Широкій аудиторії українців співачка Іванка Червінська стала відома після участі у шостому сезоні талант-шоу «Голос», яке відбувалося на телеканалі «1+1». Її майстерний самобутній спів поєднує українську народну пісню з такими музичними стилями, як джаз, блюз, босанова. Ця тендітна дівчина то співає, наче шепоче, то розвиває тему настільки потужним звуком, що пробирає аж «до мурашок». Такою широкою і, водночас, тонкою та вишуканою, є творчість Іванки. Наша розмова з нею про те, як вона відчуває нинішній світ, свого слухача, роль етно-мистецтва в українському музичному просторі, як спілкується через пісню зі своєю аудиторією.

Чи легко ви знайомитеся з людьми? Розкажіть про найяскравіше чи найбільш знакове знайомство: з ким і за яких обставин воно відбулося?

Насправді я досить комунікабельна людина. Люблю спілкування і відчуваю, що мені легко дається контакт із людьми, а співрозмовникам комфортно і приємно зі мною.

Чи були у мене якісь знакові знайомства? Думаю, що так. Адже часто знайомлюся з творчими особистостями, і кожен більшою чи меншою мірою справляє на мене враження, впливає. Але, мабуть, одна із найпам’ятніших зустрічей, про яку зараз не можу не згадати, це зі Святославом Вакарчуком. Він «повернувся» до мене на проекті «Голос Країни» в 2015 році. На той момент знайомство з ним справило на мене неймовірне враження, адже я росла на його піснях! То ж спілкування зі Славком особисто для мене стало зворушливою і хвилюючою подією. Це ж стосується і знайомства з Марічкою Бурмакою, оскільки ще школяркою дуже любила її пісні. Для мене спілкування з такими людьми – надзвичаний момент. Зараз ми вже товаришуємо, разом із Марічкою виступаємо в концертах з одними й тими ж музикантами – гуртом Gypsy Lyre. До речі, знайомство з цими музикантами, – це теж був неймовірний момент в моєму житті.

Розкажіть про вашу зустріч. Адже тепер з цими музикантами ви плідно співпрацюєте.

Про Gypsy Lyre я можу багато розповідати. Наше знайомство сталося приблизно сім років тому. В той момент я була ще солісткою етно-джазового гурту ShockolaD і жила у Львові. Якось друзі запросили мене до одного з київських клубів на концерт авторської гітарної музики. До цього моменту про творчість гурту Gypsy Lyre я нічого не знала. І, почувши їх вперше, була абсолютно вражена! Це були надзвичайно красиві мелодії, душевність і атмосфера концерту мене шокувала в найкращому сенсі цього слова. Здається, я навіть розплакалася. Наші спільні друзі познайомили мене з Геною Бондарем, який є автором цього проекту. Вони розповіли, що я співаю народну музику, джаз. А в кінці концерту Гена вирішив запросити мене на сцену поспівати разом. Це було і кумедно, і хвилююче водночас, адже на той момент я справді була під сильними враженнями від їхнього виступу і трошки соромилася співати, але й дуже хотіла. Цей день ніколи не забуду, адже тоді народилася наша перша пісня «Летів пташок» на народні слова. І пізніше саме вона мені допомогла «повернути» крісло Святослава Вакарчука на проекті «Голос». Ми й зараз співпрацюємо з Gypsy Lyre. Саме Гена став саунд-продюсером мого нового альбому «Покоси». А ще, ми готуємо альбом колискових. Він буде надзвичайно красивим.

Що для вас означає справжність у спілкуванні?

Для мене справжнє спілкування базується на довірі, відвертості, вмінні співпереживати. Адже можна порозумітися навіть тоді, коли в людей ставлення до певних речей зовсім різні, але є прагнення зрозуміти одне одного.

Що цінуєте в людях найбільше? Які якості? Хто є «вашою» людиною на всі сто відсотків?

Звісно, мені імпонують розумні, ввічливі люди, які проявляють турботу, вміють слухати. Але я вчуся сприймати інших такими, якими вони є. Зрештою, у кожному з нас є щось таке, за що нас можна любити.

Почуття гумору в співрозмовника, – воно взагалі потрібне?

Як на мене, почуття гумору – це, безперечно, чудова риса, яка робить людину не вразливою. Важливо вміти пожартувати навіть із дуже серйозних моментів, а головне, – із самого себе. Люди з почуттям гумору заряджають інших на позитивний лад, свідомо уникають конфліктних ситуацій, суперечок, і це часто стає в пригоді.

Чи є суперечності між традиціями минулого і сучасними технологіями в спілкуванні, вони допомагають, чи ні, порозумітися з оточуючими?

Часто згадую своє дитинство, і мені здається, що воно було прекрасним, без багатьох відволікаючих факторів. Безумовно, сучасні технології роблять наше життя комфортнішим, зручнішим. Соцмережі – хороший інструмент для спілкування, але ніщо не замінить радості від теплих обіймів, проникних поглядів і живих усмішок. Тут важливо просто витримувати баланс і не позбавляти себе насолоди від різноманітності світу.

Знаймство і спілкування в соцмережах. Яким є ваш особистий досвід? Як ставитеся до хейтерства, негативних коментарів у ваш бік чи до того, коли хвалять?

Людина за своєю природою дуальна. Хтось дратує, а хтось – викликає захоплення. Часом люди намагаються самовиразитися за рахунок інших, тому це й норма, що існують хейтери. А щодо критики… Не просто змиритися з тим, що тебе критикують, але є критика, на яку важко образитися, – це коли вона конструктивна. Тоді акцент робиться не на тому, що погано, а на тому, як можна зробити краще. На жаль, до хейтерів це стосунку не має. І саме тому вважаю, що не варто на них звертати увагу.

Стосовно похвали, то вона, звісно, емоційно підтримує, додає впевненості в собі, надихає врешті-решт. Тут важливо, наскільки кожен із нас може об’єктивно оцінювати свій рівень.

Які прийоми використовуєте на своїх концертах, щоб «розворушити» глядача? Що для Вас означає добрий контакт з аудиторією?

Один з основних наших методів, – відчувати аудиторію і вибудовувати певний ментальний міст через творчість, це правильний підбір форм і методів виступу, щоб поступово залучати слухачів і виходити на один емоційний контакт.

Часто ми плескаємо і співаємо разом. Це об’єднує, розслабляє і допомагає взаємодіяти одне з одним. Кожна душа тягнеться до чогось приємного і хорошого. Всім хочеться бути до цього причетними і разом творити творчу емоцію. Такі концерти й виходять найкращими!

Чи є зараз пісня засобом спілкування? 

Музика як невербальний спосіб передачі інформації, без зайвих слів доносить глибокий сенс, найтонші переживання. Можна вибрати будь-який аспект творчості. Я вибрала народну пісню. Адже виросла в цій культурі, люблю її і, коли співаю, то певним чином завжди себе відчуваю ближче до дому і спогадів, пов’язаних із моїм дитинством. Народні пісні, на відміну від сучасних, несуть історію, прадавній дух і етнічний код. Для мене в цьому і полягає сенс розуміння своїх предків, аби розуміти і своє існування. А в пісні доноситься саме ця закладена інформація.

Розкажіть про свій останній альбом «Покоси». Що вас надихало, коли його створювали? Як довго про нього мріяли, задумували?

Альбом «Покоси» був готовий ще навесні цього року. Проте через пандемію довелося відкласти презентацію. Ми його записували впродовж трьох років, бо не ставили собі завдання зробити це в якісь певні терміни. Паралельно працювали з іншими музичними проектам, багато виступали. До того ж, я стала телеведучою музичної програми на UA:Перший, а це, в свою чергу, також забирало багато часу. Пандемія внесла свої корективи в нашу сферу діяльності, але ми вже одно налаштовані оптимістично. Вже в грудні плануємо видати ще один альбом – «Колискові».

Сучасні артисти відкриті чи закриті для спілкування? Постійна присутність у соцмережах, в Інтернеті, не шкодить особистому, адже артист, все ж таки, повинен мати право на приватність?

Думаю, що в кожного артиста це питання завжди викликає когнітивний дисонанс. З однієї сторони, всі хочуть бути відомими, а з іншого – мати право на приватність. І це, в принципі, важко поєднати. Знайти баланс можна хіба що в мірі своєї популярності. Тому нішовий артист, думаю, завжди матиме перевагу в особистому просторі.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду