Ромко Малко завжди вирізнявся з юрби – як зовнішністю, так і поглядами на життя. Нікого не здивувало, що рамки рідного Тернополя швидко стали затісними для нього, – столиця поманила можливостями для втілення бурхливої натури, і він без вагань повівся на ці провокації. Але лише на ці, оскільки стосовно усього іншого у нього є свою чітко визначена позиція, яку «з курсу» збити практично нереально.
Ромко Малко – журналіст, фотокореспондент, оглядач ряду столичних Інтернет-видань, поет і мандрівник – у проекті «Незалежні інтерв’ю до двадцятиріччя Незалежності України»
Ось і минуло двадцять років з часу настання Незалежності. Як змінилась Україна за ці роки, – якою була, якою стала, якою ти її відчуваєш
Можливо, тому, що я дорослішав разом з Україною, пізнавав світ, життя, себе, ті двадцять років для мене стали, певно, найкращими роками життя. Не знаю, що буде попереду, але я дуже тішуся, що народився саме тоді, коли «совок» доживав свої останні роки, і моя юність співпала з народженням моєї держави. Насправді, я належу до дуже щасливого покоління. Мабуть, ще щасливішого, ніж те, яке народилось в Незалежній Україні. Ми знаємо, що таке свобода на дотик і на смак, бо маємо з чим її порівняти, і, водночас, ми вже не маємо страху, як старші, добряче потріпані більшовицькою дійсністю. Справді, не все так просто, і хотілось би, щоб ці двадцять років були більш успішними, але все стається так, як має бути. На то багато причин, і дискутувати над ними можна довго. Та важливим є не причини, не помилки і навіть не успіхи. Важливо те, що ми є. А проблеми вирішуються. Було б бажання
Які події за ці двадцять років можна вважати знаковими для України?
Думаю, що знакових подій досить багато. Про деякі з них ми, можливо, і не здогадуємось, а про якісь – забули. Безумовно, однією з найепохальніших варто назвати Помаранчеву революцію, коли відбувся злам мозку у мільйонів українців. Коли вони прокинулись і усвідомили, що Україна – це вони самі, а не всілякі «засранці» на тих чи інших посадах. Та революція, до речі, ще не закінчилася і не скоро закінчиться. Далі обов’язково буде. Аж доки до останньої краплини ми не видусимо із себе раба, виплеканого століттями окупації.
Що бракує нашій Незалежності, чи немає відчуття у тебе, що ми – самі по собі, а наша Незалежність – сама по собі?
Нам усім бракує, в першу чергу, любові до себе самих. Коли б ми трохи краще до себе ставились, то всі ці блощиці, які п’ють нашу кров і морочать голову, вже давно би розчинились «як роса на сонці». А Незалежності як такій абсолютно нічого не бракує!
Незалежний Тернопіль – який він, що змінилось у місті за останній час?
Тернопіль дуже змінився. І в позитивний бік також. Йому би ще позбутися трохи провінційності та міщанства, яке роз’їдає його із середини, і все було б просто чудово. Моє місто вартує набагато більшого, ніж має.
А сучасна наша українська молодь, яка вона – залежна-незалежна, від чого?
Молодь залежна від тягарів минулого, яке їй нав’язує старше покоління. Але з кожним днем ця тенденція змінюється на краще. Народжуються нові люди, і є надія, що весь мотлох історії, який досі нам не дає нормально розвиватися, нарешті вивітриться.
Який ти особисто здобув досвід для себе за ці роки, чи посприяла Незалежність держави твоїй власній незалежності?
Весь мій досвід і багато того, що здобув, я завдячую, насамперед, свободі, яку мені, власне, і подарував Бог, зробивши мене вільним у вільній країні. Навіть думати не хочеться, що було би, якби Україна досі гнулася під більшовицьким ярмом.
Що б побажати тернополянам, українцям, аби наступні двадцять років жилося краще, веселіше?
Живіть і не давайте нікому і ніколи себе ображати. Хто б це не був. І витравіть, нарешті, із себе раба. Бо тільки вільні люди бувають справді щасливими!
Від редакції.
Цього літа Роман Малко одружився. Вітаємо молоду пару! Бажаємо їй МНОГАЯ ЛІТА!
Фото Івана Яснія.
