Зізнаюся відверто, коли раніше бачив собаку на «інвалідному візку», завжди вважав, що люди їй не допомагають, а певною мірою знущаються. Днями ж зрозумів, що дуже сильно помилявся. А допомогти мені розвіяти оті сумніви допомогла такса Фрося і подружжя Поповичів.
Фросю я зустрів на вулиці Лозовецькій у Тернополі. Задні лапки прилаштовані на спеціальному візочку. Але це не заважає собаці бути веселою, активною, дружити з місцевими собаками безхатченками і гавкати на проїжджаючі машини. Словом, поводити себе, як звичайна собака.
Розговорилися з власницею Фросі Настею Попович.
Собака у них уже сім років. У два роки почали відмовляти задні лапки. У такс через проблеми з хребтом таке буває доволі часто. Тоді пройшли курс лікування, який певною мірою допоміг. Так все ж рік тому лапки відмовили повністю. Кололи гормони, інші ліки, але вже нічого не допомогло. У подружжя навіть думки не виникло викинути собаку на вулицю чи приспати. Вирішили піти іншим шляхом. У Польщі знайшли майстра, який під індивідуальні заміри робить спеціальні візочки для собак. Заплатили за це 100 злотих або 700 гривень. Пані Настя каже, що в Україні такий візочок коштував би значно дорожче – десь від 3 до 5 тисяч гривень. Тут найголовніше, що собака не відчуває болю. Якби ж так було, то подружжя таки б подумало про інший розвиток подій.
І почалося у Фросі нове життя, яке мало чим відрізняється від колишнього. Єдине, що перші дні трішки соромилася виходити на вулицю. Надто часто почали звертати на неї увагу перехожі. Але з часом усі звикли – і собака, і люди.
А ще Фросі тепер доводиться слідкувати за дієтою. Їй не можна набирати вагу, бо буде важко пересуватися. Попри те, що у такси є своє спальне місце, вона все ж більше любить спати з господарями. Коли хоче на ліжко, скавулить. А ось зістрибнути може і сама.
Щодо фізіологічних проблем, то вдома Фрося ходить у дитячих підгузках. На місяць йде до 100 штук. А на вулиці у неї все, як у звичайної собаки.
А ще Фрося дуже любить гратися. Оскільки вона мисливська собака, то нової іграшки їй вистачає заледве хвилин на 10. Шматує на дрібні клапті. А ось домашніх речей не зачіпає ніколи.
Коли ж господарі кудись йдуть, Фрося відмовляється гратися, сидить біля дверей і чекає їх повернення.
Словом, коли побачите на вулиці собаку на «візочку», не варто співчувати. Варто порадіти, що є люди, яки попри будь-які труднощі готові зробити усе, щоб вона залишилася такою життєрадісною і активною, як такса Фрося.
Джерело: Про Те
Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер
