Високопреосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!
Україна сьогодні переживає важкі часи. Важкі для кожного українця, незалежно від того, де він живе, які політичні погляди розділяє і до якої Церкви належить. І хоча поки що Тернопільщина не страждає від бомбардувань та обстрілів, проте не може стояти осторонь трагедії всієї нашої держави та українського народу.
Усі розуміють, що війна йде не тільки зброєю, не тільки танками й літаками. Набагато страшнішу війну ворог веде ідеологічно, навчаючи українців не любити свій народ і свою державу. Прикриваючись ідеями «слов’янської єдності» та «братніх народів», росіяни переконували всіх, що бути патріотом України – це щось, чого потрібно соромитись і, за змоги, уникати. Дуже часто частиною і навіть рупором цієї пропаганди ставали священнослужителі Української Православної Церкви (Московського Патріархату). І в цьому нема нічого дивного, адже ті, хто вкладав у голови священників ці думки, були друзями по семінарській лаві чи авторитетними архієреями спільної Церкви. Та й самі ідеї здавалися такими християнськими та наповненими любов’ю – єдність, праця на краще спільне майбутнє, захист своїх парафіян від гріхів та зневір’я. Що може бути кращим, ніж спільними зусиллями протистояти безбожникам та противникам віри і в такий спосіб привести своїх парафіян до Царства небесного? Чи не в цьому місія Церкви?
У православній літературі, зокрема в різних патериках, неодноразово наводяться приклади того, як біси прикидались ангелами, святими чи навіть Господом Ісусом Христом, щоб привести людину до загибелі. Вони, називаючи себе Богом чи святими, навчали людину йти не шляхом заповідей Господніх, а шляхом гріха і загибелі. Найвідомішим прикладом є житіє преп. Никити Києво-Печерського, якому явився біс у вигляді ангела і закликав більше не молитись, а тільки читати книги Старого завіту, а він буде молитись за Никиту. Лише молитва печерських старців допомогла вигнати біса, після чого Никита став справжнім подвижником і, за свідченням Києво-Печерського патерика, перевищив інших монахів своїми чеснотами.
Російська пропаганда вирішила використати такі самі методи свого батька-диявола і примусила Російську Православну Церкву стати своїм інструментом у поширенні імперських амбіцій та в боротьбі проти України. Методом напівправди, прикриваючись благими намірами і благими цілями, вам десятиліттям нав’язувалися думки меншовартості українців, неможливості розбудови незалежної від Москви Церкви та навіть «безблагодатності» української мови. Для цього ідеологи Кремля в лавах РПЦ не гребували прикриватись іменами святих, приписуючи їм пророцтва чи вислови, які ніхто ніколи не чув від них за земного життя. Всіх, хто хотів мати незалежну Церкву, таврували розкольниками і зрадниками; інші Церкви, які не підтримували імперські амбіції Росії, оголошувались ворогами, як і всі патріоти України, котрі прагнули відійти подалі від Росії та рухатися в бік Європи. У кращому разі займали позицію «я просто молюсь і не лізу в політику», в гіршому – благословляли російських окупантів «визволяти» українську землю від українців. Але кожен думав, що він чинить правильно, бореться зі злом на боці добра.
Зараз, напевно, не лишилось в Україні жодної людини, яка не розуміє, що відбувається. Російська агресія, бомбардування міст, вбивство мирних жителів – все це робиться руками російських військ. Ніхто з російських військових вже не намагається розповідати про «навчання», йде відкрита війна проти України. Війна, метою якої є не просто поневолити Україну. Тепер Путін хоче повністю знищити український народ, адже йому потрібна тільки наша земля, а не наші люди. І в такий час, коли впала полуда з очей навіть тих, хто вперто відкидав факти і займав позицію «невтручання в політику», настав час робити вибір і називати біле білим, а чорне – чорним.
Звичайно, це робити важко. Декому соромно, що ті, кого він завжди вважав друзями, виявилися ворогами, а тих, кого називав ворогами, – друзями. Боляче бачити, що його використовували вороги України для боротьби зі своєю батьківщиною. У багатьох є страх перед невідомим майбутнім. А дехто досі вичікує і сподівається, що все саме собою якось минеться, станеться чудо і все буде, як колись, до війни.
Любі мої, вже не буде, як раніше. Ця війна – болючі ліки, які Господь приписав українцям, щоб вони знову і знову не поверталися до тих, хто їх століттями нищить та вбиває не тільки фізично, а й духовно і культурно. Це болюче лікування, але воно потрібне, щоб вижила українська нація. Бо не досягши успіху в русифікації та забороні всього українського, які тривалі багато століть, зараз росіяни намагаються повністю знищити наш народ. І поки кожен українець не усвідомить, що йдеться не про чиїсь інтереси, а про виживання цілого народу, доти та війна не закінчиться. І якщо хтось сподівається, що зможе «перефарбуватись» і служити новим господарям, хай ще раз перегляне фото чи відео наслідків обстрілів українських міст, де загинуло серед інших і багато парафіян храмів, які належали до УПЦ Московського Патріархату. Зараз Московський Патріархат в Україні Путіну не потрібен. За власною волею чи ні, але він вже виконав свою місію і підлягає знищенню разом з усім українським народом.
Наша Церква вже 30 років закликає всіх православних України до єдності. І якщо раніше в опонентів цієї єдності були аргументи, чому вони не йдуть на єднання, то після утворення Помісної Православної Церкви України та надання Томосу про автокефалію жодних об’єктивних аргументів бути не може. А сьогодні наше розділення та старі образи, які дехто не може подолати, вороги України використовують у своїх цілях, і кожен, хто виступає проти цієї єдності або затягує із самовизначенням, несвідомо стає союзником окупанта.
Що зробила братія Києво-Печерського монастиря після того, як старці вигнали біса з Никити? Чи його ненавиділи, зневажали, насміхались? Зовсім ні, його прийняли з любов’ю як брата та продовжили спільну працю та молитву на славу Божу та для блага монастиря. Сьогодні ми, Православна Церква України, з любов’ю закликаємо архієреїв, священників і парафіян, які поки що належать до Московського Патріархату в Україні та вагаються, що робити далі, порвати з російським ярмом та йти до єдності. Вона нам потрібна, як ніколи. Оскільки ми ніяк не могли до неї раніше прийти мирним шляхом, то Бог попустив нам це горе, щоб ми забули давні образи та об’єдналися навколо Господа Ісуса Христа, Його святої Церкви, яку Він благословив в Україні мати незалежність, під омофором Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Забудьмо все, що було раніше, простімо і самі попросімо прощення. Бо сьогодні нам особливо потрібна єдність, розділеними ворог нас подолає, а коли ми об’єднаємось, то він нас буде боятися та не зможе ніколи перемогти.
Дорогі владики! Єднаймось навколо Христа в єдиній Помісній Українській Церкві. Ставаймо до одного престолу і молімось за перемогу українського війська над окупантом. Зараз не час молитись за абстрактний «мир», тому що цей мир може бути і тоді, коли зникне Українська держава, український народ і українські Церкви. На кладовищі теж мир, але там немає життя. Єднаймось, ми вас приймемо як дорогих братів, старі образи забудуться і лишиться тільки любов. Тільки порвавши з Московським Патріархатом та ставши архієреями Української Церкви, ви зможете виконати волю Божу. І горе тим, хто вирішить стати богоборцями та далі підтримувати антихристиянську боротьбу Путіна проти України.
Всечесні отці! В зоні бойових дій гинуть ваші парафіяни і руйнуються ваші храми. Від вас залежить, як довго триватиме війна. Поки ви залишаєтеся в МП, доти Путін вважає, що тут є люди, які його підтримують і готові приймати як «визволителів». Я розумію, що в багатьох випадках у вас були конфлікти з нашими священниками і ви боїтесь, що старі образи перевищать спільну мету – єднання та перемогу. Але це не так. Ми вас чекаємо як братів-українців, які вирвалися з неволі та єднаються у вільній від будь-чийого впливу Церкві. Якщо ж ці конфлікти зі священиками ПЦУ на місцях занадто болючі, то ви можете прийти у пряме підпорядкування єпархіального архієрея чи навіть напряму Предстоятеля Церкви, поки не забудуться образи і не перестануть боліти рани. Якщо ви очікуєте, коли перейде єпархія чи ціле ваше благочиння, то це очікування може тривати довго або і взагалі може не настати і бути звичайним затягуванням часу. Ваш же сміливий крок може спонукати ваших братів-священиків та архієреїв порвати з московським ярмом та об’єднатись у єдиній Церкві всього українського народу.
Брати і сестри, парафіяни громад Московського Патріархату! Сьогодні як ніколи потрібно робити вагомі кроки та важливий вибір. Тому сьогодні ви можете стати співтворцями нової України і нової Церкви. Спонукайте своїх душпастирів та владик до цієї єдності, а якщо вони самі бояться – показуйте їм приклад, підтримуйте їх та йдіть усі разом до єднання. Бо ворог не питає, хто до якої Церкви належить, і вбиває серед інших і тих православних християн, які, як і він, у храмах моляться за патріарха Кирила. Тому зараз не час вичікування чи якихось напів заходів. Недостатньо, що ваш священик не поминає російського патріарха, якщо це робить ваш предстоятель. Недостатньо зібрати підписи чи сказати, що колись, після війни, можливо, буде скликаний собор і, може, він щось вирішить. Зараз не час стояти збоку і чекати, що хтось за вас вирішить вашу долю. Від кожного з нас, від кожного слова і кожної дії залежить, чи буде завтра Україна і чи будуть жити ваші діти та онуки. І кожне рішення громади про вихід з МП – це могутній удар по окупанту, це ще один крок до перемоги над ворогом.
Наостанок хочу всім нам нагадати слова Євангелія: «Тоді Ісус сказав юдеям, які увірували в Нього: якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками; і пізнаєте істину, і істина визволить вас. Йому відповіли: ми рід Авраамів, і ніколи не були рабами нікому, як же Ти кажеш: станете вільними? Ісус відповів їм: істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, є раб гріха. Але раб не перебуває в домі вічно, а Син перебуває вічно. Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними» (Ін. 8: 31-36). Сьогодні немає в Україні людини, яка не знала б істини. Сьогодні найбільш сприятливий час, щоб стати вільними. Бо цього хоче Бог. І цього потребує Україна, щоб вижити.
Нехай Господь благословить нашу Українську державу, дарує їй перемогу над окупантом і краще майбутнє, яке прийде через єднання українського народу в любові до Бога та України. Амінь.
Архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор
