Після російського вторгнення в Україну тисячі наших земляків покинули свої домівки. Одні, втікаючи від війни, виїхали за кордон, інші знайшли прихисток на території заходу України. Велика кількість оселилася на Тернопільщині. Місцевий бізнес чим може, допомагає переселенцям. Один із тих, хто активно і з перших днів війни став це робили, став заклад громадського харчування «Реберня» в Тернополі. Її власник та керівник Юрій Фролов розповів, що не лише їжею його ресторан допомагає внутрішньо переміщеним особам.
«У нас працюють переселенці ледь не з усіх регіонів нашої держави»
– Наш заклад харчування з перших воєнних днів почав активно волонтерити й забезпечувати харчуванням потребуючих. У перший місяць власними силами готували по 300-400 порцій їжі щодня. Наприкінці березня «Реберня» стала гуманітарним штабом фонду «Word Central Kitchen» у Тернопільській області під час війни. Коли ми почали співпрацювати з цією відомою міжнародною організацією, обсяги зросли в рази, а то й у десятки разів, кухні і всім решта довелося працювати в шаленому ритмі. Умови кооперації вимагали сильнішої та чисельнішої команди, аби за короткий проміжок часу охопити велику кількість людей і забезпечити їх харчуванням, – розповідає Юрій Фролов.
Пану Юрію довелось підшуковувати нових працівників у свій колектив, які могли би практично в режимі 24/7 працювати.
– До війни наш персонал налічував 30 осіб, половина з яких згодом покинула Україну. Коли ми взяли на себе значно більшу відповідальність, довелося збільшувати штат. Нині в нас трудяться майже 40 чоловік, процентів 60-ть з яких – внутрішньо переміщені особи. Аби все встигати, заклад додатково залучили 20 переселенців ледь не з усіх регіонів нашої держави. Наш шеф-кухар – з Одеси, су-шеф – з Харкова, є кухарі з Краматорська, Маріуполя, Ізюма. Також у нас трудяться експетитори, логісти, прибиральниці. Один із наших працівників – з Сєвєродонецька. Якщо раніше він розповідав, що на Луганщині у нього залишилася нерухомість, то недавно сповістив, що такої вже немає, все розбомблено і фактично у Тернополі йому доведеться розпочинати все з нуля. Оскільки ми довозимо гарячу їжу одразу в 20 локацій, запросили на роботу водіїв із власним транспортом, знову ж таки серед них є внутрішньо переміщені особи. Чотири з них розвозять їжу, а один займається доставкою продуктів на кухню. Наразі вони разом із вже наявними працівниками ресторану, завдяки допомозі «World Central Kitchen», на рівних отримують гідну зарплату й займаються дійсно хорошою справою, годуючи тисячі людей. Новостворена команда ресторану нині працює фактично цілодобово, забезпечуючи нелегку роботу продуктової місії, в яку вкладені зусилля кожного з колективу, – говорить Юрій Фролов.
«Я вдячний Тернополю за те, що маю змогу працювати, адже добре розумію, як у цей непростий час важко знайти роботу»
В один із днів довелося побувати у центрі роздачі їжі на «Реберні», що на бульварі Шевченка. Спілкуючись з переселенцями, які очікували своєї черги, почув лише позитивні відгуки про кухню та весь персонал ресторану.
За словами Юрія Фролова, працівники ресторану, як тернополяни, так і з числа переселенців, надзвичайно кваліфіковані, працюють багато, адже добре розуміють, наскільки відповідальна місія на них покладена.
В’ячеслав із Харкова у мирний час удома працював комірником. У Тернополі познайомився з Юрієм Фроловим, котрий запропонував роботу, і ні не мить не жалкує, що нині трудиться у дружній команді «Реберні».
– До Тернополя я приїхав із Харкова, на «Реберні» ж працюю з квітня. Безпосередньо на кухні готую їжу, яку водії розвозять переселенцям. Налаштований на те, щоби людям у нас було добре, щоби вони були нагодовані смачними та гарячими стравами. Безпосередньо з рідного Харкова у Тернополі нікого не зустрічав, а от переселенці з Донецька, Херсонщини підходили, хвалили приготовану нами їжу. Багато з них були під постійними обстрілами, жили в підвалах, тому не могли повноцінно харчуватися. Ми ж їх намагаємося забезпечити повноцінними та калорійними обідами, а дехто в нас харчується по 2-3 рази на день. Особисто від себе можу тільки подякувати Тернополю, в якому ми з дружиною та двома дітками знайшли прихисток. Тут винаймаємо житло, маю змогу працювати, забезпечуючи тим самим сім’ю, за що висловлюю щирі слова вдячності всім, хто в мене повірив. У мене такий характер, що я не можу сидіти, склавши руки, і чекати виключно на допомогу держави та на те, що тобі щось із неба впаде. Намагаюся вкладати частинку душі в роботу, адже знаю, наскільки необхідна в теперішній непростий час підтримка таким, як я, переселенцям, – розповів су-шеф В’ячеслав.
Олександр з Одеси має значний досвід роботи в закладі громадського харчування, тому швидко знайшов себе на кухні в «Реберні»:
– До Тернополя я приїхав 24 лютого о восьмій годині ранку. Перші дні волонтерив, а десь через днів п’ять натрапив на оголошення про набір на роботу в «Реберню». В Одесі 6 років пропрацював шеф-кухарем, 5 років ходив у море, де був коком на кораблі, тому робота для мене була знайомою. На перших порах ми годували близько 200 людей на день, нині ж їх більше чотирьох тисяч. Об’єми великі, однак роботи не боюся, часто доводиться працювати без вихідних, але нічого не поробиш, живемо в складний час і добре знаємо, яку важливу справу на нас покладено. Моє завдання – правильно структурувати меню для того, щоби люди отримували повноцінне харчування. До прикладу, сьогодні у нашому денному меню – рис із м’ясом, курка, салат, цибуля, морква, яблука – все як удома. Приємно отримувати слова вдячності від переселенців, які говорять, що все дуже смачно. Я ж вдячний Тернополю та особисто пану Юрію за те, що маю змогу працювати, адже добре розумію, як у цей непростий час важко знайти роботу. Зі свого боку скажу, що працюватиму для людей і заради людей до перемоги!
Джерело: Тижневик “Номер один”
