Кажуть, людина живе доти, поки про неї пам’ятають. Музикантові простіше. Адже у кожній мелодії, яку він колись виконував, залишається частинка його душі. І варто тільки зазвучати їй знову, як спогади оживають. Виникають, підхоплюються легким подихом вітру, тінню знайомої посмішки в юрбі, сльозинкою у когось із глядачів у залі, від впізнання улюбленої мелодії з перших кількох нот…

Саме така музика і звучала на концерті – вечорі пам’яті Василя Феленчака «Штрихи до портрету Маестро», який відбувся нещодавно в Українському Домі «Перемога». Ці мелодії, що були популярними колись і досі залишаються улюбленими серед глядачів, становили частину життя Маестро, адже постійно виконувались на концертах Муніципального Галицького камерного оркестру – колективу, засновником, художнім керівником і диригентом якого був народний артист України Василь Феленчак. А щодо концерту, то захід цілеспрямовано було вирішено організувати у проміжку між двома датами – 7-им лютого, днем, коли в 2022 році Маестро не стало, і 20-тим березня – днем народження Василя Андрійовича. Отож, під час дійства присутні згадували Василя Феленчака, говорили про нього і просто були разом – в товаристві однодумців і небайдужих людей – рідних, друзів, колег, музикантів, тих, хто знав, дружив, працював, спілкувався свого часу з Маестро, – співпереживаючи та залишаючись на хвилях музики.

«Було великою честю знати Василя Андрійовича, працювати з ним разом, реалізувати спільні проєкти, брати участь у спільних заходах, – розповідає начальник управління стратегічного розвитку міста Тернопільської міської ради Юрій Дейнека. – Ми з ним мали змогу дуже багато разів вітати гостей міста Тернополя, і це було неперевершено, фантастично, професійно. Василь Андрійович надзвичайно сильно любив музику і свій колектив, любив свою роботу, любив Тернопіль, але найбільше він любив нас – друзів, глядачів, які приходили в цей зал чи інший зал, послухати його роботу і композиції у виконанні його чудового колективу. Маестро завжди радував якимись новинками, фантазував, створював щось нове. Але ми його всі пам’ятаємо, і колектив, який сьогодні продовжує славні традиції, започатковані Василем Андрійовичем. І найкращою подякою за його працю буде те, що ми будемо ходити на концерти нашого чудового Галицького камерного оркестру».

Однією з відзнак, яка залишились у Тернополі на пам’ять про цю видатну особистість, є іменна зірка «Феленчаку Василю Андрійовичу», що в 2021 році була встановлена на Алеї зірок у Тернополі. Безпосередньо долучилась до такого пошанування маестро начальниця управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради Світлана Козелко. За її словами, для неї було принципово важливим, щоб зірка для маестро Феленчака була приурочена і встановлена ще в час, коли він міг особисто бути присутнім на відкритті і радіти з того, що його праця на благо рідного міста отримала таке визнання. «Ми готували відповідні документи, переживали, – згадує Світлана Степанівна. – Коли я прийшла до міського голови і розповіла, що в нас є багато пропозицій щодо встановлення зірок від громадськості, різних організацій, адже дуже багато талановитих людей, але управління культури міста мріє і бачить, щоб серед інших кандидатур цього року зірка засяяла саме нашому Маестро, голова уважно подивився на мене і сказав: «У чому справа! Це давно потрібно було зробити!». І коли я побачила, як посміхалися очі Василя Андрійовича, коли ми відкривали на Алеї йому зірку, то була надзвичайно щасливою теж!».

«Василь Феленчак – для мене видатна особистість, – додає Світлана Козелко. – Чим більше я з ним спілкувалася, тим більше раділа, що можу навчатися, можу стояти поряд із такою особливою людиною для мене, людиною, яка любить свою професію, яка живе музикою, яка з великим задоволенням щодня поспішає на роботу, яка створила такий прекрасний колектив. Мені подобалося, коли на заходах, якщо часом траплялися якісь нюанси чи накладки, Феленчак завжди спокійно казав: «Граємо стільки, скільки треба, все нормально, не хвилюйтеся». Я можу говорити про нього з теплотою дуже і дуже багато. І мені надзвичайно сумно, наш мистецький цех втратив таку особливу людину».

Докторка педагогічних наук, професорка Тернопільського Національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Людмила Кондрацька, яка познайомилась з Василем Феленчаком ще на початку його викладацької практики на факультеті підготовки вчителів початкових класів в умовах двопрофільної спеціальності «Педагогіка і методика початкового навчання з додатковою спеціальністю «Музика» тодішнього педагогічного інституту, стверджує, що ще тоді вона почала відкривати Маестро як Людину Світла.

«Першим етапом цього відкриття постало моє подивування шаленій захопленості студентів технологією викладання Василем Андрієвичем музично-теоретичних дисциплін і віолончелі. Його ерудиція, дизайнове мислення і хист сторічелінгу вражали. Більше того, він ще тоді делікатно, але невідступно і з притаманним лише йому витонченим гумором запрошував своїх вихованців до перформативної діяльності. Результатом такого підходу постало створення на музично-педагогічному факультеті (нині факультеті мистецтв) фортепіанного тріо, струнного квартету, ансамблю скрипалів, камерного оркестру. Очі вихованців сонячно сяяли, і вони повсякчас шукали зустрічі з вчителем.

Пізніше, вже після заснування Муніципального Галицького камерного оркестру, я мала щасливу нагоду короткої співпраці з Василем Андрійовичем під час підготовки великої бахівської програми. На одній із довготривалих, іммерсивно зосереджених репетицій, після одного із десятків повторень Першої частини Концерту для клавіру з камерним оркестром (ре мажор) BWV 1054 – задля реалізації  імпліцитних- експліцитних зауважень Маестро (у все такій же делікатній, але наполегливій формі) – він повернувся до мене і промовив: «Хай буде світло!». Перше буквальне сприйняття цих слів вмить розсіялось, коли я поглянула на обличчя оркестрантів: вражаюча енергетика все того ж сонячного сяйва збудила в пам’яті  відомі слова з Книги Буття.

Згодом таку ж сонячну семіосферу я зчитувала в очах вдячних слухачів майстер-класів, які Василь Андрійович проводив на музично-педагогічному факультеті НПУ імені М. Драгоманова, у Навчально-науковому Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника; зрештою, в очах своїх студентів, які відвідували лекції-концерти «Музичний абонемент» для учнів загальноосвітніх шкіл м. Тернополя. Впевнена, що такий же «сонячний діалог» відбувався у Маестро у Франції (1994 р.) і Польщі (2005 р.; 2014 р.), під час безперервної концертної діяльності на Батьківщині. Достатньо згадати хоча б один мистецький проєкт «Хресне сходження» (у співпраці з заслуженим діячем мистецтв Олегом Германом)!

Отже, Маестро з честю реалізував даровану йому місію Просвітлення – спонукання музикуючої особи до співбуття з інтонованою ієрофанією, а відтак пробудження у ній зусиль до ментального вчинку переображення (метаної) на шляху до свого «стрітення» з Царством Небесним.

Зважаючи на це, хочу щиро подякувати організаторам цього прекрасного вечора за те, що він відбувався на початку Великої Чотиридесятниці – унікального часу для очищення душі у покаянній молитві. Нині ми, особливо гостро відчуваючи свою немічність, неустанно звертаємось один до одного з проханням «Прости!». Гадаю, ці слова ми промовляємо і до Маестро. Адже він тут, серед нас. І в ці хвилини віч-на-віч інтоновано торкається серця кожного з нас. Тож «з’єднаймося з ним в молитві і любові», щоб душа його була в Божому винограднику».

«Велич Василя Андрійовича була в тому, що він безмежно любив людей, любив свою справу, любив музику. І коли в 90-роках в педагогічному університеті він навчав нас гармонії, її засади і щодо музики, і щодо самого життя ми пам’ятаємо й досі», – такі слова присвятила Маестро Феленчаку його колишня учениця, доцент Тернопільського національного педагогічного університету Марія Бойко.

До речі, того вечора в залі було багато колишніх студентів Василя Феленчака, причому і серед глядачів, і серед артистів на сцені. Та й теперішній художній керівник і диригент Галицького камерного Андрій Аркуша теж свого часу проходив мистецьку школу Маестро як артист оркестру. Саме тому тепер Андрієві, з одного боку, легко працювати, а з іншого, – надзвичайно відповідально…

«Василь Андрійович щасливо і повноцінно, продуктивно прожив своє життя, бо всі оті колись проговорені мрії, про які я знаю, таки здійснилися. Це напевно, одна із важливих речей, про які можна зараз вже з впевненістю сказати», – переконаний кандидат мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мистецтв України, завідувач кафедри музикознавства та методики музичного мистецтва факультету мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Богдан Водяний.

З теплом і відвертістю згадував про свого товариша поет, науковець  і громадський діяч Олег Герман. «Василю, кожна людина приходить на цей світ для здійснення місії. Твоя місія була дуже великою, як журавлиний політ. І ти його блискуче здійснив!», – сказав митець, звертаючись вголос до свого давнього побратима.

Отож, сьогодні, 20 березня, знаний у Тернополі музикант, педагог, член Асоціації діячів естрадного мистецтва України, засновник, художній керівник і диригент Муніципального Галицького камерного оркестру Василь Феленчак відзначав би свій день народження. Маестро так готувався минулоріч до свого 75-річного ювілею, який мав би ознаменуватися грандіозним концертом, який би поєднав дві дати – 30-річчя оркестру і день народження Василя Андрійовича. Але Доля розсудила по-своєму.

А джазовий концерт, про який мріяв Маестро, відбудеться цього року! Колектив Муніципального Галицького камерного оркестру запрошує усіх на програму «Джазові настрої весни». Чекаємо у неділю, 2 квітня, 2023 року, в Українському Домі «Перемога», початок о 17 годині.

Олена Лайко

Автор екслібрису пам’яті Василя Феленчака – тернопільський художник-графік Володимир Окрутний

Від admin2