Зимові свята  вражають своєю казковістю, загадковістю, традицією. А ще – особливим звучанням. Так-так. Вони не лише мають свій голос, окремішню мелодію, слова любові до подій , яким передували тисячоліття, вони дарують свій музичний аромат, високу духовну тональність і теплі, щемливі  вібрації, які полонять душу надовго. Я в цьому ще раз переконалася, вступаючи у новоліття   разом із сотнями слухачів, симпатиків Муніципального Галицького камерного оркестру під орудою народного артиста України Василя Феленчака.

Щасливого Різдва і Нового року  колектив музикантів бажав, як завжди, оригінально, щиро  –  концертом  «Вечір Новорічної та Різдвяної музики». Головна ідея мистецької програми полягала в тому, щоб  підсумовуючи рік, котрий  минає,  створити  піднесений настрій на всі Новорічно-Різдвяні свята, а ще змусити нас  щиро повірити, що життя триває, несучи нас з дня у день від Різдва до Різдва, від 31 грудня до 31 грудня, і навчити радіти кожній його миті, приймаючи  його як особливий Божий подарунок.

А запорукою цього стали, звичайно, твори, які включили музиканти  до цієї програми. Глядачі яскраво уявили  швидкоплинність часу з  «Ритмічними спалахами  Різдва» Брайана Белмаджеса і  насолодилися творами  Едварда Пола та Джорджа Вайла «Це найчудовіший час у році». Ці хвилини, насправді,  найчарівніші – без метафори і перебільшення. З перших акордів  слухачам здається, наче кришталеві горошинки падають на срібну тарелю. Падають, підстрибують і зникають… Ти їх прагнеш  затримати , але  вже губишся у  позитиві свята. Може і ми в бажанні справжніх почуттів зможемо щось змінити?  Якщо не світ чи обставини, то бодай  одержимо  заряд для того, щоб змінити себе – на хвилю, на мить,  щоб позитивом , казкою, мрією можна було поділитися ще з кимсь, зробити чиєсь життя чи хоч якусь мить щасливішою, різнобарвнішою, святковою.

Як багато людей не можуть прийти, навіть приїхати, щоб поринути у казку Різдва, створену композиторами впродовж століть. Повірте, на цих концертах  відбуваються дивовижні зміни з людьми в залі. Ми там добрішаємо, серце стає м’якшим,  спів чутливішими. А були випадки, як розповів народний артист України Василь Феленчак, який уже концертує з колективом 27 років, що люди з особливими потребами швидше адаптовувалися до соціуму, поліпшували свій стан.  Є такий термін – “музикотерапія” . Але, як на мене, саме зараз, як вода на Йордан, музика має найпотужнішу енергетику. Це не лише мої відчуття, це враження глядачів, які переповнювали глядацьку залу Народного дому “Перемога”, що у Тернополі.

Ведучі концерту письменниця Олена Лайко і заслужений журналіст України Михайло Зубик  так майстерно підібрали матеріали для представлення музичних творів, що  глядачі відчували себе з ведучими і музикантами – співучасниками не лише творчості композиторів, а й тих неймовірно-феєричних подій, які вдалося майстрам нот вловити, запримітити і залишити у світовій класиці. Відчуття неймовірні. Ми ж усі розуміємо, що реальність далеко не казкова, але свято власноруч, як переконливо довели артисти, справа реальна.

І тут уже не знаєш, кому заздрити: чи композиторові, якому захотілося нової, гарної музики для душі і він здійснив свою мрію, одержавши задоволення від своєї творчості, чи тим, з ким він поділився творчим поривом, викликавши бурю емоцій, чи зіграв її разом з кимсь, залюбивши в неї півсвіту. Так свої твори колись  дарували друзям  великі композитори, чия творчість   перейшла через віки , стверджуючи, що музика вічна. Ці  мелодії зачудовують нас, а минемо ми, вони наснажуватимуть життєлюбством і вірою у мрію тисячі поколінь наших послідовників.

Немеркнуча класика у виконанні Галицького муніципального   не тільки запалила святкові вогні, розпочала  Різдвяно-Новорічний цикл свят, а й стала дзвінким, веселим, щасливим подарунком. Особливими родзинками програми стали  джазова балада «Місячна ріка» Генрі Манчіні, вальс із балету «Спляча красуня» Петра Чайковського,  цікаві джазові речі Лероя Андерсона та Генрі Манчіні, рок-н-рольні ритми, втілені у попурі на  естрадні мотиви, що знайшли  відображення у композиціях «Щасливого Нового року» з репертуару «АВВА» та  «Нехай іде сніг».

Рік, що відійшов в історію був  насиченим і успішним,  щедрим на дарунки для Муніципального галицького камерного оркестру.  Передусім колектив відзначив 27 років  з часу заснування. Його художній  керівник диригент народний  артист України  Василь Феленчак удостоєний  звання «Людина року» та  обласної премії  у номінації «Музичне мистецтвo» імені Сoлoмії Крушельницькoї зa музичні прoгрaми пaтріoтичнoгo спрямувaння.

– Чим ще  запам’ятався 2018?- запитую  в маестро.

– Працею. Ми виступали чи не щомісяця з новими програмами. 27 концертний сезон  відкрили  програмою  “Вечір сучасної української музики”. Це зовсім нова програма про  Україну в мелодіях, Україну  на тлі світової музики. Ми запропонували символічно погортати сторінки історії нашої країни, що відображалися через музику. Такою віхою, насамперед, стала «Молитва» Василя Барвінського,  присвячена воїнам УПА, яка також втілювала молитву в’язнів, котрі  мріють про повернення на рідну землю. Про роль філософських роздумів Тараса Шевченка у творчості композиторів в різні епохи, зокрема, вірша «Думи мої, думи», починаючи з 1860-го, коли романс на ці слова  написав композитор Олександр Рубець, до 1966-го, коли парафраз на цю тему зробив сучасний композитор Дмитро Клєбанов, маючи неабияку громадянську мужність у ті часи.

Дуже символічно ввійшов у програму твір  «Ліхтар» Олега Безбородька та «Елегія» Євгена Станковича. Промінчик за промінчиком  ліхтар висвітлював  тінь, у якій опинилася Україна, щоб люди бачили  місце і роль на своїй землі,  побачили себе і те, чого вони хочуть і що можуть зробити, щоб мрії здійснилися. Відкриттям для тернопільських глядачів стала «Сюїта» Володимира Івасюка. Цей маловідомий твір  показав Івасюка-композитора  глибоким, різким, відвертим. Зламане життя, обірваний політ, – ось що закодовано у цьому творі і що ми намагалися передати слухачам.

Незабутньою є наша співпраця з відомим українським композитором народним  артистом України Ростиславом  Бабичем. Свого часу оркестр спільно з паном  Бабичем підготував у Тернополі ряд програм. Композитор спеціально для колективу написав, як низку аранжувань та перекладів відомих творів, так і авторських робіт. У наших програмах звучать  його «Плотогони» та «Карпати», де переплелись буковинські, закарпатські мелодії із мотивами пісень Володимира Івасюка, та українські народні пісні «Сусідка» та  «Ой, під вишнею». Наші слухачі завжди дякують  за виконання «Мелодії» Мирослава Скорика, яка налаштовує на романтику та лірику.

Особливою сторінкою  нашого творчого життя стала співпраця з молодою композиторкою, нашою землячкою, яка зараз живе у Львові,  Мар’яною Рудакевич.  Щемом в серцях відгукується  її «Постлюдія пам’яті». Твір  Мар’яна присвятила подіям, враженням та переживанням, емоційному та моральному станові, який панував на Майдані 2014 року. Мелодія високого духу, про втрати і надію, бажання перемоги і змін на краще. З аншлагом відбувалися і наші концерти «Вечір старовинної камерної музики», «Світової класики».

– Межиріччя років, це не тільки підсумок, а й плани…

– Плани поки що у робочому портфелі. Єдине, що скажу, що  будемо працювати, щоб наша музика робила життя людей  багатограннішим, багатшим, змістовнішим. Музика не завжди розвага, а й  відбиток нашого земного життя. А воно дуже різне.  Наступний рік буде роком виборчих перегонів.  Хотілося б, щоб  відбулися зміни на краще. Але наше завдання – наповнити мелодіями  душу слухача,  подарувати  відчуття  щастя.

Це саме той час, коли треба ділитися планами і загадувати бажання. І не тільки у календарному розуміння, а й в лейтмотиві   святкового концерту… Це  романтично можна зробити під  звуки мелодій , відчувши, як це робив  Л. Харлін, пишучи твір «Коли загадуєш бажання під Зіркою» і М. Девід,  створюючи  музичну елегію  «Мрія – це бажання твого серця».  Маестро формував програму концерту, тому  не можу не поцікавитися  у народного артиста України диригента Василя Феленчака  про  бажання, загадане під Різдвяною Зіркою?

– Мрію, щоб люди не розлучалися з казкою,  як діти, вірили в неї. Бо складнощі життя  роблять твердим серце. А життя триває і воно  прекрасне, бо воно наше і неповторне,  і треба його берегти, цінувати, не розпорошувати на негатив, а радіти кожній його миті, незважаючи ні на що. А бажання одне – мирне небо над Україною.

– Маєте Новорічну пораду?

– Люди, боріться за те, щоб ви залишалися людьми. Поживіть трішечки для себе, щоб створити державу, в якій ви живете, такою, як вам хочеться, якою хотіли її бачити покоління   борців за незалежність.

Новорічно-Різдвяні свята, не просто празники, а безмежне, безкордонне явище, яке  захоплює, робить нас трішки дітьми, а трішки  чарівниками. Слухаючи мотиви європейських композиторів у виконанні Галицького камерного оркестру , ми ще й відчули  аромат казки, гамірні вуличні гуляння, барвисті карнавали, різдвяні ярмарки з веселими атракціонами, розкішні бали, чарівні вогні гірлянд, що захоплюють дух, феєрверки, блиск новорічної  мішури … Навіть з’явилося питання, чи не  пора самому заявитися до Санти і пред’явити йому список невиконаних замовлень?! Але тут зазвучали  зі сцени українські колядки, популярні класичні та естрадні мелодії, які подобаються всьому світові. Кілька з них у супроводі Муніципального галицького камерного оркестру виконав вокальний гурт «Пшеничне перевесло». Особливого  звучання набрали улюблені різдвяні твори – «Тиха ніч», «Щедрик», «Дзвоники дзвенять».

У  вітальному  слові  маестро Феленчак  дякував глядачам за аншлаги, тішився, що має таку чудову слухацьку аудиторію. Бажав щасливого Нового року, здоров»я,  щоб усі  найзаповітніші мрії здійснилися.

Казки – це наш світ фантазій, план з досягнення мети, момент, коли, приміряючи ролі чарівників і фей, ми відчуваємо свою всемогутність. Ми були здатні змінити світ лише власним бажанням і, звичайно ж, – помахом чарівної палички. Хай чарівна диригентська  паличка в руках маестро Василя Феленчака  не дасть нам довго затримуватися в тривозі і бентезі перед реальністю, доленосним вибором, сусідською агресією, а дарує неповторні миттєвості величі духу, відчуття гідності,  возвеличує кожного  над буденністю, додає впевненості у нашій правоті і перемозі.

Ми вдячні вам за те, що долучаєте нас до непроминущих  українських традицій, до правічної музики, обробок  фольклорних творів. Чекаємо з нетерпінням нової святкової зустрічі 8 січня  на традиційному вже концерті  на залізничному вокзалі для тих, хто Різдво зустрічає  в дорозі. Ми вже звикли, що ви своєю творчістю бажаєте людям у новому році миру, спокою, щастя, здоров’я, достатку. Хай буде так. Наша віра в краще життя незнищенна, а з вами  ця впевненість дивовижно помножується.

Автор: Людмила ОCТРОВСЬКА

Джерело: Про ТЕ