“Серед копій предметів цього скарбу, які можна побачити на виставці, є фібули – давні застібки на одяг у вигляді зображення вовка та лані. Також є копії нашивних блях на збрую коня, копії гривни – прикраси на шию, а також є копія корони”, – каже директор музею.
Михайло Сохацький розповідає, що скарб знайшли жителі села Михалків на березі Дністрової кручі. Ті події, з розповідей свідків, описав австрійський археолог Кароль Гадачек, який у 1900-их роках побував у Михалкові.
За його словами, двоє дівчат-сиріт Катерина і Настя гнали дорогою на пасовище корови та кілька овець – це все, що мала на господарці їхня матір-удова.
Йдучи дорогою, вони помітили калюжу, яку вимили і наповнили водою дощі. На дні і по краях калюжі дівчата помітили яскраве жовте сяйво. Прийшовши додому, вони розповіли про це матері і разом з нею повернулися до того ж місця.
Вони витягли з глини металеві предмети. Мати спробувала продати знайдені речі власникові магазину в сусідньому селі. Але продати їх не вдалося, бо їй пропонували надто низьку ціну.
Оскільки предмети були знайдені на державній землі, то ними зацікавилися війт Михалкова Грицько Ткач, секретар гміни Іван Карпінський і священник Люшпінський із сусіднього села.
Вони поїхали зі знахідкою до Борщова і там, з допомогою ювеліра, визначили, що речі зроблені з дорогоцінного металу.
Власник млина у Борщові Мечислав Борковський дізнався від вдови про ці предмети і поїхав до Львова за порадою до науковця музею Дідушицьких – Владислава Зонтака.
Науковець приїхав подивитись на знайдені речі й зрозумів, що вони із золота. Зонтак купив їх для музею, згідно з нормами і законами Австро-Угорської імперії.
“Коли дійшла справа до оплати – вирішили, що оскільки скарб знайдений на території місцевої гміни, тобто на державній землі, то частину грошей перерахували на гміну, на банківський рахунок. Громада могла користуватися цими коштами і брати безвідсоткову позику аж до початку Першої світової війни. А вдова взяла свою долю і вдало видала заміж доньок. Дівчата виїхали до Канади, а матір, на тому місці, де знайшли скарб – поклала хрест”, – каже Михайло Сохацький.
Коли новина про знайдений скарб поширилася між місцевими людьми, то усі почали шукати золото.
Другу частину скарбу знайшов уродженець села Михалків, який у Львові служив в австрійському війську. Він зацікавився подальшим пошуком скарбу, коли побачив на виставці золоті предмети, знайдені в його рідному селі. Це була виставка старожитностей Галичини, яку експонували у приміщенні, де зараз – Львівська ратуша.
“У нього виникла зацікавленість, чи не продовжити пошуки на горі, яка отримала назву “Золота гора”. Він приїхав у рідне село. Війтом був його дядько, який сказав, що не можна копати гору. Але війт додав, що якщо будуть їхати вози з поля зі снопами і перевертатимуться – треба буде ремонтувати дорогу і для цього можна буде копати глину. Чоловік так і зробив. Глину він брав біля того місяця, де був знайдений скарб. Яму копав не глибоку, але широку. Він долучив до роботи ще кількох знайомих хлопців і вони розкопали яму розміром 16 квадратних метрів. Чоловіки таки знайшли другу частину скарбу”.
Для науковців, найціннішим серед знахідок був глиняний глечик. По ньому визначили, що ці речі – із 7 століття до нашої ери.
Скарб спочатку зберігали у Львові у музеї Дідушицьких.
“Частину купили приватні колекціонери у Бесарабію та Чернівці. А коли приїхав з музею Дідушицьких Владислав Зонтак, то купив решту скарбу. Довго ці речі зберігалися у музеї у Львові. А потім радянська влада цей скарб, як важливий для науки матеріал, вирішила перевезти у Санкт-Петербург в “Ермітаж”. Пізніше, у період “перебудови”, золото перевезли до Москви в “госхран”, де воно зберігається й досі”, – каже Михайло Сохацький.
Предмети Михалківського скарбу також знаходяться у музеях Відня, Будапешту, Кракова та Берліну.
