22 січня 1918 року в приміщенні Центральної Ради у Києві підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. У цей же день 22 січня 1919 року проголошено договір про возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки. В цей день над святковим синьо-жовтим Софійським майданом у Києві лунало величне: «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна – в одну Велику Україну.
Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу». Цей договір увійшов в історію, як акт злуки – акт об’єднання українських земель.

І хоча Акт злуки 1919 року виявився більше декларативним, ідея соборності продовжувала жити. 22 січня 1973 року в місті Чорткові на Тернопіллі гурт молоді вивісив блакитно-жовті прапори (за що хлопців ув’язнили). 22 січня 1978 року на знак протесту проти русифікації України біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша (18 січня 2007 Президент України Віктор Ющенко за проявлені мужність і самопожертву в ім’я незалежної України присвоїв Олексі Гірнику звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Нагороду отримав син Олекси, народний депутат України V скликання Євген Гірник.)

1 грудня у місті Фастові між УНР і ЗУНР підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – «передвступний договір». Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про «непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західноукраїнської Народної Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.

У період радянського режиму, День Соборності не святкувався і вважався «контрреволюційним святом», а всі офіційні згадки про нього ретельно знищувались.

Перше офіційне та масштабне святкування відбулось аж у 1939 році, в столиці Карпатської України, місті Хуст. На той час ці землі знаходились у складі Чехословаччини, а День Соборності став найбільш масовим заходом українців за 20 років. На демонстрацію вийшло понад 30 тисяч українців.

А вже 21 січня 1990 року жителі багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили «живий ланцюг», відзначивши цю історичну дату.

Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року відповідно до Указу Президента України від 21.01.1999 № 42/99 «Про День соборності України» (втратив чинність на підставі Указу Президента від 30.12.2011 № 1209/2011).

Відповідно до Указу Президента України від 13.11.2014 № 871/2014 «Про День Соборності України» продовжено відзначати щорічно 22 січня – у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки – День Соборності України.

Акт Злуки став могутнім виявом волі українців до консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Це був реальний крок до об’єднання українських земель, який і сьогодні істотно впливає на національно-політичні процеси в Україні. День Соборності України – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель, а сила народу в єдності людей. Ця дата є знаком споконвічної мрії українського народу про незалежну, соборну, національну державу.