Однією з найбільших свобод та досягнень демократії є вільне, неупереджене, сміливе слово журналіста. Публікації репортерів скидали із тронів уряди, позбавляли крісла президентів. Політики подавали у відставку, бізнесмени втрачали довіру та банкрутували, якщо чинили не по совісті і про це довідувалася громада. Під прицілом журналістів боялися і бояться опинитися публічні люди – найперше, представники влади.
Чи реально це у нашій державі? Тепер це є риторичне питання, яке може навіть викликати іронічну посмішку – «Про що мова, панове!»
Але ж таки це було!
Наш Тернопіль до переліку своїх чеснот та потуг побудови держави може сміливо додати найголовнішу – зародження вільної преси.
Найпершим вільним ковтком повітря була газета «Ровесник». У часи горбачовської відлиги нарешті дозволили писати про речі очевидні. Приміром, про наркоманію чи проституцію. «Молодіжки» різних областей, незважаючи на те, що були органами обкомів комсомолу, зробили величезний інформаційний та дизайнерський прорив. «Ровесник» став одним з перших. Засновники не лаялися, однак мали сміливість «пропонувати та рекомендувати». Таким самим шляхом пішли й органи обкомів партії – єдиної, комуністичної. Це було в середині вісімдесятих.
А на початку дев’яностих ситуація змінилася. Навіть засновник не міг – а точніше, навіть і не посмів би, – втручатися у редакційну політику. Вперше в Україні, саме у Тернополі, народилася газета, купити яку без черги було неможливо, – «Тернопіль вечірній». При цьому це була газета міської ради та міського комітету Компартії… Згодом останній засновник тихо зник. Газету «Тернопіль вечірній» зачитували до дірок, передавали через родичів, знайомих в інші області. І що, найголовніше, їй вірили люди. Її, що також важливо, боялися чиновники, бо головне завдання незалежних мас-медіа – контролювати, пантрувати, відстежувати діяльність людей, які живуть за рахунок наших грошей, тобто, за рахунок наших з вами податків.. Зайдіть у бібліотеки, погортайте ці видання… Повірте, побачите приклад насправді незалежної, незаангажованої преси.
Ніхто на початку 1990-х не посмів вказувати, як писати журналістам, – і це відчувається, і, зараз, на жаль, на двадцятій річниці Незалежності, у такі реалії важко повірити…
Саме у Тернополі виникла ще одна скандальна газета – еротичне видання «Пан +Пані». І знову наше провінційне, на думку столичних жителів (бо провінційність – це є стан душі, а не віддаленість від столиці!), місто було першим!
З’явилися газети «Відродження» (тепер «Свобода»), видання Галицької асамблеї «Західна Україна», «Тернопільська газета», відтак – «Нова Тернопільська газета», «Місто», «Номер один»…
Тернопіль випереджував час і в електронних ЗМІ. Одна з перших комерційних телестудій з’явилася також у нас – «ТВ-4». Незвичний для пострадянської людини формат, сміливі програми, а зовсім скоро – і можливість запитань у прямому ефірі. Згодом постало і обласне державне телебачення.
Інформаційний «ефемівський» простір Тернопілля розворушило «Радіо Тернопіль». Прямі ефіри, відсутність «шлюзів» (тобто, контролю над запитаннями слухачів тощо), цікаві пізнавальні програми, гострі запитання, найсвіжіші новини… Зазвучали в ефірі «Радіо ТОН», «Українська хвиля»…
А ще згодом з’явилися Інтернет-видання…
Одне шкода, в останні роки багато хто, говорячи про ЗМІ краю, почав вживати дуже неприємні вислови – «джинса», замовні матеріали (це практично синоніми!).
Відтак виникає запитання – чому так сталося і що змінилося у нашій, журналістській, свідомості.
Розпач? Боязнь? Розпука? Зневіра?
Тарас Ярославенко для Тернопільської Липи
