Розгадувати загадку відомого колумбійського автора Габріеля Гарсіа Маркеса, яку письменник закодував у своєму оповіданні «Стариган з крилами» (чи то у довільному перекладі з іспанської «Старий чоловік із дуже великими крилами») тепер матимуть можливість і тернополяни. Ким насправді була істота з крилами, яку десь колись після сильного дощу господарі знайшли у себе на подвір’ї, для чого і кому була потрібна її поява, що змінилось чи не змінилось у житті людей, дотичних до цієї події, завдяки цьому. Відповіді на ці запитання ще з 1968 року, коли твір було опубліковано, намагаються дати читачі, філософи, критики і мистецтвознавці.
Очевидно, шукаючи свій сенс у «Старигані з крилами», в оповідання вирішив вдихнути нове життя драматург та письменник з Ужгорода Олександр Гавриш, перетворивши на п’єсу «Вуйцьо з крилами» і зануривши хід подій, у ній зображених, у колорит сучасного карпатського села. Саме там, за трактуванням автора, одного дня у дворі бідної родини знаходять чоловіка, який розмовляє незрозумілою, схожою на пташину, мовою і, що найдивніше, – має крила.
А відтворити цю історію на сцені Тернопільського обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка взявся головний режисер театру народний артист України Олег Мосійчук.
– Мене хвилюють ті п’єси, які… хвилюють. Якщо це навіть іскрометна комедія, то вона повинна ставити філософські питання, адже заради чогось вона робиться! – пояснює режисер-постановник вистави. – А робиться заради того, щоб ті, хто прийшов до зали, і ті, хто над нею працюють, ставали веселішими, гармонійнішими, добрішими, щирішими, бо світ сьогодні цього вимагає. І коли мені до рук потрапила п’єса Олександра Гавриша, я зрозумів, що з її допомогою це можна здійснити.
Зрозуміло, що, як і «Стариган з крилами», п’єса «Вуйцьо з крилами» – притча. А в трактуванні Олександра Гавриша – притча-комедія. Олег Мосійчук вирішив не відступати від авторського задуму і, навпаки, цю комедійність навіть поглибити. За рахунок музичного оформлення, зокрема.
– Тут справді виписаний суспільний прошарок і влади сьогоднішньої, і псевдомедицини, тієї культури, яку ми маємо. Це все є наше надбання, пори всі ті речі, про які сьогодні ми всі говоримо – реформи в тій чи іншій галузі. Ми побачимо всіх цих реформаторів, тих людей, які самі себе привели до того, в якому суспільстві, в якому стані ми живемо. Дуже гарно сказав професор Сергій Федак, що сьогодні перебуває людство на порозі безкрилля. Це правда, бо ми всі бажаємо людям окриленості – і в творчості, і в любові, і в коханні, адже тоді світ стає іншим – кольоровим, гармонійним, тоді хочеться жити, творити, любити, віддавати те добро, яке маємо, навзаєм, і від того твориться те, заради чого ми покликані й приведені на цю землю.
У виставі «Вуйцьо з крилами», прем’єра в Тернополі якої відбудеться 27 березня, в Міжнародний день театру, задіяний практично весь творчий склад колективу.
– Я гадаю ті, хто прийде на нашу виставу, не будуть розчаровані, тому що вони знову зустрінуться з улюбленими акторами. Дуже яскраво окреслені характери, цікавий сюжет. Якоїсь глибокої філософії, що треба розшифрувати, тут немає. В цьому матеріалі все настільки просто і настільки геніально, що, я думаю, глядачі впізнають і себе в тих персонажах, і оточуючих. Переконаний, що ми всі після цієї вистави очистимося і станемо красивішими.
Чи справді вуйцьо з крилами – ангел, який впав на землю? Прямої відповідь на це запитання не дається. У Маркеса у старигана в кінці оповідання міцнішають крила, і йому вдається злетіти та зникнути у небі над морем. Чи полетить тернопільський крилатий вуйцьо, ангел він таки чи ні? Цю інтригу вдасться розкрити лише після перегляду п’єси.
– Ягол – це віра! – переконаний Олег Мосійчук. – Якщо ми віримо, то у нас є ангел, якщо ж ні, то ні ангелів, ні див не буває. Тому в принципі, ця вистава – про стовідсоткову віру, завдяки якій у світі творяться дива.
Переглянути виставу «Вуйцьо з крилами», окрім 27 березня, можна буде 28, 30 та 31 березня, а також 3, 6 та 14 квітня. Початок о 19 годині.
Олена Лайко, «Тернопільська Липа»