Талановита людина – талановита у всьому. Цей вислів безпосередньо стосується директора Тернопільської художньої школи Євгена Чопика. Зізнається, якби свого часу знав на що «підписується», ніколи б не погодився на цю посаду, адже має справу не просто з дітьми та педагогами, а з творчими людьми. Співпрацювати з ними не легко, оскільки учні – особистості, а викладачі – великі особистості. Але Євгену Івановичу це чудово вдається.
Як доказ – за роки його одинадцятирічного керівництва школою кількість вихованців закладу збільшилася вдвічі. У своїй роботі директор керується наступним принципом: на ту чи іншу ситуацію дивитися з позиції учня. У вирішенні нагальних проблем школи не обходиться без своєї «правої руки» – заступника Андрія Шпака, адже один і справді у полі – не воїн. А от шкільну «кухню» Євген Іванович знає, мабуть, краще за будь-кого, адже свій кар’єрний шлях починав з посади звичайного викладача, хоча вперше переступив поріг цього закладу як учень, ще в 1975-му. Нині Євген Чопик, жартуючи, каже: «Від учня сталевара дійшов до генерального директора».
– Євгене Івановичу, як Ви можете окреслити специфіку діяльності художньої школи?
– Тернопільська художня школа була заснована в 1974 році, тому має наразі ще досить коротку історію. Тривалий час заклад очолював Григорій Панасович Кузьменко – мій колишній вчитель. Я змінив його на посаді директора в 2000 році. Колектив школи складається з чотирнадцяти педагогів, які працюють тут вже не один десяток років, хоча є й молодь. До речі, більшість із них, власне, наші вихованці. Виходить, що в такий спосіб підтримуємо зв’язок між поколіннями.
Якщо раніше, в 2000 році, у закладі налічувалось 135 учнів, то зараз їх уже 290. Це, як на мене, є серйозним показником того, що художня школа розвивається. Причому, останніми роками навіть не проводимо жодної рекламної кампанії, оскільки конкурс до нас становить двоє, а то й більше осіб, на одне місце. На превеликий жаль, ми не маємо змоги навчати всіх бажаючих.
Новоспеченим учням завжди намагаємося наголошувати, що наша школа – серйозний навчальний заклад, де вони здобуватимуть початкову художню освіту, і до цієї справи треба ставитися дуже відповідально. До речі, окрім навчання, здійснюємо також практичну діяльність. До прикладу, спершу діти отримують завдання на певну тему, викладач пояснює, як його виконати, а далі юні художники вже втілюють свої задуми за допомогою пензля. Тобто, одночасно працюють і руки, і мислення дітей.
Більшість вихованців наголошують, що їм подобається навчатися в художній школі. Часто жартують, що хотіли б займатися тут увесь день. Тим більше, що для творчої діяльності у нас створено практично ідеальні умови. Звичайно, художня школа має власні проблеми й труднощі. Але намагаємося їх долати.
– А про які проблеми йдеться?
– На жаль, через фінансові проблеми повністю не виконуємо навчальний план. Втім, не буду гнівити Бога, оскільки місцева влада таки допомагає. Зокрема, отримуємо повне фінансове забезпечення з виплати заробітної плати працівникам. Звичайно, можна почути невдоволення, – мовляв, сума маленька, але вирішити це питання, звичайно, не в нашій компетенції. В наші школі створено всі умови, що дозволяють їй функціонувати на належному рівні, коли є заклади, які на сьогодні перебувають у зовсім критичному стані. І ремонт у наших приміщеннях щороку проводиться. Попри наповнення матеріальної бази, намагаємося зберігати інструментарій з попередніх років. А нещодавно, скажімо, з міського бюджету виділили 30 тисяч гривень на оновлення сантехніки. Тобто, в цілому, я намагаюся дотримуватися принципу, що людина повинна сама собі створити необхідні умови для роботи, а не сидіти склавши руки і чекати невідомо на що.
– А які позитивні зрушення сталися у школі за останній час?
За каденції міського голови Богдана Левківа нам було надано філіал на масиві «Дружба». Відтак, діти з цього мікрорайону мають змогу навчатись художньому мистецтву неподалік від дому. Нещодавно з ініціативи начальника міського управління культури і мистецтв Олександра Смика та за сприяння міського голови Сергія Надала художній школі було передано приміщення, в якому буде провадитись навчальний процес, і одночасно функціонуватиме кімната – музей ім. Ігоря Герети. Отож, якщо місцева влада нам довіряє, то значить педагогічний колектив нашого закладу справляється зі своїми обов’язками.
А от, скажімо, цього року на День міста керівництво управління культури і мистецтв запропонувало нам долучитися до цікавої акції, – майстер-клас з живопису для усіх бажаючих, який би дали наші вихованці. Відтак, діти прийшли на Театральний майдан з мольбертами, де й малювали. На них відразу звернули увагу тернополяни, обступили з усіх боків. Навіть утворився невеликий натовп. Відтак, перехожі – дорослі, діти постійно підходили, цікавилися діяльністю нашої школи, з’ясовували, що треба для того, аби сюди вступити.
А загалом, творчі здібності наших дітей намагаємося розкривати через різноманітні конкурси, виставки, що проводяться в Україні та за її межами. До прикладу, минулого року художня школа мала чимало здобутків, за що була відзначена керівництвом міського управління культури і мистецтва. Зокрема, на Міжнародному фестивалі дитячої творчості «Чарівна книжка», що проходив у Дніпропетровську, наші вихованці здобули Гран-прі. До речі, наші учні щорічно беруть участь у цьому заході, а на етапі його зародження в Дніпропетровську ініціатори саме з нами радилися стосовно організації та проведення такого конкурсу.
Оскільки наша художня школа – це єдиний заклад класичного напрямку із образотворчого мистецтва в Тернополі, тому й вважається в області базовою. Отож тут проводиться обласна олімпіада серед шкіл естетичного виховання. Також надаємо методичну допомогу школам, які тільки розпочинають свою діяльність. Притримуюсь позиції, щоб кожна дитина, у кожному населеному пункті, незважаючи на його віддаленість від обласного центру, мала змогу освоювати основи образотворчого мистецтва.
– Які вимоги ставляться перед вашими вихованцями, щоб розвинути їхні творчі задатки?
– Свого часу перед художньою школою, коли я ще був її учнем, ставилися мета підготувати дітей до вступу до коледжу, училища чи інституту мистецького напрямку. Тепер концепція закладу дещо змінилася, оскільки на його діяльність суттєвий вплив має Міністерство культури і туризму. Саме цей державний орган рекомендує художнім школам займатися насамперед загальним естетичним розвитком дитини, тобто, наші вихованці не обов’язково повинні вступати до мистецьких вищих навчальних закладів. Однак, зазвичай, діти, які хочуть навчатися в художній школі, приходять із конкретною метою стосовно майбутньої професії – стати, скажімо, дизайнерами різного спрямування чи архітекторами. Викладачі, зі свого боку, намагаються максимально надати їм гідну підготовку з художньої майстерності, щоб вони без проблем змогли вступити до омріяного вузу. Разом з тим, ми намагаємося продемонструвати можливості і потенціал школи за допомогою колишніх вихованців, які освоюють фах у Львові, Івано-Франківську чи Києві. Тобто, їхні здобуті навики і знання свідчать про високий рівень нашого закладу. Адже завжди приємно чути позитивні відгуки про нашу школу.
– Кажуть, що робота з людьми, а тим паче з дітьми, є однією з найважчих. Тож, чи легко вам дається така праця?
– Здавалося б, нічого надзвичайного не роблю, так би мовити, «тяжкого не піднімаю», але приходить вечір і відчуваю повну втрату сил, – як витиснутий лимон. Звичайно, навчати дітей, та ще й обдарованих, не просто. Адже із кожним потрібно спілкуватися, налаштувати на плідну співпрацю. Трапляються випадки, коли дитина приходить на заняття без настрою через погану оцінку в школі чи сімейні проблеми. Тому викладачі мають дбати про сприятливий психологічний клімат у колективі, адже творити в негативі – практично неможливо. Разом з тим, робота в художній школі приносить мені велику радість і насолоду. Якось на батьківських зборах жартував, що за роботу, від якої отримую задоволення, мені ще й платять гроші!
– Чим відрізняються вихованці художньої школи, які мають своєрідний внутрішній світ, від своїх ровесників?
– Діти, які, окрім середньої загальноосвітньої школи, навчаються у позашкільних закладах, так би мовити, на голову вищі у загальному розвитку від своїх ровесників. Наприклад, учні нашої школи пізнають значно більше, глибше відчувають навколишній світ, краще орієнтуються у складних життєвих ситуаціях, бачать те, що не під силу іншим.
Ми навіть провели власне своєрідне аналітичне дослідження, з якого з’ясувалося, що наразі жоден учень нашої школи не скоїв злочину, не побував у тюрмі тощо. Тож, гадаю, ми свою громадянську і виховну місію виконуємо на всі сто відсотків.
Безумовно, всі діти без винятку талановиті. Просто в потрібний час, у потрібному місці має відбутися зустріч дитини з талановитим вчителем. Недаремно кажу, що з «талановитим», бо випускників мистецьких вузів у нас є чимало, а от справжніх педагогів не так вже й багато. Отож це звання є досить високим.
У мене є власна формула таланту: Бог створив людину за своєю подобою, тож, і діти наші творять. Разом із тим, кожна людина має однакову кількість м’язів, кісток, тобто, Господь наділив всіх порівну, але є менше чи більше талановиті.
– Іменами кого з випускників пишається художня школа?
– Чимало наших колишніх вихованців сьогодні є відомими людьми, які вносять свою лепту в подальший розвиток школи. І якщо хтось із них не реалізував себе як художник чи архітектор, то, в будь-якому випадку, є відомою, цікавою людиною. Скажімо, моїм однокласником, з яким навчалися в художній школі, є директор часопису «У кожен дім» Валерій Перець. Він, окрім того, вважається хорошим фахівцем в архітектурній справі. Також з-поміж архітекторів випускниками нашого закладу були Сергій Гора, брати Гої, за проектами яких сьогодні споруджують будинки. Відрадно, що серед молодої команди міської ради у різних галузях працюють наші випускники, скажімо, Михайло Окаринський. І таких прикладів можна наводити багато.
– Якби можна було щось змінити в професії, чи вибрали б для себе щось інше?
– Все життя те й робив, що малював, починаючи від народження. Отже, скільки себе пам’ятаю, стільки малюю. В чомусь іншому себе не бачу. Свого часу художня школа вплинула на мій вибір професії: після закінчення цього закладу вступив до Косівського технікуму народних художніх промислів, а згодом – до Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.
Якби не посада директора художньої школи, більше часу приділяв би власній творчості. Сподіваюсь, що для закладу я зробив багато позитивного і залишу після себе добрий слід. Гадаю, коли вийду на пенсію, у мене буде можливість реалізовувати свої творчі задуми на полотні.
Юля Квітка
