Приколи, розіграші Гагаріна і Тітова врешті-решт привели до події, яка, трохи, не закінчилася трагічно. Щоб відновити подробиці цієї події, довелося поговорити не з одним співробітником з обслуги дачі. В результаті Вам, дорогий читач, пропонується достовірна інформація.
У групі, супроводжуючій космонавтів Ю.Гагаріна і Г. Тітова, налічувалося 25 чоловік, у тому числі Микола Петрович Каманін, генерал, керівник центру підготовки космонавтів.
Герман Тітов повинне було поїхати раніше Гагаріна. Напередодні від’їзду Тітова вирішено було організувати проводи. Треба було знати характер Юрка, щоб зрозуміти, як проходили проводи. Пили то кефір, то коньяк, переодягалися в жіночий одяг, т. е. веселилися, як мовиться, на повну катушку.
А оскільки ухарство Юрія іноді перехльостувало, то чекати можна було чого завгодно. Але те, що сталося, стало повною несподіванкою для усіх і для самого Юрія. В азарті гри і веселощів він зайшов до кімнати услід за молодшою медсестрою Ганною Афанасьєвою і закрив двері, це був його черговий жарт. Побачивши, що він закрився, його дружина Валентина підійшла до дверей і постукала. Юрій придумував жарти буквально на ходу. Він вийшов на веранду і стрибнув униз, мабуть, щоб розіграти дружину. Але сталося несподіване: оступившись, він впав і сильно ударився головою. Коли в кімнату зайшла Валентина, то відразу запитала: “А де Юрій”?, а Ганна відповіла: “Пішов на веранду”. Валентина – на веранду, а його немає. Вибігли на вулицю, а він лежить. Ось такий безглуздий випадок. Усе сталося буквально за лічені хвилини. Тобто, не було ні любовного зв’язку (ні тим більше позашлюбної дитини), адже поруч завжди була Валентина. Почали кликати на допомогу, відразу ж повідомили чергову медсестру Румянцеву Ганну Олексіївну: “Гагарін убився”!. Юрій, дійсно, спочатку тимчасово втратив свідомість. Прибігла і його московський лікар Катерина Петрівна. Гагаріна принесли в корпус і поклали на ліжко. Поступово Юрій прийшов в себе, обличчя його було в крові. Але навіть в цій ситуації, безпорадно лежачи з розбитою головою, Гагарін продовжував жартувати. Він запитав у 24-х літньої медсестри Румянцевої : “Ну, як думаєте, зможу я ще полетіти на місяць”?. На місце події терміново викликали директора В. До.Чернявського і начмеда Н.П.Хадзарагова, а з Севастополя – досвідчених нейрохірургів, і на другому поверсі котеджу Юрієві зробили операцію під місцевою анестезією. Біль був сильним, оскільки була навіть роздроблена кістка. Рану обробили, наклали шви. Юрій був терплячим і не вимовив жодного слова.
З Москви викликали навіть хірурга Вишнєвського, настільки усі були налякані подією. Після операції біля ліжка цілодобово чергували, не відходячи ні на хвилину, через день, через 24 години, медсестри Л.С. Коновальцева і А.А.Румянцева. Майже увесь час поруч була і дружина Валентина.
Вставати йому не дозволяли. Якось у ці дні Юрій пожартував з медсестрою Румянцевою: “Ось станеш беззубою старенькою, і розповідатимеш своїм онукам, як доглядала за Гагаріним”. Іноді знічев’я Юрій, бачачи, що медсестра Румянцева сидить над зошитами (вона вчилася тоді у вечірній школі), говорив їй: “Ну, давай, вирішуватимемо твої завдання” і починав допомагати їй. Іноді Юрій, втомившись від лікарів, просив медсестру: “Закрий, будь ласка, двері і скажи, що я сплю”.
Історія хвороби трималася під замком. Які тільки тоді чутки не ходили! Аж до того, що на Гагаріна було здійснено замах. Пролежавши більше 10 днів, Гагарін став рватися в Москву на XXII з’їзд КПРС. В день від’їзду викликали “Чайку”. У машину його несли на носилках, і в цей момент він реготав, напевно, представивши з боку картину винесення свого тіла. До речі, на наступний після падіння день Юрій попросив директора санаторію Чернявського не карати Ганну. Вона, дійсно, була ні в чому не винна. Після цього випадку її перевели в інший корпус, а приблизно через три місяці, вона звільнилася і поїхала. Ось так усе було насправді. А для народу підкидалися різні красиві історії. Наприклад, навіть розповідали, що Юрій отримав травму при порятунку дітей на пожежі. Про цю подію досі розповідають різне і сперечаються до хрипоти. А усе через те, що тоді ніхто не розповів правди.
У перші години після того, що трапилось, було не до цього, усіх турбував стан здоров’я Юрія, потім говорити про це боялися, потім усе остаточно заплуталося, і з усього цього народжувалися безглузді чутки. По дорозі з Фороса Юрієві стало погано, і він ще деякий час пролежав під наглядом лікарів у готелі аеродрому під Севастополем.
Декілька слів про Валентину Гагаріну. Це була проста жінка без прикрас і косметики. За маленькою донькою наглядала няня, а Валентина намагалася бути поруч з Юрієм. Але через численні заходи їй це не завжди вдавалося. Якось, розговорившись з медсестрами, вона розповіла про їх одруження, про той прекрасний час, коли Юрій вчився в училищі і вони жили в гуртожитку.
“Те життя дорожче мені, аніж справжнє”, – говорила вона, і скаржилася на долю: “Він тепер не мій”.
Слава про Гагаріна, любов до нього простих людей, незважаючи на усі чутки, не згасала, а навіть навпаки – уся подія залишила в їх пам’яті образ хлопця – “зірви голова”, весельчака і в той же час народного героя.
Павло Фірсов для Тернопільської Липи
