Ця трагедія сталася рік тому, 8 лютого у Тернополі, на вул. Галицькій, 37. Приблизно о пів на другу ночі під час прокладання траншеї під майбутній водогін та каналізаційну мережу до новобудови на вул. Є. Коновальця стався зсув ґрунту. Відтак глиби землі живцем поховали двох монтажників. Декілька годин працівники служби надзвичайних ситуацій проводили рятувальні роботи, поки з триметрової глибини дістали робітників. На жаль, чоловіки вже не подавали ознак життя. Юридичною мовою, вони задихнулися, ще отримали тяжкі тілесні ушкодження.
Столична компанія знехтувала правилами безпеки
Загиблі були жителями Київської та Донецької областей. Причому один із них взагалі працював, як то кажуть, із власної волі, тобто не був офіційно оформлений на підприємстві. Хоча чоловікові вже було під сорок років, і він мав би замислитись над пенсією. Відтак його рідні не зможуть вимагати від компанії грошової компенсації.
Тим часом, днями у Тернопільському міськрайонному суді завершився розгляд цієї справи. Слід нагадати, що роботи проводила РБК «Спецбудмонтаж» (м. Київ) на підставі договору з КП «Тернопільводоканал» та зобов’язувалась провести заміну та санацію водопровідних і каналізаційних мереж до новобудови на вул. Євгена Коновальця.
Відповідно до «Переліку робіт з підвищеною небезпекою», об’єкт належав до робіт з підвищеною небезпекою. Тому, відповідно до законодавства і за умовами контракту, підрядники не повинні були працювати вночі, у вихідні й святкові дні. Роботи мали проводити лише в денний час. Крім того, виконроб зобов’язаний був потурбуватися, аби територія майданчика була огороджена, а стіни траншеї – укріплені. Натомість під час перевірок і в ході слідства правоохоронці разом зі спеціалістами Держгірпромнагляду виявили грубі порушення норм техніки безпеки. І це при тому, що паралельно до траншеї проходить дорога з досить інтенсивним рухом, прокладено електрокабель тощо.
Більше того, одразу після надзвичайної події мешканці навколишніх будинків розповідали, що монтажники працювали у нелюдських умовах – приступали до роботи удосвіта і гарували до пізньої ночі. Для них не встановили ані вагончика, щоби перепочити і погрітись, ані туалету. Отже, люди працювали під дощем і морозяним вітром ледве не по 12 годин на добу.
На лаві підсудних – виконроб
Оскільки за всі роботи на об’єкті відповідав виконроб, він і потрапив на лаву підсудних. У суді чоловік розповів, що за прокладанням траншеї слідкував майже до опівночі, потім поїхав відпочити. Тим часом п’ятеро монтажників, у тому числі й двоє потерпілих, продовжували працювати на глибині понад 2 м – хотіли завершити роботи на тій ділянці.
Цікава деталь: в офіційному повідомленні на сайті обласного управління Національної поліції «Досьє 102» вказано, що про нещастя на будівництві о 1 год. 46 хв. повідомив таки виконроб.
Та повернемось до зали суду. Потрапивши на лаву підсудних, виконроб повністю визнав свою вину стосовно допущеного порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві, хоча як керівник зобов`язаний був їх дотримуватись, що й спричинило загибель людей (ч.2 ст. 272 КК України).
Водночас зазначив, що повністю відшкодував родинам потерпілих завдану матеріальну та моральну шкоду, усвідомив неправомірність вчиненого і став на шлях виправлення. Також сказав, що доглядає за своєю сестрою – інвалідом 2 групи, тому просить його суворо не карати. Потерпілі підтримали прохання обвинуваченого.
Зважаючи на це, суд призначив виконробу покарання у вигляді 2-х років обмеження волі з позбавленням права один рік займати посади, пов’язані з організацією та виконанням робіт з підвищеною небезпекою. Водночас служитель Феміди застосував ст. 75 КК України та звільнив виконроба від відбування основного покарання з випробуванням і встановив 1 рік іспитового строку, зобов’язавши періодично з’являтися для реєстрації до органів з питань пробації; повідомляти про зміну місця проживання, роботи та/або навчання; без дозволу не виїжджати за межі України. Утім, чоловік рік не має права обіймати посади, пов`язані з організацією та виконанням робіт з підвищеною небезпекою
Джерело: Тижневик “Номер один”
