Традиційно вважається, що весна – це час нових стартів, змін, початок відліку чогось нового, іншого, кращого. Як ви особисто ставитеся до такої думки і цієї пори року?
Проти цього важко заперечити 
. Крім календарної весни, котра розпочалася 1 березня, нас очікує весняне рівнодення, і перші квіти, і нова травичка, і нове листя на липах. Сподіваюсь цьогоріч Тернопільська липа буде навесні зеленою, як ніколи до того. Звичайно, як дитя природи, я теж очікую нового, іншого, змін на краще. А у змінах на гірше – сенсу не бачу взагалі.
Щодо мого особистого, то можу сказати, що з повним розумінням і без особливих надзвичайних емоцій ставлюся до всіх пір року та намагаюсь знайти у них щось особливе і надзвичайне. Жити потрібно ЩОДНЯ! І все ж весною є речі, котрі у мене ніяк не асоціюються з іншою порою. Про буяння природи я казав, а ще Великодень (чим дорослішаю, тим менше можу пояснити сутність цього дня, це треба переживати і просто відчувати). Так склалося, що в березні народилась моя вже покійна бабуся – феноменальна Людина з великим серцем, вмінням любити і прощати, втішати і співпереживати. У цьому ж березні 71-шу весну зустрічатиме мій батько, а в день прильоту бузьків – ми з дружиною вітатимемо з 17-літтям донечку. А ще цією весною вона отримуватиме атестат…..
Якою, на Вашу думку, буде ця весна для Вас особисто – що плануєте, на що сподіваєтесь?
Більшість моїх емоцій, планів, та сподівань будуть безпосередньо пов’язані з тим, що я відповідав вище. Плюс щорічний ритуал – садіння городів. Це символ змін пір року і без нього ніяк… Плануємо цьогоріч садити в родинному селі багато дерев та кущів. Крім доньки, у нас з дружиною Валею є ще старший син. Отже, за якийсь час внуки захочуть не захімічених плодів та ягід)) Крім того ріст дерева, куща, квітки має на мене якийсь феноменальний вплив. Я інколи навіть екскурсію можу робити: ось цю яблуню привіз з Києва, цю черешню – з Мелітополя, цю яблуню садили батьки, коли народився я, а цю смереку з березою ми садили з братом і дідусем, а ці тюльпани батькам передала Бонні Бернстрем зі Швеції… Така собі зелена історія… Попри моє шанування можливостей всесвітньої павутини і нових технологій, – це неперевершена у своїй досконалості і трагічності водночас річ…
Звичайно ж, час забиратимуть громадські і робочі справи. Березень спланований до дня, квітень та травень – уривками. Багато зусиль займе підготовка до Форуму Громадської Асамблеї України, що відбудеться 22 березня. А ще тренінги, семінари, лекції, баркемпи. Громадські організації (а це, здебільшого, молодь) часто «фонтанують» ідеями, і якщо хоч декілька втілити в життя, світ стане трошки кращим і, якщо можна, веснянішим.
Що направду тішить, що я можу займатися всіма цими справами самостійно, не оглядаючись на всю країну, оскільки в країні влада не має жодного уявлення, що відбуватиметься і на що сподіватися. Отож, я ніякий не дисидент, навіть коли б хотів ним виглядати. Сподіватись можна лише на себе, на підтримку сімейну, на підтримку однодумців. Тішить, що у родинному селі є дідівська і батьківська земля і клаптик моєї – не потрібно ні у кого ніякого дозволу питати. Пришле Іван Паламарчук з Ужгорода сакуру, як обіцяв, посаджу сакуру. Не куплю черешні – посаджу сосну. Не буде липи – садитиму вишні Якби у Тернополі виділили для користування місце на якійсь алеї, щоб посадити власне плодове дерево, тішився би несказанно… Не буде алеї – все одно знайду місце))
Якою прогнозуєте весну-2012 для нашої держави – політичний, економічний, соціальний, зовнішньополітичний аспекти тощо. Чого, на Вашу думку, чекати від цьогорічної середньостатистичному українцю?
Почну с другого запитання. Хто такий середньостатистичний українець? За певними критеріями можу бути я -….:-)))))))))))))))) Просто все залежить від критеріїв підрахунку «середньостатистичності». І не хочеться таким середньостатистичним бути. Не подобається мені позиція: «чекати». Нема чого чекати. Треба ЖИТИ, треба працювати.
Садити дерева…..Давайте розглянемо такий аспект. Стара липа трухлявіє… Хтось намагається зрубати і здерти останнє лико, а хтось садить нові липи…Хтось шукає професійного дендролога, хтось вишукує кошти на закордонний вар, хтось готує свій… В той самий час хтось розповідає, що «все пропало і нічого не дасть змін», а хтось «середньостатистично» чекає. А липа трухлявіє…
Щодо другого запитання. Прогнози – річ невдячна і в Україні практично неможлива: немає точки відліку, відчуття часу, що власне і хоронить суспільний проектний менеджмент. Мусимо мати якийсь курс – але один. Мусимо мати спільні цінності і розуміти, що ми різні і маємо різні підходи до них, але цінності – спільні. Якщо займаємось липами, то розписуємо ресурси і орієнтуємось на наслідки. Не буде липового меду, якщо не буде лип. А липи будуть, коли турбуватись про старі дерева і садити молоді))
Щодо певних тенденцій на весну, то дві тенденції чітко відслідковуються – це Євро-2012 і передвиборча кампанія. Ці теми вимагають окремої розмови. Але все одно ми повертаємось до того, що українська влада не уявляє, що має робити, а «середньостатистичний українець» чекає.
Якщо чиновники УЄФА помпезно приймають нові стадіони, це зовсім не означає, що українська інфраструктура готова до прийому гостей. В першу чергу, до спілкувань з масовим іноземним туристом неготові наші правоохоронці, котрі не вміють працювати системно, а можуть лише впроваджувати тотальні заборони. З іншого боку, створення щонайменших преференцій гостям неодмінно викличе невдоволення у мешканців міст, котрі прийматимуть чемпіонат…Траву витопчуть, а дерев не посадять…
Початок весни у багатьох асоціюється із Жіночим днем. Ваше ставлення до цього свята: потрібно, не потрібно, забути, залишити, вітати, не вітати тощо.
Відзначати дати і святкувати, як на мене, – абсолютно різна річ. Взагалі, у нас свят – як у шолудивого Сірка бліх (прадавньоарійські, міжнародні, європейські, «совкові», релігійні, професійні, вікові, бізнесові і взагалі усілякі хелоуїни), котрі загризти насмерть не можуть, але постійно відволікають, все таки кров точать, і епідемію принести можуть. З одного боку, для людини – кожен день свято, але день треба проживати, а не просвятковувати. Бо масова істерія з приводу різноманітних святкувань мене направду часто лякає. Святкування має бути чесним, насамперед, перед собою, як і вітання – щирим. Коли це перетворюється в протокольний ритуал, відчуття свята пропадає, залишається самообман і, знову ж таки, – або зведення до «совкового» дня «граньоного стакана», або до Валентинового американського вимагання грошей… Колись ми з колегами обговорювали це питання і вирішили, що в сучасній ситуації святкувань в Україні для кожного громадянина мало би бути не 730 свят на рік, а всього максимум одне-два моральних (релігійних), два державних, два локальних, одне особисте. Ще п’ять – дні святкування особистих свят друзів і родини. Все. Свята раз на місяць – ВИСТАЧАЄ. Але ця позиція поки не є популярною.
Вітати і як вітати, чи не вітати зовсім, кожен мусить вирішувати сам особисто. Я не думаю, що це суспільна проблема взагалі. І це аж ніяк не проблема, якоюсь чомусь переймаються державні чиновники і політики. Насправді 8 березня має багато і від «совка» , котрий вперто не минає, і від питання боротьби за рівність жінок у всьому світі, і від українського політиканства. А такий Жіночий день, який зображено на карикатурі, не потрібен нікому.
