«Дитинство – світло на початку тунелю»

Перший день літа традиційно асоціюється у нас не лише із початком літніх шкільних канікул, а й зі святом, яке ще з 1950 року відзначається у цілому світі. Офіційна його назва «Міжнародний день захисту дітей». Дехто жартує, мовляв, це день захисту дітей від… них самих. Хтось користується іншою версією: «А що, я для мами своєї досі дитина, то захищайте мене!». Але за усіма цими жартами ховається глибокий зміст, вкладений у це свято.

Захищаємо дітей? Від чого?

Вважається, що Міжнародний день захисту дітей – це, насамперед, нагадування дорослим про необхідність дотримання прав дітей на життя, свободу думки і релігії, освіту, дозвілля, на захист від фізичного і психічного насилля, від експлуатації дитячої праці як необхідних умов для формування гуманного і справедливого суспільства. Цю строгу офіційну інформацію легко можна знайти в Інтернеті чи книжках, адже за п’ятдесят років концепція Дня захисту дітей не змінилася. Правда, що змінилося за цей час, так це самі діти. Вони й справді стали іншими: з одного боку, більш прогресивними, розвиненими, розкутими, звиклими до технологій, комп’ютерів, зручного, комфортного побуту з ліфтами, посудомийними машинами, мобільними телефонами тощо. Але чи стали сучасні діти самостійнішими, порівнюючи з їхніми однолітками п’ятдесят років тому, чи вміють приймати рішення, робити вибір, захистити себе, врешті-решт?!

Психологи вважають, що у сучасних дітей життя не таке вже й безхмарне. Згадайте власне дитинство, дорогі дорослі: бігали на вулиці з ранку до вечора, і батьки були спокійними , що з нами нічого не станеться. Як описується у популярному ессе, що гуляє Інтернетом, про дітей покоління 1970-х, – ми пили воду з крану або з колонки в дворі, яка здавалася найсмачнішою на світі, рвали яблука в сусідських садах, навіть не замислюючись, що їх треба помити, купували пломбір за 9 копійок і не рахували у ньому кількість ні стабілізаторів, ні калорій. У сьогоднішніх дітей все не так, та й батьки, начитавшись преси і надивившись телебачення, бояться маньяків, педофілів і просто усіляких страшних непередбачуваних моментів. Дорослі перебувають у постійні тривозі за своїх чад, і цей тривожний стан, зрозуміло, передається дітям.

Разом із тим, за даними масового опитування, проведеного Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), більше половини сучасних дітей живе у сім’ях, де фізичне і психічне насилля – звична справа, а кожна десята дитина регулярно стає жертвою агресивної поведінки дорослих. Та й небезпеки, які можуть чекати на дітей, в різних країнах різні. Так, якщо в Америці, – це негативні наслідки телепереглядів, то в країнах Африки та Азії – голод, СНІД, неграмотність, військові конфлікти. Рівень дитячої смертності в найменш розвинутих країнах майже в два рази вищий, ніж у країнах, що розвиваються. Що вже говорити про малолітних наркоманів, тих, хто вживає алкоголь і так далі?! А як часто у нас, в країні із давніми, нормальними сімейними традиціями з’являється інформація про знайдених на смітниках мертвих новонароджених! А діти-сироти та малюки, залишені без батьківського піклування?! Вочевидь, проблем і гострих тем існує чимало. Але у день, пов’язаний із захистом дітей, який завжди проходить під шумні і веселі дитячі свята, конкурси малюнків на асфальті та усілякі інші масові заходи, хочеться й справді говорити про щось більш приємне. Найпростіше у цьому – запитати самих дітей. Саме це ми і зробили напередодні, запропонувавши дітям різного віку кілька запитань.

Запитаємо дітей? Про що?

Запитання які ми придумали, були зовсім не складними, швидке, – навпаки. І відповіді на них теж були не складними, хоча в деяких нюансах, – достатньо промовистими.

Так, з’ясувалося, що 12-річна Іра любить читати фантастику, детективи та Дена Брауна; не знає, ким хоче бути, однак збирається вступати на туристичний; вважає, що в школу ходити потрібно, оскільки там знаходиш багато друзів і маєш знання, які знадобляться в дорослому житті.

Іра хоче, щоб її чоловік був «добрий, і щоб очі були гарні (ну і там гроші заробляв і так далі)». Та й жінку в сім’ї вона теж бачить «доброю, люблячою, господинею, коханою, трохи примхливою, але щасливою!». А ще Іра переконана, що діти відрізняються від дорослих тим, що вони насолоджуються життям щиро, а дорослі забиваються по вуха в роботі і розважають себе спиртним або алкоголем. «Таке ставлення до світу, – каже Іра, – впливає на дітей, тому вони зарано стають дорослими. Дорослих людей, які насолоджуються життям, на світі мало, і такі люди – ідеали!!!»

Має Ірина свою думку і щодо наших політичних реалій: «Українці – це вільний співучий народ, вони люблять природу, свій рідний край і все що пов’язане з Україною, а Президент України – це той, хто має дбати про державу і про українців, любити свій край і свій народ!».

13-річний Андрій стверджує, що у «дорослих більше прав», порівнюючи з дітьми, що в школу потрібно ходити, «щоб поступити в хороший інститут, завдяки цьому мати хорошу роботу, а отже і гроші». Хлопець твердо вирішив, що майбутньому займатиметься нейро-лінгвістичним програмуванням. Він буде головним у сім’ї, і в них народиться одна дитина. Жінка, на його думку, має бути «спокійною, поступливою, розумною та енергійною», а чоловік – добрим, і при цьому «упевненим у собі». У визначенні філософських понять Андрій досить компетентний і категоричний: «Добро – це протилежність зла», «Любов – це почуття приязності одного суб’єкта стосовно іншого». І грошей хлопцеві буде потрібно стільки, аби вистачало. Тернопіль Андрій любить за хороших людей, які живуть тут, українцями вважає народ, який проживає в Україні і любить вареники та борщ. Щодо майбутнього, то, за його точкою зору, «Україна в оптимістичному плані уся буде схожа на теперішню західну, а в песимістичному плані – на східну».

Марта, якій 12 років, любить читати, надаючи перевагу романам, особливо «Знедоленим» Віктора Гюго. У дівчинки є і цілком реальна мрія: стати стюардесою і побувати в різних куточках світу. Діти від дорослих, на її думку, відрізняються тим, що «у дітей є фантазія, вони веселі, вміють бачити щось нове, а дорослі дуже буденні. Діти наївні, а дорослі ж – жорстокі». Марта переконана, що гроші людині потрібні для того, «щоб мати більше грошей, або для того, щоб їздити на крутих тачках, жити в триповерхових віллах». Інтернет, на її думку, є «спосіб зв’язку з друзями, близькими, вся інформація, її ж можна знайти в неті». Тернопіль дівчинка любить за його пам’ятки архітектури, «коротше, за всьо». А далі просто цитуємо: «Я була в Микулинцях, Теребовлі, Львові, Києві, Дубно, Збараж, і ще в дуже багатьох місцях. Українці – наш народ, що живе на Україні. Президент – людина, яка управляє країною. На мою думку, Президент має заохочувати нас до всього, робити нові вклади, відбудовувати міста і так далі»…

P.S. Геніальний Пабло Пікассо вважав, що кожна дитина – художник. Складнощі полягають у тому, щоб залишатися художником, вийшовши з дитячого віку. Це ж саме можна сказати і про філософські таланти дітей. Адже всі вони –маленькі філософи, для яких наразі неможливого просто не існує! От як би можна було захистити у них ці їхні чудові дитячі таланти від руйнівного впливу нашого безжального дорослого світу…

 

Олена Лайко

Тернопільська Липа

Коментарі закриті.