Зустрічайте довгоочікуваний епізод проекту «Зе Интервьюер» з гуртом TVORCHI, який став сенсацією Національного відбору на Євробачення-2020! Ми спілкувалися з хлопцями і до, і після фіналу Нацвідбору. Крім ексклюзивних подробиць про участь у відборі, Джеффрі Кенні і Андрій Гуцуляк розповіли, яким було дитинство Джеффрі в Нігерії, чому йому було складно жити в перші роки в Україні, як Андрій почав писати музику, скільки коштував перший кліп групи, а також поділилися подробицями особистого життя.
Які проблеми виникли у гурту TVORCHI під час виступу у фіналі Нацвідбору? Чому Джеффрі нічого не сказав про це зі сцени? Чи правда, що він нюхає кокаїн перед виступом? Чи є у TVORCHI продюсер? Як часто Джеффрі стикається з расизмом? Чи має музика бути поза політикою? Як Андрій пише музику і грає наживо? І чи правда, що пісню Bonfire було записано на смартфон?
ЩО ТРАПИЛОСЯ ПІД ЧАС ВИСТУПУ У ФІНАЛІ НАЦВІДБОРУ НА ЄВРОБАЧЕННЯ? ЧОМУ ДЖЕФФРІ КЕННІ НІЧОГО НЕ СКАЗАВ ПРО ПРОБЛЕМИ ЗІ ЗВУКОМ ОДРАЗУ ПІСЛЯ ВИСТУПУ?
Джеффрі: Я був розгніваний. Коли я йшов на сцену, звукоінженер сказав мені: «Перевір навушники, все добре?». Але в той момент я міг почути тільки те, що я співав у мікрофон, без музики. І я сказав, що так, усе звучить добре. В мене в одному вусі не було навушника, був лише один. Я думав, що, можливо, я просто не дуже добре чую. Я хотів запхнути навушника трохи глибше, щоб почути музику. На мій подив, там не було музики взагалі, лише мій голос. Я зрозумів, що для того, щоб виступати як у записі, потрібно відчути все душею. Я спробував це зробити, але, на мій подив, всередині я чув звук нормальної гучності, а ззовні було дуже гучно. Те, що я співав, у навушниках звучало добре, але насправді я не знав, як воно звучало. Не було нічого. Ні бек-вокалу, ні музики.
Андрій: Я зрозумів відразу, що щось не так. Я глянув одним оком на Джеффрі, і зрозумів, що щось він дуже часто торкається вуха. Потім, як виявилося, Джефрі сказав, що музики не було зовсім. Ми зразу пішли до людини, яка відповідє за це. Ми не йшли, до речі, до ПТС – бо були чутки, що Джамалі відключили інструментал з середини, і пісня починається, а в неї музика грала з середини пісні. І я чув, що нас звинувачують, що ми підійшли [до ПТС] і щось там «нарішали». Ми нікуди не ходили – підійшли туди, де нас «опетлічують», це одразу за сценою, і говорили до того чувака, що був відповідальний [за звук]. «Все було добре», – він сказав і почав сміятися в лице.
Джеффрі: Ми розмовляли з ним, і там іще було десь п’ятеро людей з команди звуку, і вони просто почали сміятися. Ми спитали в них: «Хлопці, чому ви не увімкнули музику в моєму навушнику? Ви ж знаєте, що я завжди в одному навушнику, і якщо ви вимкнете музику, я не зможу співати під неї і мабуть випаду з тональності». І вони просто почали сміятися без причини – я не знаю, чому. [Я нічого не сказав зі сцени,] тому що до виступу на сцені усе розплановано. Ми виходили на сцену до Сергія Притули і розписали заздалегідь: що казати, коли казати, хто що каже… Моя позиція була такою: я просто мав відповісти на будь-яке питання, яке він би нам ставив. Я хотів бути ввічливим. Вчора я не міг контролювати себе. Всередині я хотів сказати дуже багато нецензурних слів, і я не хотів говорити їх зі сцени. Я хотів піти на бекстейдж, зустрітися з цим звукоінженером, і це виявилося навіть гіршою ідеєю. Бо я зустрів його, спитав, чому не було музики, а його колеги почали кепкувати з нас. Я думаю, що так було б ще гірше. Ми були б на останньому місці, якби я просто зупинив виступ. Я злякався цієї думки, і просто намагався глибше вставити навушник, щоб почути музику, але нічого так і не почув. Ти знаєш, вони мені після півфіналу казали: «Все на фіналі буде чудово, все буде добре». І коли я не почув музики на сцені у фіналі, в моїй голові почалися думки: «Мені варто зупинитися чи не варто?». Я не знав, що маю робити. Але я знав, що це прямий ефір, велике шоу. І не було жодного змісту зупиняти його посередині, бо усе, що я чув до конкурсу, – «В тебе є лише три хвилини. Виступи і забирайся». Ось і все.
ЯК TVORCHI СТАВЛЯТЬСЯ ДО НАРКОТИКІВ І ЧИ ПИШУТЬ МУЗИКУ ПІД ЇХ ДІЄЮ?
Андрій: [Наше ставлення до наркотиків] негативне, оскільки ми жодного разу перед концертом ні алкоголю, ні наркотиків не вживаємо. Якщо ти навіть вип’єш алкогольного напою, ти тупо не вариш – ти стоїш і все. Просто Red Bull і все. [Музиканти вживають наркотики], скоріш за все, від депресії, якщо страждають від депресивних станів. Я скажу так: років 4 тому я спробував «травку» і спробував написати біт. Я просто сиджу на студії, відкрив ноутбук і думаю: «Пройшло п’ять хвилин, а що я шукав?». Стою, сиджу, цокаю-цокаю…Коротше, з цього діла нема. Ти настільки тупиш, що працювати нереально.
ДЖЕФФРІ ПРО СВОЄ ДИТИНСТВО У НІГЕРІЇ І РОДИНУ: «В МЕНЕ ДЕСЬ 20 БРАТІВ І СЕСТЕР»
Мої батьки дуже оберігали мене. Мій батько був військовим, і, як я завжди кажу своїм українським та нігерійським друзям, до приїзду до України я ніколи не їздив на автобусі. Батьки оберігали мене, я завжди їздив на машині, і коли я кажу, що ніколи не користувався автобусом, всі такі: «Що?». Навіть мої нігерійські друзі кажуть: «Боже, де ти був?». Усі дивуються, але моє дитинство проходило у такому тісному колі, в ньому було небагато людей. В мене є брат-близнюк і сестра. Усі вони живуть в Нігерії. Мій батько багато років тому мав 3 дружини, і я навіть не знаю, скільки в мене взагалі братів та сестер. Але я знаю своїх кровних брата і сестру. Ми усі разом жили в одному будинку. Ще є маю десь 20 різних братів і сестер. Моє дитинство не було бідним. На початку, до нашого народження, до того, як мої батьки чогось досягли, наша родина завжди була на нижчих позиціях. Я багато подорожував, коли був малим: США, Великобританія, Дубай…
ДЖЕФФРІ ПРО СКЛАДНОЩІ У ПЕРШІ РОКИ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ, РАСИЗМ І СТЕРЕОТИПИ
[У перший час в Україні найскладнішими були] дві речі: мова і люди. Навіть досі я маю не більше 3-4 друзів українців. Я дивився програму, де двоє подорожують… Дівчина і хлопець… Так, «Орел і Решка». Я побачив, що вони вирушили до Нігерії. І я не знаю, чому, але вони показали найгірше місце, яке тільки можна там знайти.. І я ніби знаю, чому люди можуть мати такі стереотипи, я розумію. Це все з медіа. Якщо ти там не був, усе, що ти знатимеш про це місце, ти, наприклад, побачиш по телевізору. Я не знаю, але я не знаходжу це образливим. Зовсім! Я просто відчув, коли я приїхав сюди навчатися, що це середовище не було надто добрим. Я не знаю, як пояснити, але просто воно не було добрим – взагалі, усі перші три роки. Зазвичай я всюди ходжу в навушниках, ще з часів, як я приїхав сюди. Я у навушниках увесь час, бо я знав, що таке ставатиметься, але я не знаю, як… Ніхто ніколи не казав мені нічого поганого просто у вічі, я просто іноді чую, як вони кажуть щось з боку, проходячи повз… Зазвичай я в навушниках, але не завжди слухаю музику. Я просто іноді хочу, аби люди дали мені спокій. І я у навушниках чую, як іноді люди щось таке кажуть. Інколи вони кажуть слово на літеру «Н».
ЧИ ЗАРОБЛЯЮТЬ TVORCHI СВОЄЮ МУЗИКОЮ, І ЯК ВОНИ ЗНЯЛИ КЛІП ЗА 100 ДОЛАРІВ?
Ми почали заробляти після випуску Believe, кліп ми зняли за 100 баксів. В режисера, по-перше, не було досвіду в зйомці кліпів. Це фотограф, це була його перша відеоробота, він задоволений. Ми витратили гроші на крісло і те, щоб привезти його. Відео знімалося в Тернополі, в закинутій будівлі клубу, що назвається «Перлина». Знімали 4 дні. Найжорсткішою була зйомка при 8 градусах тепла. Ми спочатку думали, що там «на ізі», але потім ми перевдягнулися в тонкий одяг. Щоб зрозуміти, наскільки було холодно – перед нами стояв стіл, його повитирали [вологою ганчіркою], і букально за дві хвилини він замерз. Ми намагалися як можна швидше усе робити, щоб не сильно було видно, що він замерзає. Тож 100 доларів ми витратили за перевезення речей та світло.
ТРЕК BONFIRE БУЛО ЗАПИСАНО ПРОСТО НА ТЕЛЕФОН?
Андрій: Для треку Bonfire вокал записували на телефон. Ми записали його спочатку на студії, але не були задоволені. Музика зроблена на моєму комп’ютері. Так, ми взяли телефон і записали вокал для пісні. Просто я його обробив.
Джефрі: Я записував його вдома на кухні, просто вдягнув навушники і записував на мікрофон мобільного.
Андрій: Джеффрі записав на телефон, і воно вийшло класно. Через буквально день-два, ми вирішили, що треба йти на студію, аби було круто. Ми прийшли, записали на студії, прийшли додому – нам не сподобалось. Сходили на іншу студію і записали, пройшло декілька днів, і ми вирішили, що немає в тому вокалі такої енергетики, як коли ми записували на телефон.
