Нещодавно у Тернополі створили нове об’єднання із доволі оригінальною назвою – КОД. Розшифровується його назва дещо пафосно – Комітет опору диктатурі. Сюди увійшли як політичні партії, так і громадські організації. У складі цього комітету, зокрема є представники «За Україну», ВО «Свобода», «Фронту змін», «Батьківщини», «Громадянської позиції», КУНу, НРУ, «Нашої України», «Народної самооборони» та УНП.
Що ж це за такий комітет та з чим, як-то кажуть, його їдять, мені погодився розповісти Петро Гринчишин, голова депутатської групи у міській раді від «Фронту змін».
Як виявилося, цьому політичному об’єднанню сприяв арешт екс-прем’єрки Юлії Тимошенко.
– Усе почалося з Києва, з Печерського суду, коли Арсеній Яценюк і партія «Батьківщина» оголосили бойкотування Печерського суду, – пригадує Петро Семенович. – Тоді ми зрозуміли, що самотужки нічого не вдасться. Треба об’єднувати довкола себе усі демократичні сили. Не для того, щоб захищати персонально Юлію Тимошенко. А щоб захистити права і свободи українського народу.
Петро Гринчишин не бачить перспективи створення одної великої партії для кращої боротьби.
– Цей комітет став першим кроком дискусій, процесів об’єднання демократичних сил у спільній боротьбі проти диктатури. Звичайно, це не означає, що всі нараз об’єднаються і кинуть свої політичні прапори, а натомість створять якусь одну партію. Зрештою, Арсеній Яценюк каже, що це неможливо. Моя думка така: є ідеологічні позиції і є позиції лідерів. У цій ситуації, виходячи із правил політичної боротьби, протистояти проти режиму однією партійною силою доволі складно. Як показує європейський досвід, в опозиції має бути 2-3 партії, але не так багато, як зараз.
Диктатура, проти якої вони борються, за його переконанням, проявляється у двох формах – беззаконні та приниженні гідності людини.
– Є сьогодні диктатура беззаконня – це раз. Є диктатура приниження гідності людини. На жаль, цими приниженнями займаються ті, хто має захищати українського громадянина, простого українця, – починаючи від Верховної Ради, яка дозволяє собі приймати закони, що принижують честь і гідність людини, і закінчуючи репресивними структурами – правоохоронними органами і судами. Як ви бачите, у судах окремих свідків дозволяють заводити через чорний вхід. Це ознака того, що люди мають особливі права. Чому так? Бояться окриків народу чи сирих яєць?
Це репресивна система. Так само, як і те, що нам нав’язують у повсякденному житті. Це той же Податковий кодекс, Пенсійна реформа, задурманення людей по земельній реформі. Дуже прикро, що за всіма цими балачками вони її проведуть, а ми будемо потім думати, що запізнилися, що вчасно не виступали, не агітували.
На двадцятому році незалежності половина міст України приймає рішення про заборону мітингів Комітету опору диктатурі. Порушується основне право людини – на висловлювання думки, на свободу слова. Якщо у День незалежності людям забороняють стати і виступити за свої права – то для мене це шокуюче. Це заборона українцям, тим, хто відстоював незалежність, проводити мирні зібрання.
Петро Семенович переконаний: насамперед слід подолати людську байдужість і страх.
– Я хотів би, щоб ми перевели боротьбу проти опонентів у боротьбу за Україну та за себе. Бо нашим основним ворогом є байдужість. Наше, вибачте за слово, «холуйське» ставлення до «власть імущих». І те, що ми іноді боїмося, як на це відреагує влада чи ті, хто зобов’язаний нас захищати. І ці речі будуть нашими основними ворогами, з якими треба боротися. Маємо боротися за те, щоб більшість людей розуміло: не від когось залежить майбутнє. Воно залежить від кожного з нас. Якщо ми поборемо у собі страх і байдужість, то для себе щось завоюємо. Нам не дасть Янукович доброго життя на тарілочці.
Боротьба іде проти тих злочинних дій, які сьогодні дозволяє собі влада, відкрито і цинічно. Ми будемо звертатися до людей, робити це через наших лідерів у Верховній раді та представників у місцевих радах. Говоритимемо про ту політику, яку веде влада.
Ми зараз готуємося до нового етапу – прийняття Верховною Радою закону про вибори. Там уже сьогодні розглядають питання позбавлення людей права вибору. Це зменшення прохідного бар’єру, можливість адмінресурсу впливати на перерахунок голосів… Те, що Ківалову президент дав орден, другому після Ющенка, свідчить про те, що він досконало займався підрахунком голосів. А назву ви його знаєте («Підрахуй» – ред.)
Свої цілі, за словами Гринчишина, об’єднані демократичні сили бачать в одному: усувати помилки влади. Це, зокрема, має проявитися у Тернополі.
– Ми будемо ревізувати наші політичні сили, які є при владі, – в обласній і міській радах. Влада має такий вірус – забувати, де ти був вчора. На жаль, яким би прапором не прикривалася влада, вона забуває, що поряд стоять прості громадяни, а отже, треба показувати яскравий приклад служіння громаді. Не прапорами, не лозунгами, не красивими словами про диктатуру і режим. Режим люди бачать, коли переступають кабінети чиновників на місці.
Раз ми називаємося Комітетом опору диктатурі, то будь-які дії ми будемо обговорювати на засіданні комітету. Ми будемо закликати, наголошувати на помилках, які допускає влада, щоб їх усувати.
Перші кроки і завдання із виправлення «владних» помилок Петро Семенович уже може чітко окреслити.
– Влада «закрилася» в інформаційному повідомленні громади про прийняття своїх рішень. 16 серпня відбулася сесія міської ради і тільки декілька рішень виставили на сайті мерії. Решта – сховані у ящик. Хто це зробив, для чого? От вам і яскравий приклад – ми говоримо про відкритість і публічність, але, з другої сторони, – її немає. Щезло з цього сайту і рішення про регламент, де чітко прописано, як і що має бути. Чого його там немає?
Є питання захисту громадян по тих рішеннях, які приймає сесія щодо Калинового бескиду, щодо Танцорова, де хочуть знищити парк і зробити базар. Ми не повинні критикувати, бо влада цього боїться, ми повинні радити, що цього не можна робити.
Щодо опозиційності до інших партій, комітет бачить лише одного свого політичного опонента.
– Ми є в опозиції до Партії Регіонів однозначно. Але не в опозиції до партії «Свобода». Бо це нонсенс: бути в опозиції до того, що маєш у серці. Якщо я маю ті самі цінності, що і вони, я їх не приватизую тільки для себе. Хоча іноді «Свобода» пробує приватизувати, що вони мають виключне право на Бандеру, виключне право на патріотизм. На жаль, це призводить до помилок. Але я займаю конструктивну позицію.
Опозиція у нас в міській раді – це Партія Регіонів. Хоча я не бачу їхньої опозиційності. Може, це й добре – вони не шкодять приймати рішення. Але конструктивний діалог і критика мають бути, бо влада без цього може «далеко зайти».
Ну що ж, цілі визначені, опоненти – теж. А що із цього всього вийде – побачимо.
Тетяна Сорока
