Увесь тиждень ми чи не щодня щось святкуємо. У місті та й за його межами повно заходів. І всі присвячені 20-й річниці незалежності України.
Спочатку у Гусятині спекли 600-кілограмовий коровай, який одразу ж занесли до Книги рекордів України. На Свято хліба до цього райцентру з’їхалися і українські богатирі на чолі з найсильнішою людиною планети Василем Вірастюком, і беркутівці, і камерний оркестр обласної філармонії, і пілоти високого класу, і парашутисти. Кого там тільки не було… А все чого – бо святкуємо День назалежності.
Тернопіль, звісно, не міг відставати від райцентру. Тут теж масових гулянь хоч греблю гати. Чого варті лише 25-річчя Співочого поля, виставка скульптур Олега Пінчука, відкриття пам’ятної дошки поету Борису Демківу… План заходів був відомий чи не місяць наперед. Усе розписано по днях і по годинах. Заходів багато, а днів – катма. Треба ж встигнути насвяткуватися.
І ось, нарешті, настає День незалежності. Іменини власної держави у розпалі. Та якось сумно ми їх зустрічаємо. Може, відбулося перенасичення святами? Сьогоднішній день більше скидається на будень, аніж на 20-річчя України.
Що цікавого ви бачили сьогодні у Тернополі?
Об 11-й до пам’ятника Тарасові Шевченку зійшлася сотня людей із різними прапорами. Це мітингує новостворена організація Комітет опору диктатурі. Представники кількох партій із синьо-жовтими кошиками квітів та аж одним плакатом. На ньому виписано: «ПРЕЗИДЕНТА, УРЯД, ВЕРХОВНУ РАДУ – НА МІНІМАЛЬНУ ЗАРПЛАТУ!»
Поговорили між собою, що це не та незалежність, за яку боролися колись наші герої. Скаржилися і на те, як важко дивитися на керування державою по-радянськи. Поспілкувалися про об’єднання усіх сил та й розійшлися.
У багатьох містах сьогодні, за словами промовців, такі мітинги заборонили. Можу лише порадіти, що у нас такої заборони не було. Люди могли висловити свої думки з приводу сьогоднішнього свята.
Що позитивного було у цьому дійстві особисто для мене? Люди прийшли до монумента у вишиванках. За весь день на Театральному майдані було значно більше тернополян, аніж у ті сорок хвилин біля Шевченка. На жаль, дуже мало на центральній площі західноукраїнського міста я бачила людей у вишитті. Чи то ми відійшли від цієї традиції, чи люди перестали зважати на атрибутику цього свята, і сприймають його просто як вихідний?
Хоча не все так сумно у нашому домі. Святкового настрою містянам додавали мажоретки із барабанами біля колишнього кінотеатру «Перемога».
У відремонтованому приміщенні відтепер буде не лише кінотеатр, а й виставковий зал, подіум, конференц-зал. Тут проводитимуть і зустрічі з відомими людьми, і прийоми іноземних делегацій, і показ стрічок із різноманітних кінофестивалів. Бо це уже не просто кінотеатр, а Український дім «Перемога».
За словами начальника міського управління культури Олександра Смика, у внутрішній ремонт вклали 600 тисяч гривень. І тепер щойно відкритий Український дім буде самоокупним проектом. Сьогодні ж стартував і показ українського кіно – глядачам запропонували стрічку Юрія Іллєнка «Білий птах із чорною ознакою».
«Залюднюватися» великий театральний майдан почав лише увечері. Адже у програмі концерт таких відомих артистів як гурт «Гайдамаки» та Анатолій Матвійчук.
І дивлячись на обличчя молоді, я розумію, чого так сильно бракувало на сьогоднішньому святі: щасливих людей. Увесь день заходи були лише для обраних – як мітинг, так і Український дім об’єднав лише частину тернополян. Тут же все по-іншому. Нехай на кілька годин, але під впливом музики ці молоді українці таки будуть щасливими. А свято є насамперед для того, щоб об’єднувати людей в одну спільноту.
Дай Боже, щоб повноліття нашої України ми зустріли у кращому гуморі, аніж 20-ту річницю її незалежності.
Тетяна Сорока
