11 травня 1941 року навіки закарбувалося чорною сторінкою в історії Підгаєччини та навколишніх сіл. У цей недільний день, коли ніщо не віщувало біди, на центральній площі “Сокола” розгорнулася жахлива трагедія. Радянські каральні органи жорстоко помстилися за вбивство офіцера НКВД, влаштувавши масовий розстріл беззбройних юнаків-допризовників 1921 року народження. Молодь, зібрана з Підгаєць та навколишніх сіл, стала безвинною жертвою кривавого терору.

Серед розстріляних був цвіт української молоді – освічені, національно свідомі юнаки, члени ОУН, активісти “Просвіти” та різних молодіжних організацій. Вони плекали мрії про вільну Україну, захоплювалися українською культурою, співали пісні, займалися спортом та вірили у світле майбутнє. Їх підступно зібрали, обманули та стратили без жодного суду і слідства.

Пам’ять про цю страшну подію досі живе у спогадах їхніх рідних, які так і не дізналися, де саме поховані їхні сини та брати. За свідченнями очевидців, тіла розстріляних юнаків вивезли вночі та, ймовірно, спалили, намагаючись замести сліди злочину.

Цей невимовний біль залишився незагоєною раною в серці цілого покоління. Для кожного, хто знає про ті трагічні події, 11 травня – це не просто чергова дата в календарі. Це символ жорстокості тоталітарного режиму, символ обірваних надій та загублених молодих життів. Сьогодні, коли Україна є незалежною державою, наш священний обов’язок – вшанувати пам’ять безвинно убієнних, згадати їхні імена та зберегти правду про їхнє подвижницьке життя для майбутніх поколінь.