Я завжди знала, що не все так просто, як може здаватися, і радіо, а точніше, його наявність чи то присутність у нашому житті, досить часто, в певних вікопомних моментах, відіграє особливу роль. А все тому, що саме завдяки радіо людство вперше дізналось про існування, звучання, присутність, функціонування, динаміку, драйв, енергетику і так далі такої штуки, як рок-н-рол.

Саме по радіо, він, тобто, рок-н-рол, вперше в історії прозвучав на одній із радіостанцій американського міста Клівленда у програмі Алана Фріда. Цей радіоведучий у далекому 1954 році (12 квітня, між іншим) першим взяв на себе сміливість «прокрутити» запис у стилі ритм-енд-блюзу, який вже тоді заявляв про себе особливим ритмом, насиченістю, повнотою життя та звуку і, звичайно, мелодикою блюзу. На відміну від популярної на той час спокійної і сентиментальної музики із солодкоголосим вокалом, сингл, що того вечора Алан Фрід поставив в ефірі, був сповнений потенціалу та енергетики, – пісня «Rock Around The Clock» співака і гітариста Білла Хейлі.

Для стилю, що відкрив Алан слухачам радіостанції (музичних редакторів, які зараз на сучасних відповідають за музичну політику чи то напрямок в ефірі – той самий «формат» чи «не формат», тоді, на щастя, ще взагалі, не існувало), він придумав назву – «рок-н-рол». І візитною карткою такої музики, яка відкрила людям цей безмежно широкий новий шлях у світі музики й стала композиція «Rock Around The Clock». А далі, як пишуть про цю подію критики та музикознавці, «коктейль» з ритм-енд-блюзу, кантрі та вуличного сленгу, який Білл Хейлі створив у своїй пісні, здобув приголомшливий успіх.

Отак і виник рок-н-рол, офіційний День якого 13 квітня відзначають у світі. Вже 66 років ритм-енд-блюз під закручено-скелясто-фатумною-рок-н-рольною назвою звучить на повну силу і є доступним для всім, незалежно від кольору шкіри, віросповідання, росту, ваги, статі, кольору і довжини волосся, континенту чи країни проживання.

Щоправда, відтоді, як і кожний музичний стиль, рок-н-рол має і прихильників, і противників, і просто людей, які ставляться до такої музики цілком байдуже – є і є, звучить і звучить, але у когось іншого в плейлисті. Однак ця доля, чесно кажучи, не минає жодного явища в житті, – ні в музиці, ні в літературі, ні в політиці, ні в кулінарії, ні навіть у моді, – комусь подобається одне, комусь – кардинально інше, хтось дивиться телевізор, а хтось читає книги, хтось «фанатіє» від класики, а хтось – від шансону, хтось полюбляє борщ, хтось – цибулевий суп, хтось носить міні, хтось – максі, і так можна перелічувати до безкінечності. Однак все таки є люди, які знають цей вічний і єдиний рок-н-рольний пароль («Rock-n-roll forever») і пісню «Long Live Rock-n-roll» чи «Rock-n-roll is King» впізнають не просто з перших двох нот, а з перших шести ударів паличок барабанщика, який задає темп пісні, що зараз звучатиме, для інших музикантів (ті самі впевнені «Раз! Два! Раз-два-три-чотири!). Тому Всесвітній день рок-н-ролу (World Rock-n-roll Day) – свято однодумців, для яких рок-н-рол не просто музика, а стиль та спосіб життя.

Якось вже так історично склалося, що ця музика іде у супереч звичним традиціям та постійно кидає виклик суспільству. І люди, які відважувались і відважуються на такі сміливі музичні експерименти, – причому, не тільки їх слухати, а щонайголовніше – виконувати, завжди тримаються дещо окремо, скажімо так, осторонь, від загальноприйнятої суспільної думки.

Прикладів тут багато. І легендарний Елвіс Преслі, який став кумиром підлітків і молоді кінця 1950-х з його стилем одягу, манерами, і «Бітлз», зі своїми круглими каре-подібними зачісками, вузькими брюками, піджаками та краватками, які на початку 1960-х запустили у світ епідемію «бітломанії», вдало уособлюючи поп-рок, що якраз з’явився. А потім були «Rolling Stones» із їхнім швидким, потужним і технічним звуком і непередбачуваним ставленням до життя. А далі, в 1970-тих, вже з тими рокерами-психоделіками стало ще складніше «миритися» оточуючим: «Pink Floyd», «Deep Purple», «Led Zeppelin», «Black Sabbath» і багато-багато інших зухвалих, несхожих, непокірливих, нестримних, самобутніх та яскравих.

Але не будемо заглиблюватися в історію рок-музики. Давайте просто повернемося до радіо і його ролі в житті рок-н-ролу. Однозначно, що без ефіру, радіоведучих, радіостанцій, лише завдяки одним концертам та шоу (добре-добре, пізніше – і телешоу), він би не досяг такого визнання і поширення. Саме радіо багато слухали, під нього танцювали і закохувалися, відпочивали і дружили. І рок-н-рол ставав тим містком між радіоведучими та слухачами, яким було так легко разом іти, шукати і знаходити те, що подобається.

Навіть мені пощастило мати можливість запустити в радіоефір власний рок-н-рол від нашого гурту «Коктейль», – першу пісню, яку ми записали в студії і вже з гордістю могли показувати іншим. Відразу наступного дня після запису ми прийшли на «Радіо Тернопіль» і принесли нашу пісню на їхню першу музичну програму «Хіт-парад «Музична скриня». Називалась вона «Разом» (звичайно, «Разом», а яка ж іще могла бути перша пісня у позитивно-рок-н-рольної групи, яка тоді все робила разом – творила, виступала, репетирувала, пила чай, сперечалась і шукала консенсус, збирала гроші на записи і позичала на серйозні концерти «басуху» у «крутих» дорослих музикантів, писала допізна пісні, а потім по телефону о третій ночі підбирала акорди). Чесно кажучи, це був все таки більше поп-рок, але тоді не думав ніхто особливо про тонкощі стильового визначення. Ми любили рок-н-рол, ми його слухали, грали, писали, і саме усвідомлення того, що нашу пісню зараз чує по радіо весь Тернопіль і половина області, надавало крил, натхнення, бажання… «Long Live Rock-n-roll!»…

Олена Лайко

Фото з мережі Інтернет