Хутір Мазярка це місцина, якої навіть немає на карті. І сюди довелось переїхати колишньому військовослужбовцю. Віталій Федірцан чотири роки воював на Сході. Розповідає, на війну пішов добровольцем, як і його батько та двоє братів.
“Я прийшов у військкомат по призову. Мене не взяли через плоскостопість, а потім я пішов у 7-й кабінет, сказав, що хочу йти добровольцем в АТО, вони усіх мобілізованих відставили і мене в першу чергу упакували”, – пригадує колишній військовослужбовець Віталій Федірцан.
Саме там у зоні АТО, у Донецькій області, під час несення служби знайшов своє кохання. Одружились, стали батьками, – сьогодні виховують двох чудових синочків.
“Я її побачив і навіть словами не можу описати, йойкнуло і все. Ми там і повінчались і дітей маємо”, – каже Віталій.
Спочатку подружжя жило у власній квартирі, яку придбали у Торецьку за усі свої заощадження – 40 тисяч гривень. Проте потім у місті стало неспокійно.
“Місто залишилось без наших військових, бо вже було підконтрольним Україні, і серед військових залишився у місті я один. І коли я заходив у магазин мене там щодня били за те, що я говорив українською. Я Насті кажу, а що буде, як наші діти виростуть і їм будуть казати, що їх тато вбивав їхніх дідів, бабів”, – додає Віталій.
Тоді спільно вирішили: краще покинути місто, а квартиру продати. За помешкання отримали не багато – 16 тисяч гривень, цих грошей вистачило на стареньку хату на хуторі Хмельниччини. З Тернополя сюди понад 120 кілометрів.
Віталій показує, в яких умовах наразі їм доводиться жити. Замість холодильника у них окрема кімната, де у пакетах вішають овочі і фрукти, щоб не псувались. У хаті, каже, двері були низькі, довелось самому будувати арку замість них. У кухні потріскані стіни, стара грубка та меблі ще з минулого століття. Холодильник після ремонту не працює, плитка електрична, розрахована на одну каструлю. Далі чоловік показує як облаштував спальню. Каже, клеїв шпалери на муку з водою, бо не мав грошей. Але щурі, через це погризли стіни.
Дружина Віталія каже, до нової оселі важко звикнути, оскільки умов для нормального життя тут немає. До найближчого магазину звідси 3 кілометри, а до міста більше години їзди. Анастасія каже, дуже образливо за дітей: не мають з ким гратися, немає належних умов для виховання. Наразі Віталій шукає роботу. А ще, сподівається на підтримку держави, оскільки після військової служби у чоловіка погіршилось здоров’я. Хлопцеві вирізали легеню і він розраховував на військову пенсію.
На життя Віталій не нарікає, сподівається на добрих людей і власні сили. Зараз намагається хоч якось підготувати старий будинок до зими. Чоловік переконує, руки є, то й зробить усе, аби його крихітки жили краще. Також шукає юристів, які б допомогли отримати пенсійні виплати, передбачені законом. Віталій переконує для країни зробив багато, ризикував своїм життям і гідно захищав, проте не сподівався, що цей подвиг держава так швидко забуде.
Хто хоче і може допомогти цій сім’ї ось номер картки Ощадбанк: 5167490135404946 (Федірцан Анастасія Михайлівна)
Джерело: Доба
