Федоровичі – шляхетний галицький рід, який володів чималими статками і маєтками на Тернопільщині в ХІХ ст. Це були прогресивні господарі, просвітяни, філософи, політичні мужі, культурні діячі, меценати і передусім патріоти. Їхній внесок в розвиток культури Галичини – неоціненний. Особливо, якщо врахувати, що жили вони на зламі становлення двох самодостатніх, модернових націй – українців і поляків.

Життєпис родини Федоровичів припадає на період, який яскраво ілюструє перехід взаємовідносин галичан, які жили в Австрійській, а потім Австро-Угорській імперії, від співіснування в єдиному культурному просторі до кривавих збройних конфліктів.

Івана Федоровича обрали послом від Тернопільщини до Державної ради Австрійської імперії. І упродовж сорока років він посідав провідне місце майже в усіх передових суспільних рухах та історичних подіях Галичини 1830-1870-х років.

Основний меценат «Просвіти»

Іван Федорович активно працював в агрономічних, кредитових, благодійних товариствах. Писав політичні та філософські трактати, щоденники, збірки афоризмів, переважно польською мовою. Писав також поезії українською. Став власником маєтку в селі Вікно (колишнього Гусятинського району) і започаткував у селі книгозбірню та збірку творів мистецтва.

Цю справу продовжив його син і єдиний спадкоємець Володислав Федорович. Спочатку він дещо тяжів до польської спільноти й навіть при підтримці поляків був обраний до австрійського парламенту. Проте був незгідний з ворожим ставленням до українців і взяв активну участь в зрушеннях в українському національному житті.

• Володислав Федорович живе на межі українського і польського світу. В парламенті група консерваторів заявила, що українці видають антипольські книги про Богдана Хмельницького. Очевидно, що Федорович він був дуже спонтанним чоловіком, бо він тоді вийшов і каже: «Вони нам не дають гроші на Просвіту, то я записую 12 000 корон на Просвіту. Просвіта буде видавати книжки без сейму і без австрійської держави». А це були величезні гроші, – пригадує Ігор Набитович, український і польський літературознавець, перекладач, доктор філософії Українського Вільного Університету в Мюнхені (Баварія), професор, під час презентації своєї книги «Дерево життя літературного роду: Іван Федорович, Володислав Федорович, Дарія Віконська».

І довгий час українська культура і діяльність «Просвіти» функціонувала за гроші багатого магната Федоровича. А сучасники стали називати його єдиним дідичем, який признавався до української національності.

«Федорович із Вікна»

Володислав Федорович

• Діяльність Володислава Федоровича дуже широка. Це історія та етнографія, політика та юриспруденція, педагогіка та просвітницька діяльність, філософія, медицина, археологія, колекціонування творів мистецтва, килимів, відродження народних промислів, відкриття спеціальних навчальних закладів, організація перших в Галичині етнографічних виставок, – розповідає історик і краєзнавець Сергій Ткачов. – Читаючи історичні дослідження про цього поміщика-патріота бачимо, що його вклад в розвиток культури порівнюють навіть із вкладом митрополита Андрея Шептицького.

«Русь для русинів!»

Особистість Володислава Федоровича, як культурного діяча, значною мірою характеризує його керівництво товариством «Просвіта» у 1873 – 1877 роках. Його обирають третім головою товариства.

• Він стає на чолі «Просвіти» молодим 28-річним чоловіком. І вже у своїй інавгураційній промові проголошує гасло «Русь для русинів!». Відбувся такий еволюційний, навіть революційний злам. І він почав бути епатажним. На засідання віденського парламенту приходив в одязі руського боярина, і на відкриття чеського театру в Празі приїхав у цьому ж строї, ще й з шаблею. Це був фурор. Чеські газети, чеська публіка його сприймали «на ура». Адже чехи – це ще один підневільний слов’янський народ в Австро-Угорщині. Тому він був уособленням братнього народу – русинів, – каже Сергій Ткачов.

«Коли до Тернополя на відкриття вистави приїхав наступник австрійського престолу архикнязь Рудольф, В.Федорович подбав, щоб історики накреслили йому зразок одягу українського боярина, і він уже в цьому одязі вітав архикнязя від імені Українців», – пише історик Микола Чубатий.

У 1877 році Володислава обрали головою комітету з влаштування етнографічної виставки, що організували з нагоди приїзду до Тернополя австрійського престолонаступника. Виставка мала показати представникові монархічного двору, що українці — окрема, самостійна нація, зі своїм способом життя, звичаями та побутом.

У тернопільському міському парку було побудовано зразки типів селянських хат різних регіонів Галичини. Там демонструвалися різновиди українського національного одягу, особливості виконання обжинкових та хороводних пісень і танців. У відкритті виставки взяв участь зведений хор із 122 співаків з 11 навколишніх сіл.

Володислав Федорович вітав гостей в одязі українського боярина і цим ще раз дав зрозуміти, що українці, як і поляки та інші народи монархії, крім звичаїв і традицій, мали в минулому свою державність зі своїми боярами й князями, а тому заслуговують на право в складі Австро-Угорщини власної автономії з рідномовним шкільництвом, власною культурою та власним самоврядуванням. Організована виставка увінчалася великим успіхом і в значній мірі стала причиною більшого пробудження самосвідомості українського населення.

Анонс.

У наступних публікаціях ви дізнаєтеся про те, з ким із відомих представників інтелігенції товаришував Володислав Федорович, якого відомого українського класика літератури найняв на роботу, чому відкривав школи ремесел у селах, та за якою унікальною розсадою до нього з’їжджалися господарі з усього світу.

Довідка.

• Зараз у селі Вікно Гримайлівської громади Тернопільської області розпочався процес створення музею Володислава Федоровича.
• На базі історико-краєзнавчого музею у с.Вікно, започаткованого в 2007 році Ганю Чемерою, планують організувати виставкові зали зі зразками унікальних килимів, предметів побуту, експозиціями світлин та архівних матеріалів.
• Тут проводитимуть майстер-класи з ткацтва.
• Проєкт «Музей Федоровича у Вікні» реалізується в межах партнерської програми «Культура.Туризм.Регіони» Українського культурного фонду, Державного агентства розвитку туризму.