Галина Головецька: «Якщо ти зробив все, що в твоїх силах – це вже добре»

Галина Головецька директор ресторану «Галич».

Завершується 2010 рік… Яким він був для вас – хорошим, поганим, звичайним, пролетів швидко чи було відчуття, що час тягнеться довго тощо?

Скажу, що хорошим, бо належу до оптимістів. Навіть якщо й трапляються негаразди, варто їх сприймати не як помилку, а як урок, і брати цей досвід у майбутнє. Робити підсумок року складно. Потрібно замислитися над тим, що було. Однозначно не можливо відповісти, чи рік був добрим чи поганим. Зроблено було багато – це приємно, мене це тішить, це хороший результат. Хоча було не просто це зробити. Якщо ти зробив все, що в твоїх силах – це вже добре.

 

За які події, на вашу думку, 2010 рік увійде в історію (нашого міста, країни, світу)?

Якщо розпочати з нашого міста, то потрібно повернутися до політичних подій, зокрема вибори мера. Оскільки прийшла до влади молода людина, то хочеться вірити у те, що будуть позитивні зміни для тернополян, для підприємців. Важко відповісти про країну, бо зараз воно якось виглядає не оптимістично, сумно. А про сумне говорити я не люблю. Швидше, минулий рік в історію країни ввійде нейтрально. Важко говорити про державу, яку ми на Заході любимо як патріоти, і серце болить за ті зміни, які відбуваються на наших очах. Мені подобається така загальна тенденція в світі, що люди почали більше працювати над собою, повернулися до духовного. Починають розуміти, що більшість в житті залежить саме від тебе. Працюють над собою в духовному, фізичному та моральному плані. Спорт стає культом. Люди починають вживати здорову їжу. Про це багато пишуть, багато говорять. Тобто люди рятуються. Хоча присутні і катастрофи, і катаклізми. Людство повертається до норми. Були багатими і бідними, зухвалими і добрими, а зараз час роботи над собою у різних сферах.

Чим особисто для вас він запам’ятається?

Це те, що пов’язане з улюбленою роботою. Рік, що минає, запам’ятається для мене подією, яка відбулася у Тернополі у вересні – Віденський бал. Ресторан «Галич» на даний захід готував фуршет. Це було справжнє свято. Починаючи з красиво зодягнутого нашого драматичного театру, жінок у вишуканих сукнях. Побачивши це, я зрозуміла, що багато людей у Тернополі стали краще одягатися, зникла вичорність, помпезність, а натомість з’явилося відчуття стилю та смаку. Склалося враження, що у цьому плані люди стали досконалішими. Також сподобалася наша робота. Це був ще один крок до вдосконалення. На бал потрібно готувати страви, які відповідають формату цього заходу. Оскільки ми фуршетами займаємося не перший рік, але такого масштабу захід вперше, проте це нам вдалося. Як говориться, не важливо зробити це краще за когось, а важливо перевершити самого себе, тоді ти отримаєш задоволення. І ми це задоволення отримали, перевершили самих себе. Хотілося б, щоб ситуація в країні змінювалася так, що було якомога більше ось таких заходів, можливість організовувати, можливість їх відвідувати.

 

Яка подія, зустріч, книга, фільм тощо стали для вас відкриттям 2010 року?

Фільм – «Їсти , молитися, кохати». Мені сподобалося, що у ньому висвітлена проблема духовного. Людей у світовому масштабі починає об’єднувати одне, а саме – духовне. Книга – автора Джозефа Мерфі. Перечитала ряд його книг на філософську тематику: вміння жити, оптимізм і т. д. Із зустрічей, було приємно на Віденському балу поспілкуватися з Дмитром Дікусаром. Екран, телебачення створюють свої стереотипи, а коли ти спілкуєшся з людиною на приватному рівні – це зовсім різні речі. Дмитро, відчувши формат нашої місцевості, намагався розмовляти українською мовою. У спілкуванні простота, відсутність помпезності, яка інколи притаманна навіть не «зірковим» людям. Також  запам’яталася зустріч із нашим земляком Олегом Собчуком зі «С.К.А.Й.».

Найбільша удача чи помилка цього року.

Стараюся не думати, що це помилка, а урок. І все це було пов’язане з роботою. Кожного разу вона приносить несподіванки. Якось так склалося, що ці помилки я почала аналізувати, тобто робота над помилками.

Який найголовніший життєвий досвід вдалося здобути цього року, зробити певні висновки тощо.

Негаразди, випадкові ситуації, неприємні речі, які трапляються – не є трагедією. Це можливість багато чому навчитися і зрозуміти, що ти набагато сильніший, ніж міг передбачити. Негаразди тренують силу волі.

Що позитивного треба на вашу думку взяти зі старого року в новий, а що було б непогано залишити – як для вас особисто, так і для держави чи навіть світу?

У нас зовсім недавно був час, коли витали в повітрі. Народжувалося багато проектів, які були досить перспективними. Люди почали мислити глобально. Цю можливість надавали гроші, а гроші дають свободу. Це хотілося б взяти у наступний рік. А залишити – примітивізм.

Якби можна було сформулювати основний слоган чи гасло року, що минає, яку б фразу, приказку, поетичний рядок тощо ви обрали.

Вислів: «В мене були і мрії, і страхи. Я переміг свої страхи, дякуючи своїм мріям». Це те чим я зараз живу. Гасло моє та мого колективу. Коли у тебе є мрія, то переможеш страх. :-)

 

Що чекаєте (на що сподіваєтесь) від 2011?

Що стосується роботи, то щоб мій колектив мав нагоди навчатися, удосконалюватися. До «кризи», ми мали можливості відточувати свою майстерність на хороших майстер-класах. Зараз це стало важче. Хотіла б подорожувати, пізнавати з гастрономічною ціллю, вивчаючи кухню та приносячи цей досвід до нас, черпаючи ідеї для нашого бізнесу. З’являється багато резерву, щоб здійснити мрію. Хотілося б, щоб обставини не перешкоджали, щоб ми могли ці мрії втілювати. Щастя – це коли робиш щось для людей і отримуєш результат. Для цього потрібен кругозір, тому потрібно їздити, переймати досвід. Хочеться також працювати над собою. Щоб був час займатися удосконаленням, як фізично, так і духовно. Із фантастичних очікувань, щоб Україна була щасливою.

 

Ольга ХУДА.



Коментарі закриті.