Вона успішний психолог, викладачка університету, жінка, яка завжди дбає про своє здоров’я та регулярно відвідує лікарів. Листопад 2015-го приніс у життя Марини Орап найважче випробування. Приймаючи душ жінка виявила у себе пухлину. Із проблемою відразу звернулася в онкодиспансер. Там побоювання жінки підтвердили – пухлина злоякісна, а на пацієнтку чекає тривале лікування.
“І вони кажуть мені такий діагноз, а я кажу: “Добре, робіть що треба і то бігом, відрізайте що треба, робіть необхідні операції, тому що мені потрібно якомога швидше одужати”. Вони на мене подивилися ніби я не сповна розуму. Коли мені оголосили діагноз, в мене не було страху за своє здоров’я. Я була впевнена що одужаю, але мені було страшно за те, як сприймуть це мої батьки”, – каже психолог, професорка кафедри психології ТНПУ ім.В.Гнатюка, голова ГО “Амазонки Тернопілля” Марина Орап.
Все тому, що незадовго до свого діагнозу через рак померла її рідна сестра. Тому до останнього про хворобу Марини рідні не знали. Колосальну підтримку жінка отримала від подруг та знайомих, які не давали опускати руки та занепадати духом.
“Було три курси хіміотерапії, в січні операція і після – ще 4 курси хіміотерапії. Ці 4 були найскладнішими: постійна нудота, блювота, постійне викручування кісток, всі суглоби болять. Неможливо спати, нічого їсти”, – пригадує Марина Орап.
Каже, найдорожчими були хіміотерапії. На той час фінансово допомагали друзі, колеги. Саме вони зібрали потрібну суму для лікування та забезпечили препаратами. Та якби їй не допомогли, додає пані Марина, не соромилась би попросити про це.
“Я не закликаю всіх відверто ходити і говорити, що хворі на рак, але і соромитись, приховувати теж немає чого. І про допомогу просити потрібно, адже люди готові допомагати у такому горі”, – наголошує Марина Орап.
Вже чотири роки, як рак відступив, але він назавжди змінив Марину. Сьогодні вона щаслива жінка, яка прагне допомогти іншим. Створила громадську організацію “Амазонки Тернопілля”, учасниці якої теж знають про цю недугу не від сторонніх. Кожного тижня їздять в онкодиспансер та спілкуються із хворими жінками, морально підтримують та кожного разу наголошують: рак – виліковний.
Джерело: Доба
