У журналістику Іванна Коберник прийшла ще школяркою, зробивши інтерв’ю з депутатом для газети „Зірка”. А на телебачення потрапила вже студенткою. Спершу готувала репортажі для інформаційних програм та вела ранкові шоу на СТБ. Майже рік працювала прес-секретарем віце-прем’єр-міністра України Миколи Жулинського. Згодом стала обличчям каналу ICTV, де була ведучою праймового випуску „Фактів”, а також шеф-редактором політичного ток-шоу „Свобода слова”, працювала на „Шустер-лайв”. 
Окрім того, Іванна Коберник полюбляє грати в теніс, кататися на роликах, доглядати за кімнатними рослинами та колекціонувати сувенірні будиночки з різних куточків світу. Але найголовніше, що кар’єру телеведучої та журналістки їй вдається успішно поєднувати із дуже важливими жіночими ролями – мами та дружини.
– Ви зробили успішну кар’єру на телебаченні, народили сина і потім ще раз стали мамою. Так і було заплановано, чи народження доньки – своєрідний сюрприз?
– Так, це був сюрприз, але дуже приємний. Таки правда, що незаплановано частіше народжуються дівчатка. Я дочці навіть трошки заздрю – завжди мріяла про старшого брата.
– Скажіть, дівчатам варто спершу вчитися, робити кар’єру і аж тоді народжувати чи просто має прийти усвідомлення себе матір’ю і не має значення, коли це трапиться?
– Дівчині варто зрозуміти, чого вона хоче в житті. Адже просто мріяти стати мамою і дружиною – зовсім непогано, але треба розуміти, що в цій ситуації жінка дуже вразлива. Моя мама завжди казала: ти можеш одружитися з найбагатшим чоловіком світу, але все одно маєш міцно стояти на своїх ногах. Мені було важливо спочатку закласти фундамент власного професійного життя, а потім вже дійшов час до особистого. Але тут є свої підводні камені: якби я народила в 20-25 років, мені легше б давалися деякі побутові моменти. А коли до тридцяти ти ніколи не сиділа довго вдома, відвикла від побуту і одноманітності, то перебудовуватися нелегко.
– Коли Ви зрозуміли, що вдруге станете матір’ю, не лякав той факт, що на деякий час доведеться відійти від справ, що про Вас забудуть, кар’єра кудись втече?
– Не лякав. Сім’я для мене важливіша. Мій чоловік дуже хотів другу дитину. А коли поруч з тобою кохана людина, в якій ти впевнена, то незапланована вагітність не лякає. Та й з приводу кар’єри я себе не обманювала: якщо хочеш приділити дітям достатньо уваги, в роботі щось втратиш. На певний час. Не вірте тим, хто каже, що вже з пологового будинку працювали і при цьому приділяли достатньо уваги своїй дитині. Це неправда. Дитина такої мами дуже страждає. Ранній вихід із декрету можна виправдати, наприклад, фінансовими труднощами, але коли цим пишаються, – я таких жінок не розумію. Власне, я пробувала: певний час можна бути і хорошою мамою, і хорошим фахівцем на роботі, і навіть хорошою дружиною. Але тоді починаєш дуже погано виглядати. А на це жінка не має права!
– Іванна Коберник-мама, яка вона: добра, строга, …?
– Різна. Можу і побалувати, і покарати, якщо є за що. Але вважаю, що бити дітей неприпустимо, – пропозиція посидіти на стільчику і подумати над своєю поведінкою не менш дієва. Востаннє після такого виховного моменту, Богдан прийшов і каже: „Мамо, ну що мені робити? Я не можу тримати слово. Я його спочатку даю, а потім воно кудись зникає…”.
– А якою повинна бути ідеальна мати?
– Немає ідеальних мам. Треба довіряти своїй інтуїції і прислухатися до потреб дитини, а не безоглядно виконувати поради з книжок, журналів чи рекомендації подруг. Дитина – не комп’ютер, не варто намагатися постійно щось виправити, відремонтувати, перезавантажити чи оновити. Дитину треба слухати і давати їй те, що потрібно саме зараз.
– Ви часто бачитесь зі своєю мамою?
– Так, нам пощастило. Вже кілька років вона живе поряд із нами в одному під’їзді. Я їй дуже вдячна за постійну допомогу.
– Обираючи чоловіка свого життя, Ви орієнтувалися на якісь критерії чи це було кохання з першого погляду, а все решта не мало значення?
– Чоловіків не купують у салоні чи магазині за певними критеріями. Це доля. Мій чоловік – найкраще, що могло трапитися в моєму житті. Звичайно, не все в нас ідеально, ми живі люди. Але найважливіше, що ми дивимося в одному напрямку, довіряємо одне одному і говоримо про все. Минулого тижня старший син залишився ночувати у моєї сестри, то ми з чоловіком проговорили до третьої години ночі – зовсім як у ті часи, коли наші стосунки тільки починалися.
– Побутує думка, що чоловіки бояться розумних жінок, а тому більшість дівчат воліють прикидатися дурненькими. Як Ви ставитися до цього?
– А я не вмію прикидатися. І чоловіки, які бояться розумних, мені нецікаві. Всі мої подруги розумні, і більшість із них не самотні. Просто іноді треба почекати, коли з’явиться той, хто зрозуміє та покохає тебе такою, якою ти є. Звичайно, буває, що треба змінити себе, аби стати щасливою, але в жодному разі не прикидатися дурненькою!
– Є такий жарт: як тато скаже, так по-маминому й буде. Як у Вас розподілені сімейні обов’язки?
– Десь приблизно так само. Мій чоловік каже, що головна в сім’ї я, а я щиро переконана, що головний – він. Але переконана, що аналітичні здібності у чоловіків кращі й стратегічне мислення сильніше, тому у вирішенні важливих життєвих питань їм треба довіряти.
– Про що Ви мрієте?
– Щоб мої діти знайшли себе в цьому житті, щоб знали, чого вони хочуть, і вміли досягати своєї мети. А поки маленькі, то всі мами мріють про одне, – аби не хворіли. І щоб швидше ми з чоловіком могли знову дозволити собі подорожувати!
Розмовляла Тетяна Долішна
