Про мистецький гурт «Хоругва», що зробив карколомний прорив у культурному житті Тернополя на початку 1980-90-х років, сьогодні мало хто знає, а комусь навіть не доводилося і чути про нього. Його перші паростки вперто пробивались крізь тенета соцреалізму як прояв незгоди у творчій сфері зі стереотипними засадами радянської влади. Виник гурт напередодні проголошення Незалежності України, вже тоді знаменуючи відродження національного мистецтва. Створення «Хоругви» було неминучою вимогою часу, знаковою подією, що пророкувала кардинальні зміни як у мистецтві, так і в суспільстві загалом. З одного боку – це вже історія. З іншого – яскрава реальність, створена поривами душі і серця наших сучасників, яка заслуговує, щоб про неї пам’ятали.
«Хоругва» як знамено відродження національного мистецтва
Головною місією мистецької групи було об’єднати митців, котрі будували би власні концепції живопису на грунті патріотичної культури і традицій, але вже задані в новому творчому векторі. «Затійником» створення «Хоругви» став художник Дмитро Стецько, який аж ніяк не вважався улюбленцем тодішньої правлячої верхівки. За спротив і безкомпромісність із діючими застиглими догмами його зараховували до неофіційних художників. Мистець представляв нову когорту творчих особистостей, які відчували внутрішній поклик до трансформацій у бутті прекрасного. Дмитро Стецько, Михайло Лисак, Ігор Зілінко, Петро Мороз, Борис Рудий, Михайло Николайчук, Ярослав Новак, Станіслав Ковальчук, Андрій Зюбровський – це імена, які назавжди увійшли в історію національної культури як зачинателі нового і свобідного мислення.
Про середовище та умови, за яких народжувався гурт «Хоругва», його призначення, і чому він все-таки не проіснував до нинішніх днів, теплими спогадами поділилась мистецтвознавець Віра Стецько, яка особисто була причетна до створення цього об’єднання.
– На початку 1980-х років у Тернополі настала пора молодих свідомих мистців, котрі не могли спокійно змиритися з рамками соцреалізму, що обмежували їхню творчість. В образотворчому мистецтві на той час вже були нові віяння: художники хотіли малювати не усміхнених доярок, ветеранів війни та праці, передовиків виробництва, а передавати на полотнах власну філософію й психологію. Творчі молоді люди прагнули шукати і реалізовувати себе через нову художньо-пластичну мову, – розповідає пані Віра.
За вільнодумство Дмитру Стецьку заборонили малювати, але він…
Свого часу Дмитру Стецьку за пропагування національного, національно-історичної тематики довелося на власній шкірі відчути репресії тоталітарної системи. Однак це не зламало його, а навпаки – додавало сміливості, загартовувало молодечий дух і підсилювало амбіції.
– Весною 1973 року Дмитро організував у залах обласної філармонії молодіжну виставку. А вже через місяць під час партійних зборів художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР одноголосно прийняли рішення: заборонити йому малювати. Більше того, у нього відібрали майстерню, де він творив і водночас мешкав. На деякий час Дмитро перебрався на хутір Драгоманівка, де продовжував творити, попри тиск та погрози з боку влади, – згадує пані Віра. – Неформальним мистцям не дозволяли виставляти власні роботи, не давали майстерень. Але такі умови не придушили їхніх поривань. Вони збиралися, часто навіть у напівпідвальних приміщеннях, і влаштовували так звані «нелегальні богемні тусовки».
Мистці пришвидшили зміни, яким судилось відбутися
Згодом у суспільно-культурному житті по всій Україні відбулося «потепління». Скажімо, у Львові на той час, на відміну від Тернополя, творче життя вирувало. Там відчувався вплив традицій старшого покоління художників – Романа Сельського, Ярослави Музики, Олени Кульчицької. Таким чином, почали діяти мистецькі об’єднання: «Центр Європи», «Шлях», а згодом – і Клуб українських мистців (КУМ). А в Одесі стали організовувати перші вуличні вернісажі. Порції натхнення на нові звершення тернопільські мистці отримували від виставок неофіційного мистецтва у Москві, куди їздили гуртом. Тож непідкупна відданість національним традиціям, палке бажання, революційний оптимізм, міцність духу художників давалися взнаки. У ситуації, яка склалася на той час, мистці не здатні були вдовольнити творчі апетити, у них була нестерпна «оскома» на соцреалістичні догми. Зміни назрівали, адже що може бути краще за вільний простір для творення прекрасного?!
– Напередодні проголошення Незалежності України тернопільські митці відчували потребу в змінах, і врешті пришвидшили їх. Вони об’єдналися й створили гурт «Хоругва». До його складу увійшли живописці, скульптори, графіки і один фотохудожник – Андрій Зюбровський. Головою гурту одноголосно обрали Дмитра Стецька. Йому й спала на думка назва «Хоругва», що уособлює відродження національного мистецтва, – продовжує розповідь Віра Стецько.
Мистецька група мала власне знамено, пошите з двох полотнищ, вишите нитками золотистого кольору, емблему і значок. Загалом, гурт уособлював колективну форму діяльності, коли його представники спільно обговорювали задуми і проблеми, ділилися новими ідеями.
– Головна вимога, яка ставилась перед хоругвістами, – двічі на рік влаштовувати експозиції, зокрема, у травні – голубу, а восени – жовту. При цьому вони повинні були виставляти три нових твори, де виражали новаторські погляди у мистецтві, – наводить правила Статуту «Хоругви» пані Віра. – Представлення гурту пройшло 20 травня 1990 року в Картинній галереї Тернопільського краєзнавчого музею. З нагоди цього дійства поруч із будівлею розмістили установки з козацькими хоругвами і литаврами, однак вночі їх хтось пошкодив.
Відкриття виставки «Хоругви» зібрало аншлаг
Втім, найголовніше те, що на відкриття виставки гурту «Хоругва» прийшла величезна кількість людей. Серед них були мистці, поціновувачі творчої культури і пересічні тернополяни – від дітей до літніх людей. Поприїжджали й жителі навколишніх сіл. Відкриття виставки зібрало аншлаг, чого не могли передбачити навіть самі організатори, – несподівано, але приємно цим здивовані. Відкривала експозицію Віра Стецько, яка на той час працювала завідувачкою Картинної галереї і тісно співпрацювала з гуртом.
– Відкриття виставки було не просто заходом, а акцією, що демонструвала і роботи мистецтва, і саме середовище, де вони створювались. Експонувалося більше вісімдесяти творів представників живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії, зроблених у 1989-1990-х роках. Такого багатолюдного мистецького заходу я досі не пам’ятаю в Тернополі, – каже пані Віра зі сльозами на очах, переглядаючи світлини. – Щоб підсилити патріотичну позицію виставки, колектив Копичинецького аматорського театру поставив виставу «Гайдамаки», фрагментарно відтворивши боротьбу українського народу в період козацької доби. Окрім того, ця мистецька акція була включена до заходів фестивалю українського слова і пісні «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…».
Мистецький гурт здобув обласну мистецьку премію ім. Михайла Бойчука
Друга виставка мистецька групи відбулась 30 жовтня 1990 року – в день народження славетного художника, нашого земляка Михайла Бойчука, розстріляного в роки сталінських репресій. Водночас діяла експозиція оригінальних робіт цього мистця та його учнів із фондів Державного музею українського образотворчого мистецтва Києва, Львівської картинної галереї, Національного музею у Львові, яка мала назву «Бойчук, бойчукісти, бойчукізм». Саме Віра Стецько доклала значних зусиль, щоб така виставка експонувалась у Тернополі.
– Постать Михайла Бойчука є своєрідним знаменом, взірцем служіння народу і мистецтву. Він був хорошим вчителем, талановитим художником і справжнім патріотом. Тому відкриття виставки у день народження мистця було великим святом як знак пошани до репресованого земляка, – каже мистецтвознавець. – А напередодні заходу працівники Картинної галереї разом із Террнопільською організацією спілки художників висунули гурт «Хоругва» на здобуття обласної мистецької премії ім. Михайла Бойчука.
Положення цієї відзнаки були офіційно визнані Тернопільською обласною радою. І 30 жовтня 1991 року гурт «Хоругва» таки отримав цю премію. Таким чином, «хоругвісти» стали першими її лауреатами, і під час третьої виставки мистецького об’єднання, яку відкрили у виставковій залі Тернопільської організації спілки художників України, їм було вручено посвідчення та медаль із зображенням репресованого художника.
Напередодні четвертої експозиції в гурті трапився розкол
Коли ж планувалася наступна виставка мистців, гурт залишили художники-індивідуалісти Дмитро Стецько і Петро Мороз. Натомість, новоспеченим «хоругвістом» став живописець Василь Козловський. Четверта експозиція «Хоругви» відбулась, однак уже вже без дотримання положень Статуту.
– Розкол трапився у гурті внаслідок того, що, мабуть, не всі змогли витримати тих жорстких правил, що були прописані в Статуті. Адже по життю зустрічаються люди з різними характерами, вподобаннями, – вважає пані Віра. – Скажімо, Дмитро Стецько є художником-індивідуалістом, і сам по собі він – діяльний. Заради мистецтва Дмитро ладен на самопожертву. Щодня працює біля мольберта. Вважає, що живописець повинен невтомно працювати. Таких художників, як Дмитро, – одиниці.
Зрозуміло, що кожний час диктує власні форми вираження в мистецтві. На думку Віри Стецько, в момент соціального зламу, напередодні проголошення Незалежності така структура як мистецький гурт «Хоругва» була потрібна, щоб продемонструвати і популяризувати національне мистецтво, побудоване на українській писанці, іконі, традиціях, вишивці. Натомість, сьогодні в українському культурному середовищі спостерігаються інші шляхи розвитку.
– Нині в культурі панує доба індивідуаліста, де цінуються новий погляд, нова творча мова. Водночас, тепер, коли мистцям надана свобода для самовираження, вони, на жаль, розгубилися. Непевність у країні та світі породила хаос у суспільстві, в тому числі й в мистецтві, – каже Віра Стецько.
Стосовно перебігу подій і явищ існує вислів «на часі», виражаючи їх доцільність, необхідність та актуальність для кожного конкретного моменту дійсності. Мистецьке об’єднання «Хоругва» була «на часі» для своїх 1980-90-тих. А хтось, сподіваємося, творчо таки представлятиме і теперішній час, уособлюючи 2000-ні, 2010-20-ті і далі… Залишається дочекатися!
