Будинок на вулиці Коперніка, 1, де розміщувалося КДБ, завжди мав недобру славу. Тернополяни невесело жартували, що тільки Пушкін може дозволити собі стояти до нього спиною, і те завдяки тому, що пам’ятник… Навіть коли потім сюди «переселили» деякі з відділів міської ради, аура цієї будівлі не змінила свого похмурого забарвлення. І от настав час, коли про таємниці підземель на Коперніка, 1, можна вже було говорити відкрито, – 14 жовтня 1996 року там розпочав свою роботу Тернопільський обласний історико-меморіальний музей політв’язнів…
Відкриття музею політв’язнів у підвальному приміщенні колишнього слідчого ізолятора КДБ стало знаковою подією для тернополян, адже цей унікальний, єдиний такого роду в Україні заклад не дозволяє нам, представникам теперішнього покоління, забути про минуле нашого краю, про героїзм, мужність наших земляків, їхню відданість своїм ідеалам. Повертаючи нас у минуле, він закарбовує в пам’яті історичні факти, творить образи справжніх борців за українську ідею, дає можливість перейнятися тогочасними подіями. Стіни музею своїм багатозначним мовчанням можуть лише натякати про трагічні долі тих, кому довелося на собі випробувати тут катування енкаведистів, а багатьом –розпрощатися з життям…
– Експозицію музею облаштували на громадських засадах, – розповідає старший науковий працівник, колишній політв’язень Ігор Олещук. – Ініціював його створення краєзнавець, директор Інституту Національного Відродження Ігор Герета, котрий відразу знайшов однодумців. Так, цей задум цілком підтримали колишній директор обласного краєзнавчого музею Венедикт Лавренюк, обласна Спілка політв’язнів і репресованих та обласне товариство «Меморіал» імені Василя Стуса. Завідувачем музею став колишній дисидент, філолог Ярослав Павуляк.
На початках існування музею його працівники проводили анкетування, опитування, збирали фотографії, довідки і спогади ув’язнених. Завдяки кількарічній клопіткій праці людей, небайдужих до минулого своєї Батьківщини, вдалося дуже багато чого зробити. І зібрані матеріали, що експонуються у двадцяти шести колишніх камерах, вкотре підтверджують дані про злодіяння тодішнього тоталітарного режиму. Окрім того, відкриття музею стало поштовхом до написання Книг пам’яті, де міститься історія національно-визвольної боротьби ХХ століття на Тернопільщині, у розрізі всіх районів, з 1914 до 1980 років.
– Про створення перших політичних таборів на Соловках, а також розстріли української інтелігенції у 1937-1938 роках інформують стенди експозиції в камері №1, – розповідає старший науковий працівник музею, заслужений діяч мистецтв України Орест Савка. – Експозиція, представлена в камері №2, висвітлює події утворення ОУН у 1929-х роках. Також тут є світлини і документи про утворення та діяльність УПА як в цілому в Україні, так і на теренах Тернопільщини.
Є в музеї й кімната криївок. Там змонтовано десять макетів криївок, які облаштувала в 2007 році міська організація Спілки української молоді. Зробив і подарував макети тернопільський митець Іларіон Пилипець. А Орест Савка виготовив і змонтував експозицію про дисидентський рух 1960-1980 років на Тернопіллі і в Україні.
В камері № 22 представлено експозицію Героя України, провідника ОУН Степана Бандери. У її центрі на фоні жовто-блакитного та червоно-чорного полотнищ розміщена копія посмертної маски Степана Бандери. У мерехтливому сяйві свічок зліпок обличчя провідника українського визвольного руху ХХ століття привертає до себе увагу, налаштовує відвідувачів на сприйняття історії, якою дихають стіни цього приміщення. Тут є чотири стенди, які розповідають про дитинство, рідних Степана Бандери, його діяльність під час життя у Польщі та еміграції до Німеччини.
Особливе місце у музеї відведене й експонатам жінок, адже в період визвольної боротьби вони теж не стояли осторонь подій історії. Заради своєї держави ці мужні українки не боялися жертвувати найціннішим – власним життям. Серед них – Катерина Зарицька, Марія Поткевич-Заболотна, Галина Дидик, Євгенія Нагай, Стефанія Шмокалюк. До речі, в одному із казематів освячено тюремну капличку, де проводяться поминальні відправи за душами загиблих…
Тернопільським музеєм політв’язнів постійно цікавляться науковці Львова, Києва, Хмельницького, а також іноземні вчені з Німеччини, Канади, Росії. Тут навіть знімаються фільми. Так, в приміщенні музею відбувались зйомки спільного українсько-канадського хронікального фільму «Нескорені краяни», створеного на основі розповідей учасників підпільної боротьби. Також київський кіномитець Михайло Ткачук зняв фільм «Гаряче літо Норильська» про повстання в’язнів у 1953 році, а знімальна група 5-го каналу – стрічку «Воля або смерть». Щороку до Дня пам’яті героїв Крут тернопільські сумівці, пластуни, активісти інших молодіжних патріотичних організацій України приходять до музею, щоб провести добу у камері в рамках акції, яка так і зветься «Доба»…
Екскурсії у музеї політв’язнів відвідують школярі, студенти, а часто і туристи з інших областей України та закордону – Польщі, Америки, Канади, Німеччини. Розповіді наукових працівників мимоволі переносять відвідувачів у час, насичений важкими випробуваннями та поневіряннями для українського народу. Проходячи камерами музею, люди відчувають на собі зі світлин задумливі і пронизливі погляди режисера Леся Курбаса, науковця Степана Рудницького, головнокомандувача УПА Романа Шухевича, політичного активіста Омеляна Польового, політичного, громадського діяча, одного із засновників Народного Руху України В’ячеслава Чорновола. Тому після відвідин цього закладу неможливо залишитися байдужим. Як доказ цьому, – враження від екскурсій музеєм та щирі слова вдячності відвідувачів у журналі відгуків, від яких на очі навертаються сльози і стискається серце. «Подивившись експонати і почувши історію про те, що тут відбувалось, в серці зароджується патріотизм», – написав у книзі відгуків Василь Душняк із міста Тячів, що на Закарпатті. А ось ще один запис: «Студенти Дніпропетровського національного університету групи БФ-06-08 висловлюють щиру подяку за дуже цікаву та пізнавальну екскурсію у минуле нашого народу та держави. Бажаємо, щоб дана пам’ятка історії зберігалася і розвивалася». Відвідувачка музею Ольга Пашковська залишила на папері наступні слова: «Без минулого немає майбутнього. Ваша екскурсія в минуле підтверджує це»…
Цієї осені Тернопільський обласний історико-меморіальний музей політв’язнів відзначатиме своє 15-річчя. Хоча він, в принципі, ще досить «юний», проте події, пов’язані з ним, назавжди залишили свій відбиток в історії України – страшні спомини, непоправні наслідки і непереможну силу духу співвітчизників. Їхні імена повинні пам’ятати майбутні покоління, адже хто не відає свого минулого, той і справді не знатиме, як будувати майбутнє.
