– Якщо ви прийдете з театру до себе на роботу чи в сім’ю, — ви все одно опинитеся в «Кайдашах». Коли припиниться це – не знаю. Але говорити на цю тему треба! – переконаний режисер-постановник зі Львова, заслужений діяч мистецтв України Вадим Сікорський.

Саме тому уже у суботу, 12 листопада, на сцені тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т.Г. Шевченка відбудеться прем’єра п’єси не заокеанського автора і навіть не сучасника. А саме добре відомої усім ще зі шкільних років «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького.

Але не спішіть усміхатися. Стара добра комедія постане перед вами у зовсім іншому світлі. Принаймні, так обіцяє режисер. А кому ж, як не йому, знати точно, що то буде за постановка.

– Я в театрі з 1976 року. Уже не знаю, скільки бачив «Кайдашевих». Але нічого спільного зі звичною  комедією тут не бачу. Донині до цього матеріалу ставилися як до брудної, сальної комедії із дурним гумором, дулями, кривляннями – з усім, чого не терплю. А я хочу показати людей, яким би  співчував, намагався зрозуміти, впізнавав себе, – пояснює Сікорський.

Він знаходить зовсім інший зміст у цій п’єсі. Для нього цікавою є  насамперед історія про те, як люди не можуть знайти порозуміння.

– «Кайдашева» провокує на цю розмову. Люди не до кінця розуміли, з чим цей матеріал звертається до них. Коли не стає тата, коли родина не може знайти порозуміння… Що ж ми робимо із собою, коли не можемо знайти порозуміння? Ми ж люди, не тварини. І до церкви ходимо, і в школі вчимося, і сім’я виховує. А ніяк не вдається. Чому? Я не знаю чому. Сам не розумію життя. «Кайдашева сім’я» – це теж питання «чому?». Живемо, сваримося, навіть коли причини нема, – розмірковує він.

При цьому режисер не ставить собі за мету перевиховати глядача. Бо переконаний, що зробити це у принципі неможливо. Натомість він просто розставляє акценти у своїй постановці.

– Проживши на цій землі не 18 років, я розумію, що ми живемо ненормально. І навіть розуміючи це, ми все одно так живемо. Усі налаштовані насамперед на з’ясування стосунків. Не на те, щоб сказати: ти ж один раз народилося і більше ніколи. Хоч би за те тебе треба любити, що раз живеш. І кожен один раз живе, – апелює до людської свідомості постановник.

Попри всю складну проблематику, яку він хоче показати у цій виставі, репетиції тривали рекордно мало – навіть не два місяці. І все одно режисер сподівається здійснити на сцені свято.

– Ми починали репетиції у червні. Більшу частину складного шляху тоді пройшли. По-моєму, зрозуміли, нащо це робимо. Потім я повернувся до Львова. І тепер приїхав знову. Не тримаю кулаки. Думаю, все буде гаразд, – заявляє він упевнено.

Жанр постановки Сікорський не визначає узагалі.

– Тут немає жанру. Ми вийшли на драму. Але це не драма. Як життя назвати? Я не визначаю жанр цієї вистави. Написати на афіші «життя людське» — люди не зрозуміють. Як охарактеризувати той безкінечний «брєд»? Але є і краса безкінечна – коли люди справді люблять одне одного, коли сонце встає і сідає, коли зорі на небі і місяць, коли людина рятує людину…

Очевидно, сподіваючись на те, що глядачі так само будуть перейматися цією історією, як він сам, Вадим Сікорський не хоче використовувати у виставі жодних додаткових символів та «спецефектів».

– Джазувати на сцені не будемо. Рок-групи теж не буде. Але чи може театр у принципі дивувати? І за його межами ви побачите достатньо новітніх технологій. Театр може здивувати актором, – наголошує він.

І при цьому додає, що наші артисти справді здатні здивувати глядача.

–  Актори, з якими я працюю, по-моєму, спочатку не розуміючи, сприймали цей матеріал за стереотипами. Але зараз у них питань не виникає. Артисти можуть передати це. Любіть їх. Їх є за що любити, — говорить Сікорський.

Буде це вистава на одну дію чи з антрактом – поки що таємниця. Що відомо точно – головні ролі Кайдаша і Кайдашихи виконають заслужений артист України Іван Ляховський та народна артистка України Люся Давидко.

Сам режисер, поговоривши про життя Кайдашевої сім’ї і про життя узагалі, скромно підсумовує:

– Я вам наговорив багато, а ви у суботу самі скажете, чи був правий, чи забрехався.

Тетяна Сорока