13 лютого у лікарні перстало битись його серце. Похоронили настоятель Свято-Троїцького духовного центру на честь Данила Галицького 16 лютого на території центру. Попрощатись з ним прийшли тисячі людей. Відспівували отця 11 архієреїв.
Три тижні о. Анатолій боровся з недугою. Уже після смерті люди, які ближче спілкувались з ним, почали розповідати, що священик нібито припускав, що його могли отруїти. Після однієї зустрічі за трапезою в Києві йому різко стало зле, тож мимоволі закралися підозри…
Журналісти “НОВОЇ…” поспілкувались з донькою отця Анатолія Юлією про останні дні його життя, запитали і про чутки щодо отруєння.
“Як повідомили лікарі, у батька був блискавичний панкреонекроз. Під час літургії у нього почав різко падати тиск, викликали швидку допомогу, – розповіла Юлія. – Був у лікарні три з половиною тижні, спершу — в другій міській, потім його перевели до обласної університетської лікарні. Медики вивели зі стану больового шоку, стабілізували тиск… Ми запрошували київських лікарів з Національного інституту хірургії та трансплантології О. О. Шалімова. Поступово батькові ставало краще. Коли до нього прийшли священики з йорданською водою, він сів на інвалідний візок, проїхався відділеням, взяв кропило і радісно всіх покропив. Одного ранку я навідалась до батька, він саме спав. “Я тебе не впізнав…” – сказав, коли прокинувся. Розповів, що йому снилась мати. Ніби ішов тунелем і почув голос матері: “Толю! Толю!” Бабця Ніна завжди його так називала. “Розумію, що вона померла, тож запитую: “Мамо, ви чого?” і вона зникла…” – переповідав сон. Він вірив, що одужає. Усім давав настанови. “Андрійку, ти — молодець!” – радів за мого чоловіка. “Юлю, тримайся! Ти мені ще бороду маєш підстригти!” – щиро усміхався. Не здавався! Казав лікарям, що ще має ходити по снігу. Просив відчинити вікно навіть у мороз. В останні дні переніс операцію. Я прийшла до нього. Показазв, що все добре. Я розповіла, що владику Симеона (мого найстаршого брата), який є єпископом Дніпропетровським і Криворізьким, допустили до Синоду — безмежно радів! Та раптом до мого чоловіка, якй працює лікарем, зателефонували і сказали приїжджати… У батька раптово впав тиск, лікарі давали величезні дози норадреналіну. Але…”
“Є різні версії щодо раптової недуги, зокрема, і про отруєння…, – продовжила розповідь Юлія. – Насправді батько дуже преживав за Томос, останнім часом у ньго був високий тиск, викликали швидку. Ми просили його спокінйіше все сприймати, але його це боліло. Мав своє бачення останніх подій. У нього була серйозна розмова з патріархом Філаретом. Вони були духовними соратникам. Патріарх прислухався до нашого батька. Вочевидь, це його логічне завершення того, над чим він працював усе життя. “Томос забрав батька…” – кажемо тепер. Батько робив рішучі кроки для майбтунього нашої церкви, задля своїх синів — священиків, брата — митрополита Луцького і Волинського Михаїла, задля усіх вірян, які йому вірили…”
