Для усіх дітей одним із найулюбленіших і довгоочікуваних свят, з нагоди якого список подарунків складається чи не за місяць, є день Чудотворця Миколая. 
В Тернопільському обласному навчально-реабілітаційному центрі це свято відзначають ледь не цілий тиждень: дітвора сумлінно штудіює сценарій, вивчаючи віршики та пісні, виступає на урочистих ранках, а найменшенькі, затамувавши подих, з блиском в очах очікують приходу головного гостя – святого Миколая. Вихованці, як і усі їхні ровесники, мріють отримати солодощі, іграшки, комп’ютер чи цікаву книжку. Та найбільше вони просять у святого Миколая здоров’я, адже вірять, що Він на те й Чудотворець, аби творити чудо… Традиціями відзначення дня Святого Миколая у Тернопільському обласному навчально-реабілітаційному центрі поділилася з «Тернопільською липою» директор закладу Ірина Король.
– Ірино Ярославівно, розкажіть, будь ласка, хто допомагає вам 19 грудня здійснити мрії дітей?
– Відчути справжнє свято нашим дітям допомагають тернопільські благодійні фонди «Стефан», «Світ дітей», «Подоляни», які щороку виявляють ініціативу зробити подарунки на свято Миколая. Також на різні свята завжди відвідують вихованців, долучаються до вирішення ряд питань закладу (організовують толоку чи проводять ремонти) наші «шефи» – Державна служба охорони в Тернопільській області, слідче управління обласної міліції. Благодійники переважно дарують меблі, одяг, побутову техніку.
Приємно, що тепер люди вбачають у доброчинності не тільки обов’язок щось купити і подарувати, а передусім – необхідність зробити для ближнього справді благородну справу, отримавши від такого вчинку моральну насолоду. Бувають випадки, коли тернополяни приносять подарунки, не переслідуючи мети афішувати свої імена. Скажімо, одна молода сім’я, у якої народилася здорова дитина, навіть не володіючи великими статками, вирішила купити для наших вихованців телевізор.
Уже другий рік поспіль тернопільські таксисти, за нашим проханням, безкоштовно щодня возять дітей, які мешкають у Тернополі, до школи, оскільки декому важко самостійно добиратися до зупинки громадського транспорту.
Звичайно, хотілося б, щоб побільше тернопільських підприємців допомагали закладу, адже наші вихованці – це мудрі, духовно збагачені і дуже добрі діти, які заслуговують на це. Хотілося б, щоб їх відвідували як на Новий рік, різдвяні свята, так і кожного дня, задля формування взаєморозуміння і тісної співпраці.Той, хто стикається з проблемами дітей із обмеженими можливостями, ніколи не залишається осторонь.
Духовними опікунами навчально-реабілітаційний центру є настоятель Свято-Троїцького духовного центру ім. Данила Галицького отець Василь Зінкевич і тернопільські семінаристи. До речі, раніше cвященик працював у нашому закладі педагогом, тож, сьогодні йому легко вдається знайти слова підтримки для всіх дітей і підтримати їх у різні хвилини життя. Уже не один випуск семінаристів приходить до наших старшокласників для духовного спілкування, проведення Хресної дороги і організації поїздок паломницькими місцями.
Окрім того, ми плідно співпрацюємо з місцевими навчальними закладами різних рівнів. Зокрема, з тернопільськими школами № 3, 18, 29, Українською гімназією ім. І. Франка. Підтримуємо стосунки з Тернопільським національним педагогічним університетом. Скажімо, майбутні психологи і соціальні педагоги-реабілітологи постійно проходять у нас практику. Серед цих студентів зголошуються волонтери, які спілкуються і проводять час із нашими вихованцями. З їхнього боку це велика допомога та підтримка як для дітей, так і для працівників центру. На жаль, кількість дітей-інвалідів в Україні зростає, а для цього потрібні фахівці з хорошими знаннями і душевним бажанням працювати з ними.
Взагалі, кожен, хто приходить до нас із будь-якою благодійною допомогою, виходячи з нашого закладу, залишається нашим другом і отримує назвичайно велику духовну віддачу від спілкування з вихованцями. Адже діти багато нас чому навчають: вони сильніші від дорослих, витриваліші, можливо, у чомусь навіть мудріші і сприймають світ через призму добра.
– На скільки чиновники дбають про повноцінне функціонування закладу?
– Приємно, що керівництво обласної влади сприймає наш заклад як особливу установу, де мають бути створені чудові умови для проживання дітей. Скажімо, коли постали проблеми щодо встановлення автономного опалення, шатрового даху чи ремонтів, – їх першочергово вирішили. Нещодавно міський голова Сергій Надал подарував нашому вихованцю візок з електричним приводом. Утім, уже другий рік стоїть питання про облаштування ліфта в закладі, адже деяким дітям важко піднятися на другий поверх, де знаходяться комп’ютерний клас, актовий зал, кабінет трудового навчання. Відтак, вихователі змушені допомагати їм потрапити туди, декого заносять на руках. Аби ліфт запрацював, потрібно близько півмільйона гривень. Ми розуміємо, що це дорого, але сподіваємося, що наступного року влада все ж таки знайде необхідну суму.
Для дітей, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом, панацеєю, так би мовити, вважається плавання. А в закладах, де є басейни, не завжди діють реабілітаційні групи і працюють тренери, які могли б усіх дітей залучити до цього виду спорту. Зараз наші вихованці відвідують спортивну школу №1, де займається одна група. Дехто з них вже навіть має досягнення з плавання. Тому наша мрія, аби на території нашого закладу спорудили реабілітаційний басейн, де б функціонували оздоровчі групи. Для цього, звісно, знадобиться фінансова підтримка благодійників, оскільки бюджетні кошти намагаємося витрачати передусім на нагальні потреби – харчування, оплата праці працівників, належне утримання закладу тощо.
Ми, зі свого боку, намагаємося зробити все, щоб наш навчально-реабілітаційний центр був одним із найкращих у державі. Так, заклад двічі визнавався кращою реабілітаційною установою України і увійшов у десятку призерів, які мали гранти. Цього року третього грудня, на День інваліда, Міністерство соціальної політики відзначило наш центр як один із таких, де надається максимум реабілітаційних послуг.
– Cкільки дітей сьогодні відвідує обласний навчально-реабілітаційний центр, яка загалом специфіка діяльності закладу?
Тернопільський обласний навчально-реабілітаційний центр – це заклад для дітей з ортопедичними і неврологічними захворюваннями, і взагалі, тих, хто має проблеми зі здоров’ям, скажімо сколіоз, хвороби внутрішніх органів тощо.
У центрі добре обладнаний комп’ютерний клас, подарований Катериною Ющенко. Зараз нам передали двадцять ноутбуків від Міністерства освіти і науки для укомплектації ще двох нових комп’ютерних класів. Маємо спортивний майданчик облаштований спеціальними тренажерами завдяки Миколі Томенку. Отож, там діти активно займаються спортом, маючи при цьому великі перспективи.
До речі, в нашому закладі виховуються чемпіони України серед інвалідів з шахів, настільного тенісу, легкої атлетики. Діти розвивають і власні творчі здібності, скажімо, нещодавно виступили на обласному фестивалі «Повір у себе». До речі, такі шкільні творчі заходи, де кожен із наших вихованців може продемонструвати власні таланти, у нас проводяться вже 15 років поспіль. Від цього вони отримують величезний стимул надалі займатися і вдосконалюватися, відчуваючи себе самодостатніми та потрібними у суспільстві.
Наші діти, окрім педагогічної, потребують ще й медичної допомоги, тому всі вихованці протягом двох тижнів у першому і другому семестрах проходять курси реабілітації, зокрема, масаж, кисневі коктейлі, різні фізіотерапевтичні процедури, залежно від показів захворювання. Створено реабілітаційне відділення, де функціонують зали лікувальної фізкультури, працюють лікарі відповідного профілю, лікар-невролог, який розробляє і підбирає курси реабілітації для кожної дитини. Тобто, у нашому закладі є всі необхідні умови для повноцінного розвитку і навчання дітей.
У навчально-реабілітаційному центрі перебуває 125 вихованців з усієї Тернопільської області, з них – 62 дитини з Тернополя. На сьогодні наш заклад повністю заповнений, але ми не відмовляємо нікому, в кого виникне бажання навчатися в нашому колективі. Для наймолодших – п’ятирічних, діє дошкільна група, а найстарші – в дванадцятому класі. Після закінчення школи вони отримують атестат державного зразка, окрім того, мають можливість здобути професійну освіту за спеціальністю «Оператор комп’ютерного набору».
Від початку заснування закладу, а йому вже 16 років, ведемо банк даних про долю кожного вихованця. Щороку в лютому проводимо зустрічі з випускниками, які завжди тягнуться до нашого центру, як до рідної домівки, де завжди можуть знайти підтримку. Які би проблеми зі здоров’ям у наших вихованців не були, ще не траплялося жодного випадку, щоб хтось із них пішов, так би мовити, асоціальною стежиною, опинився за межею бідності чи потрапив у заклад соціального захисту. Звичайно, сьогодні важко реалізуватися в суспільстві навіть здоровій людині, зокрема, гостро стоїть проблема з працевлаштуванням. Але, здебільшого, наші випускники досягають у житті певного успіху, створюють сім’ї, народжують дітей. Вони стають хорошими медиками, педагогами, бухгалтерами, шевцями.
Хотілось би, щоб до дітей з обмеженими фізичними можливостями було таке ж ставлення, як і до здорових. На жаль, досі в суспільстві панує стереотип, що діти з особливими потребами є меншовартісними. Але, насправді, вони не потребують щохвилинної опіки і нагадування про їхню певну фізичну неспроможність. Такі діти, як і усі, хочуть бути щасливими, бачити у вчинках своїх ровесників і дорослих не співчуття, а підтримку!
Юля Квітка
