Запрошуємо помандрувати в одне з таких, що болизу найстарішого міста Тернопільщини – Теребовлі, йдеться на сайті Укрінформу. Тут, на околиці села Плебанівка є справжнє архітектурне диво, один із кращих зразків європейського мостобудування – граційний понад 120-літній Плебанівський віадук, що входить до 12 шедевральних віадуків України та світу, визначених два роки тому популярним сайтом GOtoWORLD. Саме про нього – наша розповідь.
МАНДРІВКА ПЕРША. МІСТ МОГО ДИТИНСТВА
…Мені пощастило. Бо що може буде кращим для хлопчака, ніж коли у нього є поруч ліс, річка, а ще – залізниця з кількома мостами. Саме ці, як тепер модно казати, «локації» були для нас, хлопчаків, місцем дитячих ігор, розваг і пізнання навколишнього світу.
Так ось, як ступити з моєї рідної вулиці Залізничної у Теребовлі на узбіччя колії й піти неквапливо повз неї у бік Плебанівки, то десь хвилин за сорок можна дійти до кам’яного красеня – Плебанівського мосту, що розкинув над глибоким урвищем-долиною між двома величезними пагорбами свої крила-арки.
Сюди я приходив не раз, бо саме там, десь за метрів 300 від мосту була хатина моєї бабусі Броніслави. Тож із сусідськими ровесниками ми, діти післявоєнного покоління часто в оцих околицях влаштовували звичні хованки, ігри «у війну», «індійців» і «партизанів». Останнім рубежем таких дитячих забав був потічок, над яким, власне, стояв і стоїть донині кам’яний міст-велетень.
Річ у тому, що тоді, на початку 60-х років, до мосту ніхто ближче, як до того потічка, не мав права підійти. Бо одразу ж за ним,тягнувся колючий дріт, який оперізував з усіх сторін узвишшя, на якому і височів віадук. У кількох місцях були навіть прикріплені таблички із написом «Стой! Стрелять буду!». А за тим, щоб ніхто часом не наважився занадто близько підійти до забороненого об’єкту, пильно слідкували аж двоє вартових. Кожен з них із карабіном через плече упродовж двох годин розміреним кроком доходив до середини мосту і повертався назад. А на двох кінцях цієї забороненої для відвідування чи занадто близького споглядання споруди, біля колії стояли будки, звідки у негоду вартові крізь вікна кожен оглядав навколишню місцевість, щоб часом «ворожий диверсант» не підклав вибухівку під цей стратегічний об’єкт. Більше того, у видолинку було щось схоже на невеличку казармочку, де теж перебував військовий наряд із вівчарками.
За мостом, точніше за тим, як там змінюють один одного вартові, як мало не щогодини гуркочуть один за одним ешелони з вугіллям, деревом, цементом, цистерни із написом «Бензин! Огнеопасно!», а часто – навіть із військовою технікою, щільно вкритою брезентом, найкраще було спостерігати з бабусиних дерев-слив, гілля яких торкалося даху. Тож бувало, вилізеш ось так із цієї сливової гущавини на нагрітий сонцем цинковий дах і, зриваючи сливи, смакуєш їх, іноді кидаючи погляд на міст, що нагадував про себе черговим протяжним гудком паровоза, який стишував свій хід, коли його металеві колеса викочувались на віадук…
МАНДРІВКА ДРУГА. ПІД ВІТРАМИ РІЗНИХ ІМПЕРІЙ
Місцевий краєзнавець Ігор Зінчишин, нині вже пенсіонер, який проте тривалий час очолював Теребовлянський краєзнавчий музей, розповів мені історію будівництва Плебанівського моста-віадука.
«Наприкінці XIX – початку ХХ століть, коли на цій території панувала Австро-Угорська імперія, мережа залізниць на теренах Галичини швидко розбудовувалась, насамперед, з військово-стратегічних та економічних причин. Адже на той час імперія вже активно розвивала промислове виробництво, торгувала сільськогосподарською продукцією. А для цього потрібно було будувати комунікації, передусім, залізничні, які були економічно вигідними. Тому у 1840 -х роках було розпочато будівництво залізниці через територію Галичини до австрійсько-російського кордону. У 1871 році колію зі Львова через Тернопіль протягнули до Підволочиська, а згодом, залізницю побудували у напрямку до Буковини та румунського кордону, куди інтенсивно транспортувалась вирощена галицькими селянами худоба та досить дешеві зернові культури. Саме залізнична гілка Тернопіль-Копичинці, що була збудована у 1896 році, пролягала через Плебанівку, і там під керівництвом італійських та австрійських інженерів було збудовано міст-віадук», – каже Ігор Зінчишин.
А от житель Теребовлі Богдан Грицик у розмові з автором цих рядків навів спогади своєї бабусі про Плебанівський міст.
«Його будували із каменю-пісковику, який добували в околицях, зокрема, у селі Застіноче. Нарізали окремими блоками і звозили до Плебанівки. Робили глибокі фундаменти, на яких дуже скрупульозно майстри-каменярі з усієї округи припасовували ці кам’яні блоки та й так, що лезо ножа між ними не пролазило. Роботу постійно контролювали інженери, робітникам добре платили. А найбільше отримували ті майстри, які вивершували найвищу точку арки – так звані філястри, бо це не кожен міг зробити так, щоб кам’яні блоки не зірвались із висоти», – розповів Богдан Грицик.
Тернопільський архітектор Анатолій Пасько, розповідаючи про особливості побудови Плебанівського віадуку, звертає увагу ось на що.
«Арковий стиль конструкції моста у Плебанівці обрано не випадково. Адже саме така форма посилює надійність довжелезного віадука, збільшуючи термін його експлуатації. Давнім будівничим під час спорудження цього моста потрібно було враховувати низку моментів. Передусім, це, власне, вага самої конструкції, сили натягу, тиск на ґрунт, гідростатичний тиск, характеристики ґрунтів. А ще ж треба було брати до уваги і періодичні навантаження рухомого складу поїздів, ритмічні удари під час проходження ешелонів, зрештою, вплив вітрів, води, можливого обледеніння, сезонний перепад температур, навіть, сейсмостійкість. Адже тут фіксувалися, нехай і невеликі, та все ж землетруси – як відлуння більших, що виникали в українських Карпатах чи в Румунії. І тим не менше, давні зодчі всі ці обставини врахували і віадук успішно служить людям вже понад століття. Витримав він за цей час сотні і тисячі тонн вантажів, які ним перевозилися і перевозяться й нині», – додав Анатолій Пасько.
За його словами, довговічність цієї архітектурної перлини мостобудування пояснюється як професійною кладкою і міцністю природного місцевого каменю, так і ідеальними швами, продуманою гідроізоляцією та водовідведенням на окремих ділянках мосту. А взагалі, як стверджує архітектор, саме трудоємкість, складність конструктивних особливостей, врахування різних факторів, які впливають на експлуатацію подібних споруд – основні причини того, що нині мостів такого типу майже не будують.
Щодо подальшої історії Плебанівського віадука, то його було значно пошкоджено під час Першої світової війни, відбудовувався він за часів Другої Речі Посполитої у 20-х роках минулого століття, його бомбардувала німецька авіація, але бомби дивом не влучали в цей дев’ятиарковий чудо-міст. Люди після цього казали, що так сталася тому, що коли міст відкривали, а згодом, у 1926 році реставрували й оновлювали, віадук освячувало високе духовенство за участю представників тодішньої влади, інженерів, будівельників, великої кількості місцевих жителів, які захоплювалися цією спорудою.
МАНДРІВКА ТРЕТЯ. І ТУРИЗМ, І ФІЛАТЕЛІЯ
Нині Плебанівський міст – одна із туристичних «родзинок» не тільки Теребовлянського району, але й усієї Тернопільщини.
Принаймні, в останні роки, сюди активно навідуються як окремі мандрівники, так і організовані туристичні групи, розповідає начальник управління туризму Тернопільської облдержадміністрації Ростислав Яцків.
«Передусім, скажу, що серед п’яти віадуків Західної України три розташовані на Тернопільщині, а два з них – у Теребовлянському районі. Один, що прокладений при в’їзді у Теребовлю, в селі Кровинка має сім арок і цей – дев’ятиарковий Плебанівський, з протилежного боку райцентру, дорогою з Тернополя на Чернівці. Цікаво, що міст у Плебанівці багато хто порівнює з віадуком із фільмів про Гаррі Поттера. Пригадуєте, там, у шотландському селі Гленфіннан, герої стрічки їхали потягом у Гоґвортс через віадук, який дуже схожий на наш – у Плебанівці. Тому, коли ми в області проводимо різноманітні туристичні фестивалі, прес-тури, то, звичайно, плануємо і відвідини цього архітектурного дива, яке хочуть побачити туристи», – розповів Ростислав Яцків.
Із тезою свого колеги погоджується і директор Теребовлянського інформаційно-туристичного центру Степан Зелінський.
«Цей міст, як і місцевий замок став туристичною візитівкою Теребовлі та її околиць. Ми вже переконалися, що туристам цей віадук цікавий у будь-яку пору року, тому пропонуємо їм організовані екскурсії, проклали пішохідні та веломаршрути до такого цікавого об’єкта, довжиною у понад 100 та висотою – 30 метрів. Виготовляємо та випускаємо різноманітні сувеніри з зображенням Плебанівського віадука – чашки, кухлі, настінні тарілки, магнітики, блокноти. Дехто навіть пропонує з часом облаштувати оригінальне його освітлення, аби міст став привабливим й у вечірній, нічний час. Але, все це, звісно – у перспективі», – каже Степан Зелінський.
Є і ще одна особливість віадука біля Теребовлі. Погодьтеся, мало який міст має своє зображення на поштовій марці. А от Плебанівський віадук цим може похвалитися. Більше того, цей міст не просто зображено на українській марці. Минулого року її визнано найкращою поштовою маркою України.
«І це ще не все, – розповідає знаний в Україні колекціонер марок, член Тернопільської обласної асоціації філателістів України, Юрій Ковальков. – Торік «Укрпошта» ввела в обіг поштову марку «Віадук, с. Плебанівка» та однойменний поштовий блок у буклеті за програмою «Європа». Тираж цих марок і блоків в Україні – 130 тисяч. Також було введено спеціальний поштовий штемпель, яким у Теребовлі й було погашено марки з зображенням віадука та блок у буклеті. Цікаво й те, що поштова марка з зображенням Плебанівського віадука взяла участь у філателістичному конкурсі 2018 EUROPA. У фінал конкурсу крім України пройшли ще 9 країн – Бельгія, Фінляндія, Греція, Молдова, Норвегія, Сербія, Іспанія, Швеція і Швейцарія. І ось, наша марка посіла друге місце, ставши однією з найкращих марок Європи», – додав Юрій Ковальков.
…Ось такі три мандрівки до Плебанівського віадука здійснили ми сьогодні. Хоча, признаюсь, особисто для мене була ще одна, повітряна мандрівка із цієї серії. Кілька років тому рідний брат зробив мені подарунок на день народження – неймовірний політ на повітряній кулі над Теребовлею, й над віадуком у Плебанівці. Деякі фото того дня, коли вперше побачив такий близький мені міст-віадук із висоти пташиного польоту й використано у цій публікації.
Тож розповідь про ще одну «Точку на карті» – Плебанівський віадук я не випадково почав зі спогадів дитинства. Бо напевно кожен із нас має сталу тяглість до тих років, звідки починається живий шнурочок світлих і теплих споминів. Ці спогади в кожного з нас свої, за прожиті роки вони шикуються одні за одними, як низка шпал поміж рейками Плебанівського віадука.
А воно, це дивовижне кам’яне перевесло, що перекинулося між двома пагорбами й глибокою долиною, над якою щодня снують поїзди, надійно стоїть, як символ містка між днем минулим і нинішнім…
Олег Снітовський, фото автора
