Завдяки режисеру-постановнику обласного академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка, заслуженому діячу мистецтв України В’ячеславу Жилі, тернопільські глядачі відкрили для себе непередбачуваність сюжетних поворотів у комедіях британського драматурга Рея Куні, іскрометність жартів венеціанського лібретиста Карла Гольдоні, а назви гормонів «тестостерон» та «естроген» взагалі стали для них звичними і часто вживаними поняттями.
Присвятивши Тернополю і нашому місцевому театру більше сорока років життя, В’ячеслав Жила завжди прагнув довести, що театр – це високе мистецтво. «У світі інституція театру – елітарний, дорогий вид мистецтва. Це інше, знакове мистецтво. Так, як зробиться в театрі, ні в кіно, ні на телебаченні не побачиш. Адже це «живі» актори, «живі» емоції, і кожен грає це по-різному. Але, разом із тим, це не має бути дешево і нецікаво. Театр має дивувати. І як мінімум – професіоналізмом акторським», – говорить митець.
А щодо цього у Жили є велетенський власний досвід – і як актора, і як режисера. І те, що зараз із театру намагаються зробити «хайп», на його думку, – лише від браку освіти та знань. «Молоді режисери-«постмодерністи» гадають, що відкривають Америку, стверджуючи, що все, створене до них, – дурниці. Причому, переконані, – саме вони зараз «відкриють», і все покажуть, і пообливаються фарбою, і вироблятимуть на сцені все, що завгодно. На їхню думку, саме це – те мистецтво, яке буде зрозумілим глядачеві, – розповідає В’ячеслав Миколайович. – Ми не проти цього, звичайно, однак театр має бути різним. І досі існують репертуарні театри, – з постійною трупою, режисерами, які вміють так працювати. Вони несуть певну естетику для глядача, певні смаки прищеплюють, намагаються, щоб зі сцени звучало українське слово, – нехай сучасне, нехай модернове, але українське! І це має величезне значення. Для глядачів повинні працювати професіонали, які несуть певну культуру, певні моральні цінності, певні емоції».
Завдяки комедіям, які Жила ставив, окрім Тернополя, в різних містах України, в Польщі, він вважається знавцем цього жанру. Театри, немов кризового менеджера, як креативного режисера запрошують його «на комедії», аби привабити до зали глядача. Адже існує бачення, що такий жанр легше сприймається, і люди зараз більше ходять на комедії чи оперети, бо серйозне їм набридло, оскільки й в реальному житті такого вистачає. Однак, на думку В’ячеслава Жили, театр при цьому все одно не просто розважає, а й піднімає якісь дуже нагальні питання.
«Американський дослідник такого жанру, як комедія, – Стівен Каплан – доводить, що це єдиний жанр, який говорить про нас правду, показує нас такими, якими ми є, з усіма нашими недоліками, – пояснює В’ячеслав Миколайович. – Якщо нас вчили, що комедія – це завжди сміх, – ми висміюємо недоліки людського характеру або поведінки, то жанр комедії на сьогоднішній день дещо по-інакшому трактується, бо життя у нас строкате: буває і смішним, і сумним. Тому жанр комедії видозмінюється, і це поняття не завжди означає регіт. І в хорошому, і в поганому розумінні може бути. Взагалі, комедію ставити найважче, хоча в мене це добре виходить. Але робити серйозні, глибокі речі, піднімати важливі питання дуже хочеться, однак такий період пішов, що ніхто не хоче серйозне дивитись».
Загалом, як зізнається В’ячеслав Жила, поставити і спробувати хочеться ще багато чого, адже зараз стільки драматургії. «Є багато чого цікавого. Хочеться і романтики, і того, й іншого, – каже режисер. – Хоча мені й так пощастило в тому, що ставив: Теннесі Вільямс, Альбер Камю, Фридрих Дюрренматт, Вільям Шекспір, Едмон Ростан. І це Тернополю пощастило! Як казав колишній художній керівник театру Михайло Форгель, нашій афіші позаздрить театр Франка! Я завжди вважав, що тернопільський глядач має дивитися найкращі взірці світової драматургії і української зокрема. І про таку любов, про такі відносини, щоб «чіпляло». Бо коли «не чіпляє», то залишаєшся холодним. І треба, щоб театр не був архаїчним, – ми ж помірковані «постмодерністи»! Тому без «перехльостів» – грамотно, зрозуміло, бо можна такого «наворотити», що ніхто нічого не збагне!».
Наразі Жила сподівається повернутися до п’єси Альбера Камю «Калігула», – ця вистава була в репертуарі театру 25 років тому: «Такий автор, і така проблема влади, там зображена, – як на мене, більш актуальної п’єси на сьогоднішній день не може бути!».
8 лютого 2021 року В’ячеслав Жила відзначає 60-річний ювілей. «Для мене це все просто, немає відчуття, що ти «пройшов», ще рано підбивати підсумки, – посміхається на запитання, пов’язані з віком та датами, митець. – Ми ж в душі ще молоді! Ми ж як зафіксували це в дитинстві, так і залишається – тіло старіє, а душа – молода!».
Отож, найкращі вітання ювілярові! Ще довго залишатися юним душею, закоханим у світ, театр, життя, і нових творчих досягнень!
Олена Лайко, «Тернопільська Липа».
Фото з мережі Інтернет
