Діяльність Анатолія Кучеренка як міського голови Тернополя часто беруть за відправну точку, – як було «за» нього, і як стало «після». Хоча довелося йому в житті керувати містом двічі: з 1984 до 1991, і з 1998 до 2002. Він і досі постійно вболіває за Тернопіль, – спостерігає за перипетіями його щоденних справ, аналізує, робить висновки, адже досвід – він і є досвід, тим більше багатократно помножений на любов до рідного міста, в якому живе майже ціле життя.
У проекті «Незалежні інтерв’ю до двадцятиріччя Незалежності» – Анатолій Кучеренко.
Пане Анатолію, який найважливіший досвід здобула Україна за останні двадцять років?
Без крові здобута Незалежність! Це, в принципі, дуже багато. Ми бачили і в Середній Азії, і в Росії дуже багато таких проблем. Якщо ті зіткнення, які були, проектувати на ціле суспільство, то, здається, ніби й невелика трагедія, але якщо йдеться про окремі сім’ї, яких вони зачепили, – це горе для багатьох людей. А Україна пройшла свій шлях толерантно, нормально. Разом із тим, процес становлення молодої держави завжди дуже складний і протирічний. І те, що здобувалося у 1918 році штиками, а у нас пройшло гладко, – заслуга, в принципі, як певних людей, так і народу українського в цілому. Це основний позитивний момент, але є й багато негативних. Так, всі рахували, що якщо ми здобудемо Незалежність, це вже буде у нас рай, – повернемо скарби Полуботка і будемо краще за всіх жити. Але всі забули, що жити можна дуже красиво, – он, Італія яка красива країна, Греція – чудова з прекрасним кліматом, а найкраще живуть фінни – в морозі, в дуже суворих умовах, однак невтомно працюючи. Отже, наші люди від початку налаштувалися не на складну працю, а на те, що всі будемо споживати. Але ж спочатку треба заробити, а потім уже споживати! Це мабуть, теж дуже складний урок.
Другий урок – «гарячі голови», які почали в певних моментах розхитувати державу. Я маю на увазі ті моменти, коли західні українці взялись було «просвіщати» кримчан і всіх інших, як жити краще. А вони тепер вже, в свою чергу, хочуть нас вчити! Тобто, не знайшлося нормального взаєморозуміння щодо того, що кожен із тих, хто живе в Україні, неважливо, – на Сході, Заході, Півдні чи в Криму, сам по собі цікавий, особливий.
Ще один негативний момент – втратилась спадкоємність керуючих кадрів. Щоб підготувати хороший «кадр» на будь-яку посаду, треба довгі-довгі роки. Я солідарний з Яценюком, який сказав, що у нас ще за Радянського Союзу кадри готували, а потім все це діло пропало. Що я маю на увазі: приходить нова команда, яка виграла вибори, і всі, так би мовити, «з пляжу», – набрали на роботу своїх. Ті не встигли ще навчитися, приходить наступна команда і чинить аналогічно: всі «з пляжу» – набрали своїх. А оскільки економічна ситуація різко не поліпшується, зрозуміло, що природно – термін-два для одного керівництва, буде максимум. Якщо згадати Кучму, – в які тяжкі часи вів країну, і то йому ледве вистачило тих восьми років, – вже на шостому році він кредит довіри людей втратив практично повністю. Так і керівництво на місцях, – зараз дуже важко сказати, що на місцях є добре підготовлені кадри. А це все відсотків на 25-30 впливає на загальний стан економіки в Україні, адже економіка робиться не тільки «там», на макрорівні, а й тут, на «низах».
Давайте подивимося на країни Заходу: виграли вибори, приходить політичне керівництво –– новий губернатор, новий мер, я за ці рівні кажу, не говорю вже про країну. Але «кістяк» – 80-90 відсотків – залишається тих, які в тому управлінському апараті й раніше працювали. Вони дорожать своєю роботою, своїм місцем, стараються. Тоді керівництву легко: роздав завдання і тільки зумій проаналізувати, – правильній тобі висновок підсунули чи ні, коли будеш приймати те чи інше рішення.
От, скажімо, коли я в 1998 році прийшов у міську раду, то в місті нічого не працювало, – один ринок і ще кілька підприємств, все котилося по нахиленій площині. А чому? А тому, що прийшли кадри, які не могли робити той процес. Він, звичайно, щось робив, добросовісно, старався, але не розумів, що саме потрібно. Йому здавалося, що це єдино правильно, а насправді – було, так би мовити, зовсім в інший бік. І не можу сказати, що зараз щось сильно змінилося. Теперішній мер намагається кадри підбирати, пробує ніби поєднувати молодих з досвідченими… Негода, до речі, на другому терміні свого керівництва теж почав повертати ті кадри, як колись Кучеренко виховав!
А як взагалі Вам видається зараз Тернопіль?
Місто розвивається, красиве, більш-менш чисте. Були проблеми зі сміттям, звичайно, але найбільше мене турбуєте, що в свідомості людей багато зсувів пішло не в той бік. Раніше, навіть ще в кінці 1990-х років, якби ти йшов по місту і кинув папірчик, тебе б зупинили і зробили б зауваження. Ти входив у тролейбус-автобус, і жінці чи старші людині поступився би місцем. Зараз цього вже в принципі немає. Хоча стараннями комунальників місто підтримується, не набагато гірше за інші. Але воно не може бути кращим, тому що де його бюджетонаповнююча? От, що наповнює бюджет? Звичайно, металургія, хімія. У нас було одне машинобудування, і те розвалилося: комбайновий завод, «Текстерно» потихеньку здали свої позиції. А малий-середній бізнес – до Тернополя ще черга не дійшла, щоб сюди вкладали нормальні гроші. Коли будуть перенасичені вже Дніпропетровськ, Одеса, Луганськ, всі решта, дійде до Вінниці, тоді прийдуть гроші і в Тернопіль. От коли з’явиться і запрацює ринок землі, то Тернопільщина як область буде на коні. Тому що за нашими землями інвестори прийдуть дуже хороші, адже за кадастром земель наша область – десь третя в Україні. Оце потенціал нашої області! А тоді треба тільки розумне керівництво, щоб запрацювала переробка, щоб все, що зібрали, переробили тут, щоб наші люди мали роботу.
Як бачите майбутнє Тернополя, буде взагалі місто обласним центром?
Тернопільщина переживала три етапи. Два з них – ще при Радянському Союзі, коли ставилося питання, що ми не заробляємо на себе достатньо грошей. Тоді у нас з’явилися комбайновий завод, бавовняний комбінат, розвинули до великої потужності «Ватру». Це був перший етап, тобто, організувалась у місті промисловість, люди одержали роботу, почали отримувати гроші. Другий етап – такий самий, і знову керівництво попрацювало: побудували ще три цукрових заводи, «прив’язали» «Сатурн», «Оріон», ВКБ дослідних робіт, і потихеньку вийшли з тієї ситуації. Тепер пішла третя хвиля. Тому зараз знову треба керівництву нормально попрацювати, щоб зберегти область. Адже погодьтеся: в тому, що буде одна велика область, держава багато не виграє, а простій людині їздити до Львова чи Хмельницького за елементарною довідкою – проблема. Словом, керівництву треба за область поборотися, причому, не словами, гаслами, а ділами, щоб сюди прийшов інвестор. А те, що буде ринок землі, – для Тернопільської області дуже нормально.
Через те, що наші люди масово виїздять за кордон, – на роботу чи постійне місце проживання, можна стверджувати, що частка інтелігенції серед мешканців міста невмолимо зменшується…
В нас не тільки кількість інтелігенції зменшилась! В нас вже не має прошарку кваліфікованого робочого класу – хороших токарів, зварювальників, фрезерувальників. А конструкторів взагалі не знайдеш! Це негативні моменти.
От ми кричимо, що «підемо до Європи». Так це ж відкриються кордони, і ще більше виїде людей, оскільки вони шукатимуть, де краще прожити. А рівень життя в багатьох країнах звичайно кращий! Разом із тим, я цілком розумію Німеччину, Данію, Голандію в тому, що вони в себе на роботі більше хотіли б мати слов’янина з України – цивілізованого, близького за релігійними ознаками, аніж представників з інших континентів. Якщо вже хтось вливається в чиюсь спільноту, то, зрозуміло, що для місцевих мешканців краще, аби це були українці! Тому нас поїде ще більше! Відповідно, треба якнайшвидше нам створювати робочі місця, давати заробітну платню. На сході України така проблема є – зайнятості. І коли хтось незадоволений заробітною платою, а там вона 3-4 тисячі, – це одна справа. А коли в нас незадоволені заробітною платою в тисячу гривень, яка, окрім того, ще й в конверті виплачується, то зовсім інша проблема. Отже, якщо аналізувати: як негативний процес – це відтік робочої сили. Хоча тут є теж друга «сторона медалі»: люди їдуть, набираються досвіду і, повертаючись сюди, хочуть бізнес робити, а не вкладати гроші в нерухомість. До речі, якщо проаналізувати, то в Тернополі зараз в основному будують житло далеко не тернополяни: близько сімдесяти відсотків – починаючи з Шумська і далі. А уявіть, що не буде вже Тернопіль обласним центром: відразу вся бюрократія – обласне управління пенсійного фонду, казначейство і так далі – звідси забереться. То яка ж інтелігенція тут буде? До цього, між іншим, потрібно також готуватися і про це думати. Головне – відстояти, щоб залишилися Тернопільська область! А раптом – не вийде? Але, думаю, що не скоро повинна бути ця адміністративна реформа: подразників для суспільства й без цього зараз стільки, що викликати на себе негатив в регіонах ще й з цього приводу і критики на владу натягати, – для чого воно їм потрібне. Не думаю, що керівництво на таке піде.
А Тернопіль як змінився за останні роки?
Тернопіль – місто збудоване заново, сплановане прекрасно. Його дуже легко і зараз підтримувати нормальному стані, – набагато легше, ніж інші міста. З водою у нас проблем немає – прекрасні природні джерела. Он, Івано-Франківськ п’є воду з річки, про Львів взагалі не говоримо, інші – п’ють воду з Дніпра, хоча що в тому Дніпрі, – взагалі невідомо. Для Тернополя таких проблем немає. Думаю, головна проблема – перевести таки місто на індивідуальне опалення. Труби ж наші усі давно «поховані», їх ніколи не відремонтуєш, – треба все місто розрити. А так був би нормальний вихід із ситуації. Отже, тут треба нормальну політику керівництва плюс – трошечки підтримку держави: відсотків сорок, щоб вона дала, аби вирішувати ці питання.
Зовнішнє обличчя міста дуже змінилось. Я тут з 1949 року, коли пішов у перший клас. Так тоді Тернополя як такого взагалі не було: полонені німці розбирали завали! Трошки історичного центру збереглося – де Старий замок і вниз до Надставної церкви. От там будиночки стояли, і люди всі жили. Потім цей райончик знесли й збудували готель. Ще за Старим парком, правда, трохи старих будинків залишилося.
Чим пишаєтеся із того, що зроблено, і що не вдалося довести до кінця?
Близько 60 відсотків житла в місті збудовано за час, коли я працював, 60-70 відсотків садочків, школи, котельні, Співоче поле, стадіон, реконструйований Парк Слави, гідропарк, озеро очищено. А що не вдалося? Закладено новий плавальний басейн і лише року не вистачило, щоб його завершити. Так він і стоїть, недобудований, за «спиною» бавовняного комбінату. На виході проектування та фінансування був легкоатлетичний манеж. Ми виготовили проект оздоровчо-спортивної зони озера: планувалось, що тролейбусна лінія до Білої повинна замикатись туди, і це мав би бути потужний пляж з хорошою спортивною зоною. До 1990-х років ми це почали: ешелонів п’ять піску туди затягли, підземну електропроводку всю зробили, веслувальний канал з трибуною – адже земснаряд там працював і все розчистив. Отож елінги, бази спортивні винесли б туди, футбольне поле мало там бути і вся інфраструктура. Ось ця ідея провалилась. Але думаю, колись повернеться місто до цього. Зараз, до речі, багато проектів втілюють тих, які були розроблені, продумані ще в 1980-х роках!
А, скажімо, з озером що потрібно робити, – щоліта ж «цвіте» воно?
Озеро наше саме по собі почищене. Треба тільки нормальні косарки, щоб під водою зрізати водорості. Словом, просто за ним доглядати треба! Коли тільки земснаряд відпрацював, то екосистема водойми зруйнувалась, а зараз вона вже відновилась.
Останнім часом знову в пресі піднімається та давня історія про «Гранд-Базар» і кінотеатр «Україна», – так треба було його віддавати, не треба?
Я розкажу ту історію. 1998 рік. Стаю мером. Бюджет голий. Вчителям винні вже не знаю скільки – шість чи сім місяців вони зарплату не отримували. Медики, культура – завал повний. І ці об’єкти – кінотеатри «Україна» та «Перемога», стоять, як пам’ятники. Я завдання дав – місяць контролювали: в один кінотеатр по сім чоловік ходить на сеанс, і в другий так само. Там дах тече, там ще щось авральне сталося, і дотації з бюджету – давай-давай. Але ж в принципі, такі об’єкти самоокупні мали б бути, я вже не кажу, що прибуткові! Тому й зробили ми «Гранд-Базар». Зараз, звичайно, можливо, вже сучасніші такі заклади є, але на той час це був один із найкращих в Україні торгових центрів! До речі, ту ж саму «Перемогу» останні роки тільки ярмарка, що була там на першому поверсі, й рятувала.
Який Ви особисто досвід здобули за ці двадцять років?
Я для себе зробив висновок: май хорошу команду, підбирай людей, кваліфікованих хороших спеціалістів, тоді буде легше працювати. І не бери ніколи тих, в кому не впевнений. Щодо особистого, то за ці роки у синів склалися сім’ї хороші, у мене вже четверо внуків!
Яким би мав бути Тернопіль, щоб діти хотіли тут залишатися?
Головне, щоб люди мали роботу, платили податки, і в бюджеті були гроші. І щоб ці кошти використовувались за тим призначенням, яке мало би бути, а то зараз пішла корупція. Ми раніше поняття не мали, що таке «відкати-прикати», та тепер воно, на жаль, процвітає. Може, нова влада візьметься за цю справу?
Що б могли побажати тернополянам, українцям, аби подальші двадцять років нам легше жилося?
Терноплянам хочу побажати, щоб вони відчували, що громада міста робить історію, громада міста робить його чи кращим, чи гіршим. І від кожного, якщо він хоч трошки вклав у це, тоді щось та й буде корисного. Я вірю, що Тернопіль буде кращим. Але якщо тільки говорити, що все погано, що не працюють міський голова і комунальники, то від цього нічого не зміниться. Якщо хтось критикує міську владу, а потім виливає прокислий борщ у сміттєпровід, тоді теж у нас нічого не зміниться. Я хотів би, щоби у свідомості кожного тернополянина було, що Тернопіль – це його місто, це він творить його історію, він вкладає щось у нього. От тоді буде якийсь результат…
А Україні я бажаю терпіння. Брати приклад з німців, фіннів, і жити за своїми можливостями. І працювати, працювати, працювати – іншого шляху немає. Сподіватися, що прийдуть нові депутати і зроблять щось краще – марна справа!
Олена Лайко
