Листопадові вихідні… На них чекаєш так довго, а минають вони так швидко. Хоча, напевно, як і всі вихідні, як і все хороше, що колись закінчується… А от у чому різниця листопадових вихідних від усіх інших осінніх – жовтневих чи вересневих? В тому, що не встигнеш прокинутися, приготувати каву із сирниками чи млинцями, подумати про обід, як квартиру уже потихеньку заповнюють лавандово-бузкові сутінки, і зразу стає зрозумілим, що обід плавно переросте у вечерю, за якою вже зовсім скоро потрібно буде думати про початок нового робочого тижня: що одягти, які папери підготувати, до кого не забути передзвонити.
Тому-то все й здається таким компактним, і хочеться якось втримати час у руках, аж до бажання не виходити з дому, щоб зайві хвилини коротких листопадових вихідних не просочилися за двері, зменшивши і так той мікроскопічно маленький час, коли можна нічого важливого не робити, а просто тинятися квартирою, час від часу пити каву, говорити зі знайомими по телефону, діставати зі сховку цукерки чи шоколадки для підняття життєвого тонусу, розглядати листопадові пейзажі за шибою і просто тішитися життю, не вникаючи в особливості його швидкоплинності…
…Коли в осінній листопадовий день крізь хмари несміливо проглядає сонце, надаючи небу, будинкам і тіням від дерев ледь кремового, навіть дещо персикового відтінку, складається враження, що хтось нагорі вмикає маленький світильник. І це, як відразу всім зрозуміло, зовсім не люмінесцентна лампа з її безапеляційним білим, наче в операційній, світлом, від якого хочеться по-швидше затулитися рукою, це не помпезна люстра на дванадцять ріжків, що нагадує про пафос та урочистість підсумково-звітної річної конференції в актовому залі, і навіть не модерне бра, що за своєю кардинальною новизною та дизайнерською думкою на електроприлад іноді навіть і не схоже…
Це несміливе осіннє світло більше скидається на помаранчево-тепле коло, що малює в квартирі невеличкий торшер, під яким так приємно сидіти з ногами у глибокому фотелі, поклавши під спину м’яку подушечку, і читати книжку, гортати журнал, клацати кнопками пульта телевізора чи просто теревенити з кимось по телефону, притиснувши слухавку до плеча, прислухаючись до інтонацій знайомого голосу в іншому кінці міста, країни чи континенту…
Олена Лайко «Тернопільська Липа»
