Волонтери Кременецького осередку виготовили та передали історичний прапор із символікою міста бійцям батальйону бригади територіальної оборони ЗСУ.
Персональний, або так званий мотиваційний прапор підрозділу офіційно вручив командир 105 бригади ТрО ЗСУ полковник Євген Фоменко.
На врученні були присутні священнослужителі, голова ЦВА Кременецького району та міський голова Кременця, волонтери.
Наразі почесні прапори (хоругви) не мають ніякого офіційного статусу, проте чимало подібних прапорів мають військові підрозділи, які беруть участь у бойових діях під час захисту України. Першу Почесну Хоругву з символікою національно-визвольної боротьби, у травні 2018 року, отримала 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр» ЗСУ, згодом такі прапори отримали десятки бойових полків, бригад, батальйонів ЗСУ.
Довідково:
Кременець – одне з найдавніших міст України. За даними археологів, люди постійно проживають тут від кінця X століття, але перша писемна згадка про це поселення, яка пов’язана з битвою волинського князя Данила Романовича з військами угорського короля Андраша II, датується весною 1227 року.
На початку 1241 року Кременець зумів вистояти перед ордами монгольського хана Батия. 1254 року тут знову точилися бої з номадами, відомі з літопису як Крем’янецька війна Куремси.
І на цей раз русини, яких очолював воєвода Андрій, відбилися від степовиків. Восени 1259 року, коли на Волинь прийшли орди монгольського полководця Бурондая, кременчанам довелося скоритися й розібрати свої оборонні споруди. Останній раз місто згадане в літописі 1287 року, а далі на кілька десятиліть воно випадає з поля нашого зору.
1410 року сформований у Кременці загін брав участь у вирішальній для слов’янських і прибалтійських народів битві з німецьким рицарями під Ґрюнвальдом. На початку XV століття в місті часто перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт. 1420 року, за свідченням француза Жільбера де Лянуа він навіть приймав тут послів Англії і Франції та Великого Новгорода й Пскова. Вісім років у підземеллях тутешнього замку томився Вітовтів суперник Свидриґайло Ольґердович.
Саме звідси 1418 року він вирвався на волю, щоб продовжити боротьбу за престол.
