другої Світової війни. Утім, радянська верхівка, ведучи релігійну боротьбу, потурбувалась, аби потім приміщення церкви використовувалось не за призначенням. Внаслідок такої політики, були втрачені дзвіниця, цінний іконостас, розписи інтер’єру. Але на цьому тодішня влада вирішила не зупинятись: у стінах храму мали діяти зал моди і музей мистецтва. Згодом виник задум на місці церкви звести готель «Москва», однак через брак площі ці плани так і не були втілені у життя. Хоча будинок таки спорудили з іншого боку ставу – сьогодні це готель «Галичина».
– Церква Воздвиження Чесного Хреста є найстарішою святинею Тернополя, яку спорудили в 1540 році. Дзвіницю храму у XVIII ст. було відбудовано й освячено за кошти князя Острозького та його сестри Катерини. Церква чудом збереглася до сьогоднішніх днів, хоча їй довелось вистояти війни та інші нелегкі для нашого краю часи, – розповідає митрофорний протоієрей церкви отець Дмитро Лисак. – Частково церкву було відреставровано у 1954 році. Проте будівля надалі потребує ремонту як зовні, так і всередині, але все впирається у кошти. Я завдячую людям, які приходять до храму і складають пожертву, завдяки чому ми підтримуємо його в належному стані.
Дмитра Лисака призначили настоятелем церкви Воздвиження Чесного Хреста 7 липня 1989 року, коли було відновлено її діяльність. На той час храм був практично знищений. Всі ремонтні роботи проводили і продовжують проводитись за гроші вірян.
– Влада не переймається справами церкви, спираючись на міркування, що святиня є власністю громади, яка зобов’язана самотужки вирішувати всі проблеми. Звичайно, я розумію, що немає грошей, але храм – є святинею кожної людини. Адже обов’язок кожного з нас – дбати і творити для Дому Господнього, – каже отець Дмитро. – Скажімо, мур нашої церкви, збудований більше сорока років тому, з боку ставу зруйнований. Це сталося внаслідок відсутності водовідводів на набережній. Відтак, великі потоки води під час дощів і танення снігу підмивають підпірну стіну. Від дороги плануємо з парафіянами відновити частину муру самотужки. Треба також укріпити сходи, та й загалом церква потребує капітального ремонту. Ми неодноразово зверталися до влади, але чиновники розводять руками через відсутність коштів. Надіюсь, що спільними зусиллями вірян ми проведемо всі необхидні роботи у храмі.
Церкву Різдва Христового нещодавно довелося рятувати
Важливу нішу у духовному житті тернополян займає церква Різдва Христового. Тривалий час вона слугувала головним осередком національно-духовного життя місцевих жителів. Раніше на її місці стояв дерев’яний храм, який віряни втратили у XVI столітті через пожежу. Новий храм, але вже з каменю, звели і освятили на початку XVII століття у день народження Ісуса Христа, тому й отримав таку назву. До речі, за відомостями історичних джерел, у цій церкві побував Богдан Хмельницький. У XVIII столітті церква отримала статус греко-католицької і була помітно видозмінена. Осучасненого вигляду вона набула у ХХ столітті після останньої її реконструкції. В 1958 році, під час розширення вулиці, було знесено кам’яну огорожу, що оточувала церкву.
В 1990-х роках було розпочато відбудову храму. Так, на п’яту річницю Незалежності спорудили нову дзвіницю. На сьогодні церква Різдва Христового теж потребує невідкладних ремонтних робіт. Зокрема, у церкві просіла підлога. Ця проблема була спричинена проривом старої водопровідної труби, внаслідок чого вода підтоплювала церкву. Ремонт, який проводять за кошти парафіян, там і досі триває.
Успенська церква повернулась до міста у первозданній красі
Сучасною окрасою міста і, разом із тим, давньою святинею Тернополя є церква Успіння Пресвятої Богородиці. Вона тісно пов’язана з історією як духовного життя тернополян, так і усього міста. Упродовж тисячоліть храм неодноразово безбожно нищили, та завдяки зусиллям вірян він знову поставав на Микулинецькому передмісті.
У давні часи на місці церкви був пункт, через який перепускали гостей міста, мандрівників, торгівців. Тому донині храм, що знаходиться на вулиця Князя Острозького, називають церквою, що на «рогатці». Дерев’яну споруду її заклали в 1636 році на честь Матері Божої. В 1832 році після пожежі було змуровано нову церкву візантійського типу. Але в 1961 році тодішня радянська влада вирішила зруйнувати святиню.
– Військові бурували у стінах діри, закладали міни, ламали образи і престоли. Окрім того, розібрали каплицю і дзвіницю, – зі сльозами на очах пригадує пані Ірина – парафіянка Успенської церкви, де свого часу прийняла таїнства Хрещення і Першого Святого Причастя, була свідком її руйнації, а згодом – і відновлення. – Люди плакали і благали зглянутися над церквою, але її все-таки підірвали. Опісля на місці храму було облаштовано сквер.
На початку 1990-х років тернополяни активно почали відбудовувати Успенської церкву. Спершу, в cерпні 1990 року, на місці, де вона колись розташовувалась, встановили хрест і фігуру Матері Божої. За кілька днів, 28 серпня цього ж року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці владика Михаїл Сабрига відправив біля хреста першу Святу літургію. Вже через рік, 28 серпня, владика освятив наріжний камінь під будову церкви, а 5 вересня було розпочато будівельні роботи. За три роки на вулиці Князя Острозького постала святиня жовтого кольору, із сірими куполами, над якими височіють хрести. Храм спорудили на фундаменті колишньої Монастирської церкви. При цьому стиль будівлі, як і розміри, було повністю збережено. Архітектор Михайло Кичко лише на сім метрів збільшив висоту храму.
– 27 серпня 1993 року освятили церкву і розпочали служити вечірні відправи. Наступного дня відправили першу Святу літургію і архієрейську службу за участю архімандрита отця Івана Ляссо з Риму, отця Врубеля, протоігумена отця Ігоря Возняка і ще двадцяти священиків, – розповідає жінка. – Доти відправи проводилися у тимчасовій каплиці. А от дзвіницю збудували раніше – 22 серпня 1992 року, дзвони якої вперше задзвонили на першу річницю Незалежності України.
Щодо інших важливих моментів, пов’язаних із новітньою історією цього храму, то в1995 поруч звели монастир, де почали заселятися отці. У 1999-му, за клопотанням отця ігумена Михаїла Шевчишина, церкві повернуто чудотворну ікону Матері Божої, яка знаходилась у храмі до 1962 року. В 2001 році у житловому будинку, що розташований поруч, було знайдено давні церковні реліквії, втрачені під час Другої Світової війни: люди, які придбали там помешкання, робили ремонт і знайшли на горищі плащаницю Матері Божої, яку виставляють на храмовий празник, і плащаницю Ісуса Христа.
– Зовнішній вигляд сучасної Успенської церкви дещо змінився, але не кардинально, – говорить пані Ірина. – Раніше сходи виходили на вулицю Князя Острозького. А зараз, оскільки вулицю розширили, їх розмістили з двох сторін. Зазнала перебудови і дзвіниця: свого часу споруда мала арку, під якою був проїзд до церкви. На місці теперішньої будівлі «Карітасу» стояла каплиця, а поруч із церквою знаходився старовинний цвинтар, де були поховані воїни наполеонівської армії та відомі тернополяни.
Катедральний собор розмальовували двадцять років
Невід’ємною історичною архітектурною пам’яткою Тернополя є Катедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. В давнину на місці нинішньої «Катедри», як звикли називати храм тернополяни, стояла Марійська церква, яку згодом зруйнували татари. У 1749 році, за дорученням гетьмана Юзефа Потоцького, там, на розі міських валів, вирішили побудувати римо-католицький костел з монастирем. Дослідники припускають, що його спорудили за проектом голландського архітектора Яна де Вітта, який був співавтором знаного Домініканського собору у Львові. Інші ж притримуються думки, що творцем цього архітектурного шедевру став польський митець Август Мощинський.
Під час Другої Світової війни костел зазнав значних руйнувань. Його реставрація розпочалась у 1954 році. На жаль, під час будівельних робіт було знищено безцінні фрески храму, втрачено розпис інтер’єру і безліч скульптурних елементів оздоблення. В 1978 році приміщення переобладнали під картинну галерею, яка проіснувала до 1989 року. Саме в грудні цього року в колишньому костелі почали проводитися богослужіння і парафія відновила свою діяльність, але вже як Катедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.
Незабутнім для тернополян стало Різдво 1990 року, коли місцеві мешканці вперше релігійною спільнотою, із трепетом у серці і сльозами на очах відзначили народження Ісуса Христа. Пам’ятною для міста є і дата 29 квітня 1990 року – у цей день освятили національний прапор, який вивісили на будинку міської ради. Відразу у перші роки діяльності Катедрального собору було розпочато його реконструкцію, відновлення внутрішнього оздоблення. До цієї роботи доклалося чимало відомих українських живописців. Скажімо, розпис художника Георгія Журавського лише під куполом тривав п’ять років. Загалом, митець оформив у храмі 650 кв.м. Автором картин і колон став художник з міста Берестечка Андрій Бурбела. Загалом, розпис храму майстри завершили у 2009 році, коли тернополяни відзначали 20-річчя Катедрального собору…
Минають роки, століття, а найстаріші святині міста не втрачають своєї значимості для тернополян. Вони вважаються головними духовними центрами Тернополя, споглядаючи радісні і трагічні події з його життя, їхні стіни ревно бережуть таємниці і відверті зізнання прихожан. Разом із тим, у місті збудовано чимало нових, красивих, цікавих з архітектурної та мистецької точки зору храмів, які вже встигли стати особливими, «своїми», рідними для багатьох тернополян, які мешкають поблизу. Як не згадати в цьому контексті церкву Матері Божої Неустанної Помочі, що в мікрорайоні «Східний», церкви Святого Архистратига Михаїла та Святого Апостола Петра – на «Сонячному», по-сусідству, практично одна навпроти одної, розміщені церкву Віри, Надії, Любові і Софії, що на вул. Коновальця, та костел Божого милосердя і Божої Матері Неустанної Помочі на проспекті Ст. Бандери, церкву святих Володимира і Ольги на масиві Дружба… Ці храми можна вже назвати новими «візитівками» міста, які поруч із старими, багатими на власну історію церквами, чекають на власні події та особливості, з ними пов’язані.
