“Мамо, прощай, не хотів я вмирати, та куля забрала у мене життя. Я знаю, ти будеш за мною ридати! Та ангелом буду коло тебе вже я…” – ці слова, сповнені болю та любові, стали пророчими для Миколи Тимошика, молодого воїна, який віддав своє життя за свободу України.

Наш народ знову і знову платить найвищу ціну за незалежність – життями своїх найкращих синів і дочок. Микола Тимошик, на жаль, став одним із них. Він не встиг здійснити багато мрій, відклавши їх на потім, вірячи, що зможе захистити свою країну. Але ворожа куля обірвала його життя 19 березня, після тяжкого поранення, отриманого 18 березня під час виконання бойового завдання на Луганщині.

Микола служив у складі 3-го армійського корпусу полку “Азов”. Його побратими, друзі та волонтери, які прийшли провести його в останню путь, не могли стримати сліз. Вони згадували його доброту, щирість, жарти, підтримку та жертовність. Волонтери пам’ятають, як він приймав їх на Сході, в окопах, з теплом і вдячністю.

Над домовиною схилилася мати, яка більше ніколи не зможе обійняти сина, та дві сестри, для яких він був прикладом. Сотні людей прийшли віддати шану Герою.

Ми часто відкладаємо життя на потім, але є ті, хто відклав його назавжди, щоб жили ми. Микола Тимошик – один із них.

Ми дякуємо тобі, Миколо, за твою мужність, за твою боротьбу, за твою жертву. Ти назавжди залишишся в нашій пам’яті.

Щирі співчуття рідним, друзям, побратимам і всім, хто знав і любив Миколу Тимошика. Нехай Господь прийме воїна Миколу у своєму Царстві Небесному та дарує вічний спокій.

Герої не вмирають! Вічна пам’ять!