Генерал-лейтенант міліції Віталій Максимов керував управлінням МВС України в Тернопільській області впродовж шести з половиною років, хоча це зайняло у нього тринадцять років життя: за службовим обов’язком він залишав Тернопіль задля інших міст, щоб потім знову сюди повернутися. Народившись у Чернівцях, Віталій Максимов тепер відчуває себе справжнім тернополянином, оскільки прийняв і полюбив наше місто. 
За цей час по-різному складалися події, але у будь-якому випадку, він переконаний, що може спокійно ходити Тернополем, не озираючись назад, відчуваючи підтримку і вдячність людей за зроблене. «Жити потрібно за Божими законами, – каже Віталій Вікторович, – і тоді буде добре для всіх».
У проекті «Незалежні інтерв’ю до двадцятої річниці Незалежної України» – Віталій Максимов.
Підбиваючи підсумки етапи життя держави тривалістю в двадцять років, який, на Вашу думку, найважливіший досвід здобула Україна за цей час?
Найважливіше, те, що Україна все-таки стала незалежною. І це не тільки ми відзначили, а й весь світ. Наша держава дуже молода, і вона, я рахую, має велике майбутнє. На початках, та й навіть зараз, багато помилок робилося і робиться – політичних, економічних, іншого плану. Але все це досвід…
Дехто з політиків часто грішить ностальгією за Радянським Союзом. Скажу відверто, з деяких питань й у мене є така ностальгія. І на перше місце в цьому плані ставлю кадрову політику: переконаний, що підходу до підготовки кадрів, який існував при «Союзі», нам потрібно просто вчитися. Також маю особисту точку зору і щодо питання ядерної зброї. Я, наприклад, кажу, що не треба було її віддавати, оскільки інші держави тоді рахувалися би з нами не так, як зараз. Як самі бачите, кожен хоче «притягти» її до себе, – то Росія, то Європейський Союз, то Америка, – кожен хоче вказати Україні її місце. А так може би все по-іншому складалося.
Це добре, що ми стали незалежними, вільними, можемо спокійно їздити по всьому світу. Але, разом із тим, немає в державі порядку, дисципліни, якої б хотілося і про яку ми мріяли в 1991 році під час проголошення Незалежності.
А які ж події в житті нашої держави за останні двадцять років, на Вашу думку, стали «знаковими» для неї?
Держава Україна стала існувати в світі, на карті. Хоча вона в принципі, зажди була, але її почали визнавати. Це, вважаю, найбільш знакова подія. Звичайно, керівники, які стояли біля керма влади на початках нашої незалежності, багато помилок робили, але дуже багато в чому ми таки вистояли. І той Путч 1991 року треба згадати, який міг повернути все з ніг на голову, і багато іншого. Тому найголовніше, – що Україна залишилася незалежною, не стала маріонеткою тієї чи іншої держави.
Як наступний «знаковий» момент треба назвати Конституцію, яку прийняли, – першу нашу Конституцію. Хоч і зі всіма недоліками, але це була перша СВОЯ Українська Конституція. Як важко її приймали, думаю, всі пам’ятають, – яке нерозуміння деяких політиків, політичних сил було. Але ми все таки це зробили. Додамо також формування своєї армії, міліції, усього того апарату, без якого не могла існувати держава. А як не сказати про створення незалежних українських засобів масової інформації!
А як змінився Тернопіль за цей час?
Я вперше приїхав сюди в травні 1998 року. Хоча були потім переїзди, пов’язані із службовими призначеннями: Львів, Закарпаття, але все таки вважаю себе тернополянином, і сподіваюся своє подальше життя провести тут. Що за останні кілька років змінилося? Місто не покращилося. Згадую того мера, який був, коли я прийшов працювати в Тернопіль, – Анатолія Івановича Кучеренка. То дійсно був господар міста, який розумівся у його «господарці». Наступників Кучеренка у кріслі мера навіть важко з ним порівняти, оскільки лише він займався не політичними брендами, а «господаркою», що насправді й повинен робити мер.
А от тернопільська молодь, звичайно, змінилася кардинально, порівнюючи, яка була в 1998 році і зараз. Вона, якщо можна так сказати, «виросла» на декілька порядків. З нею приємно спілкуватися! Переконаний, що це дійсно наше майбутнє, наш завтрашній день.
Радує, що більшість тернополян переживають за своє місто, за його долю, – що ж буде завтра. Разом із тим, не можу оцінку їм давати, чи правильний вибір вони зробили на виборах у 2004-му, 2010-му роках. Адже кожні вибори – це їхній вибір. Та як би не було, хотілося б, щоб було все таки краще життя для тернополян.
То Тернопіль загалом став кращим чи гіршим?
Моя точка зору – місто стало набагато кращим. Але не в плані доріг, «комуналки» тощо, а в плані МІСТА. Мені здається, що як місто воно виросло. Самодостатність тернополян є досить сильною, – це треба визнати. І рахуються з нами, причому, навіть великі вожді в Києві, хочуть вони того чи ні. І будуть рахуватися. А подивіться, яке в нас студентство! Переконаний, що студенти свого слова ще не сказали! І вони, до речі, це ще зроблять у всіх аспектах нашого життя, – і політичного, і економічного. Це майбутнє наше, наш завтрашній день.
На Вашу думку, Тернопіль як обласний центр взагалі буде?
Останні губернатори, які тут працювали, наскільки мені відомо, самі подавали ідеї, щоб нашу область розформували. Тобто, дуже багато залежить від позиції керівників області – голів обласної адміністрації, обласної ради, депутатського корпусу, міської ради. Якщо вони в цьому питанні дійсно не об’єднаються і не відкинуть власні політичні амбіції – хто яким кольором забарвлений, якщо вони дійсно переживатимуть не за свої прибутки – політичні чи економічні, а за завтрашній день Тернополя, то область ще реально відстояти. Однак якщо ситуація надалі буде розвиватися так, як зараз, то, швидше за все, під час адмінреформи Тернопільщину клаптями пороздають. Переконаний, що все залежатиме тільки від позиції нашого обласного та міського керівництва. І якщо вони будуть спокійно спостерігати, як нашу область «добивають», то цілком реально, що 25-річчя Незалежності Тернопіль відзначатиме вже як один із райцентрів якоїсь області.
А які є нагальні проблеми Тернополя, що реально вирішити?
Останній час дуже багато політики в діях, думках і намірах тих людей, які керують містом. А для нормального його функціонування треба займатися «господаркою», і політичні амбіції – хто з якого табору, хто кому служить – треба просто відкинути. На жаль, ні вчорашні, ні сьогоднішні політики цього не усвідомлюють. Складається враження, що вони переймаються своїм майбутнім – політичним, бізнесово-економічним, а про тернополян не думають.
Тобто, основна наша проблема – людський фактор?
Так, я переконаний, що на 80 відсотків – людський фактор. І на всіх рівнях знову повертаємося до проблеми кадрового потенціалу. Як я вже говорив, найголовніше, що потрібно було запозичити від Радянського Союзу, – це систему підготовки і виховання кадрів. Кадрова політика – основне, і постулат «кадри вирішують все» ніхто не відміняв. Тому на будь-якому напрямку, навіть на державному рівні, від першої особи дуже багато чого залежить. Як колись виховувались кадри? Поступово, від найнижчих сходинок до найвищих. Випадкових людей на тих чи інших посадах не було. Тому поки влада не повернеться до серйозної кадрової політики, буде дуже важко.
А Ви особисто який найважливіший досвід здобули за ці двадцять років?
Я пройшов хорошу школу міліцейську і цим дуже тішусь. Якби знову довелося починати все спочатку, з «нуля», я почав би все так само: з оперативних служб, розшуку, тобто, повторив ті шістнадцять років, які провів на службі в карному розшуку. А щодо останніх двадцяти років? В 1991 році я працював начальником управління карного розшуку в Чернівцях. Потім під час незалежності пройшов школу і заступника начальника управління внутрішніх справ, і начальника УВС, – в трьох областях побував: у Тернополі тричі, на Закарпатті та Львівщині. Вона, до речі, дуже серйозну школу мені дала. Я жартував навіть, що після Львова мені вже нічого не страшно, – спокійно міг працювати в будь-якій області.
Щодо особистого, то за роки незалежності в мене народилося п’ять внуків. Вони справді є громадянами Незалежної України. За ці роки, на жаль, втратив своїх батьків, і дружина – батька…
У будь-якому випадку, я не шкодую, за кожен свій крок, що пройшов у міліції. Мені не соромно за кожну свою дію стосовно працівників, підлеглих і цивільних, – усіх, з ким спілкувався і мав можливість працювати.
А є щось таке, що хотіли би зробити, але наразі ще не вдалося?
Хотілося би все-таки побачити українську систему МВС авторитетною, щоб правоохоронці дійсно працювали на людей: не на себе, не на політиків, а для людей. І це основна теза, яка повинна бути в усіх діях працівників міліції. Є дуже багато питань до цієї структури, її реформування, – кожен міністр приходить і обіцяє щось реформувати, але придумати нічого не можуть. Однак навіщо знову винаходити велосипед! Треба зробити так, щоби все будувалося на професіоналізмі, порядності і патріотизмі, щоб люди дійсно були патріотами й переживали за свою роботу. Причому, це стосується всіх сфер, – інакше ми нічого не змінимо. І саме за цими критеріями потрібно підбирати людей на керівні посади. Переконаний, що тільки особистості вирішують питання – незаангажовані, непродажні.
Якби попросити Вас побажати щось тернополянам в контексті того, щоб легше і краще прожити наступні двадцять років у нашій незалежній державі.
Тернополяни повинні бути самодостатніми. От згадайте вибори: Кравчук, Кучма, Ющенко, і як змінюються їхні політичні симпатії, – спочатку всі дружно не люблять, потім люблять чи навпаки. Отже, треба мати свою позицію, щоб не прислухатися до діючих, вчорашніх, сьогоднішніх можновладців та політиків. А якщо тернополяни хочуть мати майбутнє, щоб збереглося саме місто, область, їм треба об’єднатися. Коли вони цього не зроблять, то перспективи у Тернопілля, на жаль, дуже плачевні. Нам є чим пишатися, – і людьми, і природою, і екологічна ситуація у нас хороша. Тому об’єднайтеся, будь-ласка, зробіть щось для своїх дітей та внуків, інакше їхнє майбутнє може скластися дуже проблематично.
Найменший мій онук, – тернополянин. Він тут народився, і названий на мою честь: Віталій Максимов молодший. Я б дуже хотів, щоб мої внуки жили в Тернополі і пишалися цим!
Розмовляла Олена Лайко
